дивись.info

Ігор Сайко – той, хто рятує тварин

Ігор Сайко – той, хто рятує тварин

Не бути ніколи байдужим – це перше, що спадає на думку, коли йдеться про львів’янина Ігоря Сайка – ITішника за професію і рятівника тварин за покликанням. Зрештою, не тільки тварин.

Пан Ігор просто не може не відгукнутися, коли його про це просять. Нещодавно пів-України спостерігали за порятунком коня, якого збиралися відправити на бійню. І хтозна, чим би закінчилася історія, якби не Ігор Сайко, який, зізнається, насправді боїться коней.

Про це та інше ми вирішили поспілкуватися з відомим волонтером та рятівником тварин.

– Як, коли і з чого почалася Ваша діяльність?

– Навіть не знаю, з чого почалося. Якось такої відправної точки не було. Я це роблю вже років зо 10. Ось, до прикладу, дачні коти. Взимку, як правило, на дачах нікого немає, тому я їздив туди, щоб погодувати пухнастих. Якщо бачив збиту машиною кішку чи собаку, ніколи не проходив повз. Але це було якось так спокійно: побачив – спробував допомогти. Мабуть, все почалося з того, як ми додому взяли двомісячного собачку, якого загорнули у кульок, поклали туди камінь і вкинули у трясовину, щоб він або втопився, або задихнувся. Якісь діти побачили та й витягнули, а ми вирішили забрати її собі. Таке було мацьопство все в болоті, вимазане. Бася вже живе у нас два роки. Але саме тоді я зрозумів, що є ще дуже багато тварин, які потребують допомоги. І після того воно почалося більш інтенсивно.

– Хто і як підтримує Вас у цій діяльності?

– Мабуть, абсолютна більшість людей у соцспільнотах, у Мережі. Якось воно так протягом тих років склалося. Я звик ділитися з людьми позитивом. Мав такий життєвий досвід, коли люди дуже радо діляться негативом і не хочуть ділитися позитивом, коли відбувається щось добре. Тобто добре вважають закономірним. Тому я намагаюся ділитися позитивом, є категорія людей, яким цього позитиву бракує і які дуже радо підключилися до різної допомоги – від фінансів до порятунку тварин, зрештою не тільки тварин, а й людей.

– У Вас діє ціла система з допомоги тваринам. Мабуть, так було не завжди. Як складалася ця система?

– Річ у тім, що я ITішник, керівник фірми, плюс підприємець. Тобто у мені переважає менеджер. Це спонукає мене створювати систему, яка буде працювати, в ідеалі – без якогось втручання, участі. Наразі, воно ще так не виходить, щоб воно працювало і головне – без мене. Але є типові проблеми і типове їхнє вирішення, певні алгоритми. Тобто я намагаюся застосувати свій бізнесовий досвід у вирішенні цих проблем. Бізнес у хорошому сенсі (сміється).

– Що найскладніше у порятунку тварин?

– Два моменти – це сам початок і кінець. Насправді, бажано усунути причини, щоб не було потреби рятувати тварин. Але це геть такий ідеальний варіант. Перше і найскладніше – це людина, яка могла би взяти цю тварину, а не пройти повз чи просто сфотографувати і написати: «Ой, тут хтось помирає. Агов, рятуйте!» А людина, яка реально почне щось робити – це перше. А друге – тварина, яка вже пройшла певні якісь обставини – лікарню, реанімацію тощо вона потребує відповідальних господарів. Жодна людина немає права наражати її на таку небезпеку. Тобто треба знайти таких людей, які готові приділити цій тварині час. Тобто друге найскладніше – пошук господарів.

– Нещодавно була історія з порятунком коня. З чого все почалося і чи має історія щасливе завершення?

– Завершення історія, наразі, немає. Почалося з того, що зателефонували дівчата з іподрому і в сльозах розповіли, що мовляв є молода восьмирічна кобила і її хочуть здати на м’ясо. Дівчата в істериці поділилися, що вже була подібна історія. Вони намагалися врятувати коня, але у них нічого не вийшло. Не знаю деталей, чи вони грошей не змогли зібрати, чи викупити, тому звернулися по допомогу.

А мене на такі речі підписати дуже легко. Я відповідно включився в це. З аферами, пригодами нам цю тварину вдалося викупити. Прилаштовувати і шукати їй місце я, наразі, не поспішаю. Тепер її звати Красуня. Вона має на декілька місяців де жити. Її чудесно доглядають. Кобила дуже залякана, здригається від кожного доторку. Тварина була достатньо збідована, а найгірше – за нею ніхто не дивився. У неї проблеми з копитами і суглобами. Але йдеться про те, що тварина просто занедбана.

Господар, коли довів її до ручки, то вирішив здати на м’ясо. Були лікарі, один навіть з Одеси. Ми шукали кваліфікованих світил і вони визначили, що серйозних проблем у неї нема. Їй треба кілька  місяців у декілька етапів наводити лад з копитами, зрізати їх під правильними кутами. Я у цьому не дуже розуміюся, але по ходу доводиться вникати. Красуня – це другий кінь у моєму житті, до якого я торкнувся. Вперше це було на іподромі. Я тоді себе дуже змушував: мовляв, як так – люди на конях їздять, а я навіть боюся торкнутися.

Зараз  максимально хочу довести Красуню до ладу, виправити все, вилікувати ноги, вона їх неправильно ставить. Навіть припускали, що у неї був перелом. Але виявилося, що йдеться про звичайну занедбаність. Уже потім будемо думати і вирішувати, де Красуню прилаштувати. Звичайно, якщо сьогодні хтось виявить бажання нею опікуватися, її забрати – це було б чудесно.

– Ще один великий напрямок Вашої діяльності – це прилаштування службових собак. З чого все почалося?

– Почалося все також абсолютно випадково. В ЛКП «Лев» я зустрів військового. Це було рік тому. По обличчю було видно, що його ніби з хреста зняли, розгублений. Він бігав по Львову – від ЛКП «Лев» до притулку «Милосердя», щоб прилаштувати або евтаназувати 23 військові собаки. Таке у нас законодавство, що після 8 років їх тримати на території військової частини не можна. Не стільки тримати, скільки годувати. Бо їх в частині ніби не має бути, адже вони вже списані зі служби, а відповідно, якщо вони є, то їх годують, а якщо годують, то на них витрачають державні кошти, а це вже кримінальна стаття – розтрата державних коштів. На цих людей була навіть відкрита кримінальна справа.

Сьогодні вже знайшли новий дім для 49 собак

І ось військовий бігав в істериці та в шоці і шукав, хто може забрати протягом короткого періоду 23 собаки. Абсолютно випадково ми в коридорі зіштовхнулися. Слово за слово, і я тут же сказав, що забираю всі 23 собаки і жодної не треба евтаназувати. Через соціальні мережі почалися пошуки нових господарів. Зараз вже триває третя серія – випуск собак. 49 собак – у нових домах. Станом на зараз ще двох треба прилаштувати.

– Чи стежите за долею своїх підопічних?

– Долю собак я відслідковую. Люди у соцмережах скидають фотографії. Одна жінка цього року все літо була в Італії на пляжі разом з собакою. Так само військові відслідковують. У всіх господарів є анкети, які вони заповнюють. Я вибираю за анкетами, щоби умови для собаки підходили, щоб люди собі дали раду з такими тваринами. Відповідно після прилаштування всі копії документів, анкети з адресою і телефоном є у військових.  Так само вони час від часу телефонують, цікавляться, як собака.

– Як поводяться собаки після виходу на пенсію?

– Поведінка дуже змінюється. Вони з кількамісячних цуценят зразу потрапляють у військові частини, де їхнє єдине завдання – це вчитися і нести службу. Коли вони потрапляють додому, то починають розуміти, що від них мало чого хочуть. Нема ніяких супер-пупер обов’язків для виконання. І у 8 років вони стають цуценятами, починають бавитися. Одне слово, робити те, що мали б робити 8 років тому. М’ячик носити, ганяти, на дивані валятися, бо у житті в них такого ніколи не було.

Це просто нема слів. Коли я дивлюся фотографії, особливо перших місяців, коли собаки вдома освоюються, яке це щастя для них, яка це несподіванка. Собака розуміє, що він сам собі господар. 8 років вони провели у вольєрі з якимсь коритцем для їжі, сіном тощо. Раніше взагалі були проблеми з харчуванням, фінансуванням.

Вони дуже розумні і хитрі. Якось через тиждень після того, як пес опинився у сім’ї, мені звідти зателефонували і питають, що собаки їли? Кажу, що мовляв все, що військові давали – недоїдки, кашу тощо. А чоловік каже: «Бути такого не може?» Собака, крім відвареної телятини, більше нічого їсти не хоче. Почали з’ясовувати що і до чого. Собаку привезли, а він – у стресі. Дали кашу – не хоче, дали корм – не хоче. Тоді люди не витримали – відварили телятину. Собака почав їсти і дуже скоро зрозумів, що якщо відмовитися від каші і корму, то дадуть відварене м’ясце. Тиждень часу минув, а собака, крім відвареної телятини, нічого їсти не хоче.

Кама

Є дуже багато історій. Собаки на ходу схоплюють, що від них хочуть. Є така Кама. Вона десь місяць пробула в нових господарів, в особняку. Якось у двір заліз злодій. Вона його чемно взимку загнала на дерево і тримала там до 8-ої вечора, доки не прийшли господарі. Історій насправді дуже багато різних.

– Складно таку собаку прилаштувати?

– З одного боку, не складно. Це чудесна здорова, спортивна, навчена собака. Щоправда, зараз залишилися два кобелі – вони яскраво виражені лідери. Тому я для них шукаю дім, де нема інших тварин. До людей вони чемні як янголята і, звичайно, потребують авторитетного господаря, але їм дуже важко коритися. У них гасло – я один, я лідер. Кожна собака і як кожна людина має свій характер. Майже всі живуть з іншими тваринами. Одну з перших собак, яку я привіз, не подумавши, відпустив, поки зачиняв хвіртку, повертаю очі на собаку, а до неї біжить троє дрібненьких кошенятка. Я майже встиг зомліти. Уявіть велику військову собаку, а за нею хвостиком троє кошенят. Вони думали, що то їхня мама. Спали з нею.

– Було ухвалено низку змін до законодавства щодо захисту тварин, але за фактом є один чи два вироки, коли людей, причетних до знущання з тварин, засудили. Що треба зробити, щоб змінити ситуацію?

– Перше – це все-таки рівень суспільства, включно з поліцією і судами. Донедавна, згідно з українським законодавством, домашня тварина – це була річ як чобіт, халат чи штани. Відповідно і законодавство відносилося до тварин як до речі. Існує якась совкова психологія, що є собака – добре, отруїли чи втекла – ну і байдуже, нову заведу. Тому найперше – це рівень суспільства і дозрівання суспільства, щоб воно розуміло, що тварини  – теж живі істоти, наділені емоціями, розумом, любов’ю, відданістю. Рівень суспільства тягне за собою всі інші речі, включно з заповненням прогалин у законодавства. Це чудесно, що прийнято щось нове. Є ще два законопроекти, які не те що посилюють, а прибирають якісь незрозумілі речі з чинного законодавства. Боротися з причинами – це вічний процес. Бо поки ти рятуєш одну тварину, ще трьох десь викидають. Тому допоки ми не усунемо причини, доти це так відбуватиметься.

Читайте також: 

Лінда на службі: як екс-пошуковик захопилася телешоу і мультиками

Бетті на службі: як вівчарка з унікальним нюхом зупиняла злочинців на залізниці

Кама на службі: як військовий собака з таємничим минулим став домашнім охоронцем

Бланка на службі: яке майбутнє мають військові собаки?

Рада на службі: історія собаки, що врятував людей від аварії на залізниці

Баста на службі: як вівчарка зі спецбатальйону знайшла вибухівку в банці меду

Цуценята на службі: як маленькі вівчарки стали службовими собаками Національної гвардії

Оксана ДУДАР

Фото зі сторінки Facebook Ігоря Сайка

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама