дивись.info

Бездомні існують. Як у Львові змінилося сприйняття людини з вулиці (інтерв’ю)

Бездомні існують. Як у Львові змінилося сприйняття людини з вулиці (інтерв’ю)

Ще якихось 15 років тому про бездомних у Львові не говорили, їх не помічали і бридилися. Сьогодні ж допомагати тим, хто втратив з якихось причин своє житло, стало нормальною практикою.

Окрім спільноти «Емаус-Оселя», в області існує низка організацій, які займаються питаннями безпритульних людей. А організовувати різдвяні вечері та великодні обіди для безпритульних для львів’ян стало вже традицією. За словами заступниці голови ради спільноти «Оселя» Наталії Саноцької, за останні роки у місті справді змінилося  сприйняття людини з вулиці.

Олеся Саноцька

«У 2003-му році вважалося, що бездомних у Львові немає. А якщо і є, то вони самі винні у тому, що опинилися на вулиці. «Оселя» змінила світогляд львів’ян за 15 років», – розповідає Наталія Саноцька.

На її думку, люди стали солідарнішими.

Як розвивалася перша в Україні спільнота міжнародного руху «Емаус» та як протікає життя в «Оселі» після смерті її засновниці Олесі Саноцької, ІА Дивись.info розповіла рідна сестра відомої благодійниці, заступниця голови ради спільноти Наталія Саноцька.

Як все починалося

За словами Наталії Саноцької, вперше вони із сестрою зіштовхнулися з людськими проблемами, працюючи в недільній школі при Храмі Всіх святих українського народу.

«Олеся вчила малювати, а я викладала дітям правила хорошого тону. Переважно у цю недільну школу приходили діти з неблагополучних сімей, бо це було безкоштовно. От так ми зіштовхнулися з великими людськими проблемами, про які у нашій з Олесею сім’ї фактично не знали. Олеся це сприйняла дуже болісно і дуже особисто. Інколи складалося враження, що вона почувала відповідальність за цілий світ з його бідами і несправедливістю.

Інколи складалося враження, що Олеся почувала відповідальність за цілий світ з його бідами і несправедливістю

Сестра емоційно пояснювала мені: «Наталю, ми в дитинстві отримали стільки сонця, тепла, любові і опіки від батьків, родини просто так, без особливих на це підстав. А є люди, які цього всього не отримали, бо вони просто народилися  в іншій сім’ї, де їх били, де їх не чекали і сприймали як непотрібний тягар. Це не справедливо, розумієш?», – пригадує Наталія Саноцька.

Читайте також: Історія, що надихає: як хлопець з вулиці відкрив власну справу у Львові

Згодом Олесі прийшла ідея створити середовище для людей, які з тих чи інших причин не мали родинного тепла, дружньої підтримки і почувалися у суспільстві іншими, зайвими.

Перебуваючи на конференції у Польщі, Олеся Саноцька познайомилася з Збігнєвом Дронжковським, відповідальним за спільноту «Емаус» у Любліні. Там вона побачила, як люди з дуже різними життєвими долями і проблемами (в спільноті проживали також і інтелектуально неповносправні люди) були щасливими завдяки тому, що виконували посильну для себе працю, їх ніхто не принижував, не докоряв минулим.

«Я хочу побудувати таке середовище», – одного разу вона зізналася своїй сестрі.

Читайте також: Де у Львові зігрітися безхатченкам

За мізерні кошти, які виділив «Емаус», був куплений старий будинок у Винниках. Це був будинок з двома кімнатами та пічкою на дровах. Так власне і почалася спільнота.

Все починалося з організацій Святвечорів і Великодніх сніданків для бездомних, метою яких було не стільки нагодувати людей, скільки створити атмосферу родинного тепла і затишку. Зараз цю практику робить і УКУ, і церкви, але у 2003-му році це була нова практика, яка сприймалася досить суперечливо не лише мешканцями міста, а навіть і священниками.

Це був дуже тяжкий шлях нерозуміння, невтомної праці, розчарувань і прозрінь, відчаю і надії

«Це був дуже тяжкий шлях нерозуміння, невтомної праці, розчарувань і прозрінь, відчаю і надії», – розповідає Наталія Саноцька.

 Сьогоднішні реалії

Цільова аудиторія, з якою працює «Оселя», це не лише залежні, що потребують ресоціа­лі­зації, але й неповносправні, бездомні, безробітні люди – усі, хто з різних опинився на «узбіччі» суспіль­ства.

Життя у спільноті спрямоване на допомогу бездомним людям навчи­тися бути відповідальними за своє життя, співпра­цювати з іншими, здобути навички піклування про себе та інших. Тут люди вчаться терпеливості та толерантності. Спільнота допомагає людині усвідо­мити і прийняти такі базові поняття та навички співжиття у суспіль­стві, які інші люди переймають ще від батьків.

Ми схильні співчувати дітям, але зовсім не чутливі до них, коли вони стають дорослими

Життя у спільноті макси­мально уподібнене до родинного. Найважливішим для безпритульних людей є вияв до них довіри та поваги, завдяки чому вони можуть здобути позитивний досвід. Так людина стає активним і відповідальним учас­ником процесу.

Тепер у Львові є кілька організацій, які допомагають бідним і бездомним. Навіть пересічні львів’яни розуміють, що якщо бачиш бездомного, то не треба просто відвертатися від нього.

Утім, ще 15 років тому все було по-іншому. У суспільстві існував стереотип, що бездомних не існує.

«Існував стереотип, що якщо хочемо допомагати, то треба допомагати дітям-сиротам, інвалідам, але немає розуміння, що діти сироти також стануть бездомними у 18 років. Адже вони виходять з інтернату з купою психологічних, фізичних, емоційних проблем і не можуть дати собі раду з цим життям. Утім, ми вже їх не жаліємо, а бридимося, стверджуючи, що вони самі собі винні», – ділиться пані Наталія.

«Оселя» після втрати Олесі

24 квітня 2016 року у віці 47 років Олеся Саноцька відійшла у вічність.

Спільнота сприйняла втрату дуже тяжко. Але, зізнається сестра відомої благодійниці, це одночасно і змобілізувало спільноту.

«Коли Олесі не стало, спільнота почала жити без мами. Був період, коли всі озиралися, хто ж візьме на себе відповідальність. Але у кінці кінців зрозуміли, що ніхто її не замінить. Кожен мусить взяти на себе частину відповідальності. Змін у  діяльності «Оселі» немає. В спільноті живуть близько 25 осіб, котрі далі збирають одяг, збільшили кількість контейнерів, далі працює оселівський осередок підтримки бездомних, де кожного дня близько 50 бездомних людей отримують одяг, засоби гігієни, гарячу їжу, кожного четверга роздаємо обіди біля Порохової вежі для близько 100 осіб, публікуємо вуличний журнал», – резюмує Наталія Саноцька.

Читайте також: У львівському притулку для бездомних провели свято

«Спільнота взаємодопомоги «Оселя» є членом Міжнародного Руху «Емаус», що об’єднує такі спільноти взаємодопомоги у всьому світі. В Україні ж досвід «Оселі» непересічний. В інших великих містах України до усвідомлення потреби планомірно відновлювати й готувати до повноцінного соціального життя бездомних ще не дійшли.

Львівська міська рада виділяє кошти на осередок підтримки бездомних людей. Фінансування йде на миючі засоби, «Мівіну». Але, наголошує заступниця голови ради спільноти, це сума невелика:

«Починалося з 5 тисяч гривень у рік. Потім 30 тисяч у рік, останній рік ми мали 50 тисяч. За оцінками останнього конкурсу на наступний рік ми матимемо 75 тисяч гривень. Однак на осередок організація витрачає близько 210 тисяч грн. в рік. «Оселя» насправді організація не прибуткова, тому нам дуже важко виконувати свою роботу. Ця допомога досить мізерна, але приємно що є позитивна динаміка».

Де спільнота взаємодопомоги бере кошти

«Оселя» працює за наступною схемою: мешканці спільноти збирають по Львову непотрібні людям речі, ремонтують меблі і роздають їх безкоштовно бездомним, малозабезпеченим, багатодітним сім’ям. Речі, які не придатні до вживання здають на переробку (макулатура, скло, бавовна, джинс, метали тощо)  і за це отримують кошти. «Оселя» робить ще й екологічну роботу для Львова, адже якщо б речі не попали до контейнерів, то вони б опинилися на сміттєзвалищах. Є ще категорія одягу, яка не потрібна бездомним – це плаття, туфлі на каблуках, біжутерія тощо. Ці речі реалізовують у благодійній крамничці за пожертву.

У зв’язку з сміттєвою кризою у місті у контейнери, призначені для непотрібних речей, люди почали викидати сміття.

«Ми не мали, куди його вивозити і треба було платити величезні гроші. З однієї сторони, люди намагаються сортувати сміття, а не викидати бездумно, а з іншої – залишають нам речі, які повністю знищені. У нас є 2 автівки, які обслуговують 23 контейнери по Львову. Машини дуже зношені. Коштів, аби купити нову автівку, немає. З однієї сторони розуміння влади ніби і є, але конкретики поки що немає», – підсумовує пані Наталія.

Розмовляла: Олександра БАГАЧ

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама