Заборонена, але незламна: про що прем’єрна феєрія «Коли цвіте папороть»

Сучасні декорації з металу і пластику, динамічне світло, непересічна музика та голоси хору, звучання, модерні і, у той же час, класичні танці від балету— все це є у феєрії «Коли цвіте папороть» Євгена Станковича. Твір був написаний ще у 70-х роках минулого століття, однак тільки зараз він знайшов свою сцену.

Незручна фольк-опера-балет

Василь Вовкун, режисер-постановник і художній керівник Опери, каже, що прем’єра твору мала відбутися ще 40 років тому, однак радянська влада заборонила його.

«Цієї прем’єри ніколи не буде…» — за три дні до здачі вистави сказав у приватній розмові Євген Лисик (український театральний художник, — авт.ред.). «Нагорі вважали, що «Україна почала в самостійну гру грати», — цитує Василь Вовкун музикознавицю Раду Станкович-Сполоську.

За словами режисера-постановника, у 1977 році Євген Станкович отримав пропозицію про написання масштабного сценічного твору від французької фірми «Алітепа» для Народного академічного хору ім. Г. Верьовки. Таким твором і стала фольк-опера-балет «Коли цвіте папороть». Вже у 1979 році мала відбутися прем’єра у палаці «Україна» у Києві. Однак у день здачі вистави будівлю оточила міліція на конях і людей просто не пускали усередину. Зрештою, тодішній міністр культури Сергій Безклубенко заборонив прем’єру з нейтральним формулюванням «з технічних причин».

«Французи були тоді у Києві. Вони планували 25 постановок вистави у Парижі, на 5 років пропонували контракт по її вивозу по Європі і світу. Але з того часу на твір поклали гриф «заборонено», — каже Василь Вовкун. — Я особисто мріяв 20 років про те, щоби поставити цю оперу. Так, у 2007 році композитор навіть переписав твір для академічного складу виконавців, аби ми поставили її у Донецьку. Однак мене призначили міністром і твір завмер до 2010 року. А потім прийшла незрозуміла влада і у Донецьку його вже неможливо було поставити».

Новий шанс опера отримала вже у 2017 році, коли увійшла до програми «Український прорив» Львівської національної опери.

«Саме тут Євген Лисик у співавторстві з Євгеном Станковичем готував шлях поєднання авангардних «на той час» фольклорних та народно-символістських музично-сценічних технологій, нове розуміння ними сутності зрілого неофольклористичного мислення кінця 20 століття», — зазначає Василь Вовкун.

Дійство на сцені

Фольк-опера-балет Станковича «Коли цвіте папороть» не має як такого єдиного сюжету. Тут ми бачимо різні замальовки, невеличкі історії, які все ж складаються у єдину картину. Сцени тут символізують різні етапи життя українців, їхні вподобання, символізують сам народ.

Сучасна феєрія має дві дії: «Купало» і «Героїка». У першій глядачу показують людські купала, русалчині, відьомські, а також — цвітіння папороті. У другій же — кування зброї і бою.

«У першій дії ми бачимо існування гармонійного начала, а другій — дисгармонійне. У «Героїці» лейтмотивом стала тема кування зброї, муштри, бою, яка несе за собою важкість, яку ми сьогодні проживаємо з вами: проголошення незалежності, Помаранчева революція, Революція Гідності. Там є свої підтексти і вони осучаснюють цей твір. Твір має свою енергетику, має підтексти, які будуть виражені в інсталяції світла, пластики, костюмах. Станкович мужньо вчинив, відмовившись від попередньої концепції, ми пішли у світ сучасний».

Так, за словами Василя Вовкуна, сьогоднішня постановка кардинально відрізняється від тої, яку планували показати у 70-х роках. Відрізняється вона і від того, що хотів робити свого часу сам режисер-постановник.

«Першу постановку я хотів зробити під відкритим небом, з живими вогнями, були задумані звірі Марії Приймаченко, які рухаються. Але кожен постановник, коли береться до справи, живе тим моментом, яким він відчуває час і себе в часі. Чи 20 років тому я би поставив як сьогодні? Скоріше — ні. На підсвідомому рівні я відчуваю війну, яка є на Сході, і вона також виражена у цьому творі. Тоді мене мучила більше Чорнобильська тема. Сьогодні це зовсім інша історія, вона передає історичний пласт і сьогоднішній день», — каже Василь Вовкун.

У прем’єрних виставах бере участь народна артистка України, лауреатка національної премії імені Тараса Шевченка Ніна Матвієнко. Вона мала співати ще у першій постановці, 40 років тому, а тепер виступить на сцені Львівської опери.

«Як закриєш очі, наче на 40 років назад повертаєшся, а відкриваєш і все нове, сучасне. У народному хорі все інакше звучало, тому я звикала до академізму, він трошки затишений, — каже Ніна Матвієнко. —  Але на сцені прийшли ті ж переживання, які були тоді. Це епохальний твір, він національний, там Україна».

Режисер-постановник каже, що феєрія «Коли цвіте папороть» — дорога. Причина тому — нові декорації, костюми. І все це видно на сцені.

Ніна Матвієнко про феєрію:

«Це музика часу. Вона витримала своє 40-річчя і не зник настрій. Все тому, що вона дуже динамічна. Сам Євген Станкович спокійна, врівноважена людина, він такий високий, але по фактурі, коли він стоїть або думає, ти бачиш постамент людини, глобальне мислення на майбутнє через музику.

Ви прийдете, подивитеся на Володимира Сіренка (диригент-постановник, — авт.ред.), його темперамент, бажання диригувати. Він в часі, він молодий, а головним дзвіночком, ключем твору є саме диригент оркестру, тому що він творить задум композитора. Музика дуже складна, але вона настільки сучасна, що не можна її зупинити. Перехід від одного твору до іншого настільки легкий, настільки підйомний, що не бачиш кордонів, бачиш гармонію музики у перехідний момент: від купальських до русальних, до Шевченка тощо. В основному все взято з українського фольклору: і мамина весняночка, і колискова. Дуже цікаво покладено на оркестр, зокрема, колискову, наче на хвилях оркестру вона звучить.

Головне — не зіпсувати музику, а всі постановки можна наближувати до сьогодення.

Нічого в світі подібного немає. Якби ми повезли це у світ, то нашу Україну побачили би іншою: динамічною, майданівською, оптимістичною, з тим духом, який рветься весь час до волі, до життя. Показує, що ми європейці, але зі своєю ідентичністю. Це велика честь нам бути самими собою».

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО