Освіта за кордоном: чим живе Український вільний університет у Мюнхені напередодні столітнього ювілею (інтерв’ю)

- Як давно існує Український вільний університет і яка його основна мета?

Університет був заснований у 1921 році у Відні українськими вченими, які у той час не мали можливості вільно працювати і творити вільну українську науку на території України. Це сталося після революції в Росії, коли територія України була, фактично, захоплена російськими військами, і науковці, культурні та політичні діячі, які не могли миритися із ситуацією в країні, змушені були виїхати за кордон. У силу певних обставин частина науковців опинилася у Відні. Серед ініціаторів створення університету були такі відомі вчені як Михайло Грушевський, Олександр Колесса, Станіслав Дністрянський та Іван Горбачевський. Але у Відні університет проіснував недовго.

Тоді була дуже сприятлива ситуація для розвитку і підтримки університету у Празі, тому що тодішній президент Томаш Масарик підтримував ідею існування такої інституції та пообіцяв підтримку університету. Тому того ж 1921-го року університет переїхав з Відня до Праги, де існував на базі Карлового університету. Це був надзвичайно активний період у діяльності університету і тривав він до завершення Другої світової війни, коли у Прагу увійшли радянські війська, тож історія, фактично, повторилася.

[dyvys_blockqoute text="Серед ініціаторів створення університету були такі відомі вчені як Михайло Грушевський, Олександр Колесса, Станіслав Дністрянський та Іван Горбачевський" author=""]

Частина професорів університету були арештовані, вивезені в Сибір, радянською владою були конфісковані усі фонди університету, але частина людей змогла переїхати у Баварію, яка знаходилася під американським контролем. І на території Баварії, на території Мюнхена виявилося багато українців, які змушені були тікати від радянської влади й опинилися в таборах переселенців. Таким чином, в той час у Мюнхені зібралися і потенційні студенти, й викладачі. Тож, у 1945 році університет був тут відроджений. І до сьогодні він існує у Мюнхені.

- А що сьогодні собою являє Український вільний університет?

Станом на сьогодні в університеті діє 3 факультети: державних та економічних наук, філософський факультет та факультет україністики. Загалом у нас навчається близько 250 магістрантів і докторантів, головним чином це студенти з України (приблизно 90%), проте також є студенти з Канади, США, Німеччини та інших країн Європи. І практично усі студенти якимось чином пов’язані з Україною, адже одним із критеріїв прийняття на навчання є знання української мови. Тобто, на навчання можуть вступати також іноземці, але вони мають знати українську мову. Часто трапляється, що приїжджають вступники, намагаються нас переконати, що добре знають українську мову, проте студентами УВУ можуть стати тільки в тому випадку, якщо успішно пройдуть співбесіду і підтвердять знання української мови.

Загалом на трьох факультетах у нас представлено 15 спеціальностей. На факультеті державних та економічних наук – міжнародні відносини, правознавство, економіка бізнесу, менеджмент організацій та політологія. На філософському представлені гуманітарні спеціальності, зокрема, літературознавство, психологія, педагогіка, філософія та історія. І є факультет україністики, який об’єднує спеціальності українознавчого спрямування.

Читайте також: Акт Злуки: документ про соборність, над реалізацією якої працюємо і сьогодні

Особливість університету полягає в тому, що у нас немає постійного викладацького складу, тому нашими викладачами є професори з інших університетів з різних країн світу. До нас приїжджають викладачі з близько десяти країн. Головним чином це США, Німеччина і Україна. Є також викладачі з Австрії, Італії, Бельгії тощо. Це велика перевага УВУ, тому що студенти мають можливість отримати погляди на ту чи іншу проблематику з різних університетів та з різних куточків світу. Зазвичай тут викладають професори відомих університетів і це як люди українського походження, так і іноземні. Але практично усіх об’єднує те, що вони знають українську. Наприклад, у нас викладає відомий австрійський професор Міхаель Мозер, який не є українцем, але прекрасно знає українську мову, відомий у світі україніст, голова Асоціації україністів світу.

[dyvys_blockqoute text="Особливість університету полягає в тому, що у нас немає постійного викладацького складу, тому нашими викладачами є професори з інших університетів з різних країн світу. До нас приїжджають викладачі з близько десяти країн" author=""]

Відтак, у наших студентів є унікальна можливість, навчаючись в одному закладі, фактично, пізнавати різні культури й різні світоглядні моделі.

УВУ має багато демократії, багато свободи, адже студенти самі визначають інтенсивність навчання, предмети, які будуть вивчати. На початку кожного семестру у нас відбувається зустріч студента із деканом, під час якої студент дивиться на розклад і каже: я цікавлюся такими й такими предметами. Студенти мають досить багато часу як для навчання, так і для того, аби пізнати культуру, пізнати країну.

Цікаво й те, що ми не пропонуємо студентам базової освіти, а тільки магістратуру, докторантуру і габілітовану докторантуру, що, фактично, відповідає рівню кандидата і доктора наук в Україні. Головною ціллю навчання є написання магістерської або докторської праці. Тому система навчання у нас трохи інша, ніж в Україні, де студенти зазвичай з ранку до вечора проводять час в аудиторіях. У нас можна обрати навіть 1-2 лекції на тиждень, а решту часу присвятити написанню наукових праць, бібліотеці та роботі.

Приїжджаючи до нас на навчання, студенти отримують візу, яка дозволяє їм не тільки перебувати у Німеччині, але також і працювати, а, закінчивши університет – влаштуватися в Німеччині на роботу за фахом. Саме робота під час навчання дозволяє більшості студентів профінансувати своє навчання і перебування у Німеччині. А перед випускниками відкриваються зовсім нові можливості – частина повертається додому, щоб застосувати свої знання і здобутий досвід в Україні, а частина знаходять роботу і залишаються в Німеччині, також здійснюючи свій вклад у покращення українсько-німецьких взаємин та популяризацію України у світі.

- До речі, яким чином фінансується діяльність університету?

Фінансування університету є ще однією дуже важливою темою, адже університет є неприбутковою організацією. Станом на сьогодні є три основних джерела фінансування: це Фундація Українського вільного університету в Нью-Йорку, яка вже існує понад сорок років і щорічно підтримує університет, власний капітал університету і плата за навчання. Ці надходження дозволяють нам забезпечити засадничі потреби університету.

 

Проте, для подальшого розвитку університету ці ресурси є недостатніми. Саме тому, напередодні столітнього ювілею університету ми започаткували проект «100 років УВУ», метою якого є залучення нових інвестицій задля реалізації конкретних цілей: розширення навчальних програм університету, створення Центру української культури в Німеччині, проведення інформаційних заходів та наукових конференцій тощо. Ще однією важливою метою є придбання нового сучасного навчального корпусу для студентів із бібліотекою та архівом.

[dyvys_blockqoute text="Напередодні столітнього ювілею університету ми започаткували проект «100 років УВУ», для залучення нових інвестицій, аби розширити навчальні програми університету, створити Центр української культури в Німеччині, проводити інформаційні заходи та наукові конференції тощо" author=""]

Ще п’ять років тому студентів було значно менше й потреби університету у навчальних приміщеннях були задоволені. Але станом на сьогодні, коли є практично 250 студентів, а приміщення невеликі, ми маємо постійні труднощі, аби організувати навчальний процес для усіх. Тож ми хочемо, щоб до століття від дня заснування університет переїхав у нове приміщення. Цей проект стартував порівняно недавно, приблизно півтора роки тому, але вже є певні пожертви, спрямовані на цю ціль. Але насправді для того, щоб придбати приміщення у Мюнхені, який не є дешевим містом з точки зору нерухомості, потрібна підтримка українства всього світу.

- А держава, маю на увазі Україну, якось допомагає університету?

Університет входить до системи освіти Німеччини, тож ми підпорядковані Міністерству освіти Баварії. Раніше університет фінансувався із федерального бюджету Німеччини і земельного, Баварського. Але коли Україна стала незалежною, німці сказали, що так як ми маємо власну державу, вона мала б утримувати університет. Тож у 1998 році припинилося фінансування з федерального бюджету, а в 2008 з земельного. Нам довелося ввести плату за навчання, бо з боку України, на жаль, за весь період існування університету не було жодної вагомої підтримки.

Звичайно, ми маємо прекрасну співпрацю із генеральним консульством в Мюнхені і посольством України в Берліні. Так, бувають випадки, що фінансуються окремі проекти. Наприклад, 2017 року була профінансована міжнародна конференція з питань Голодомору. Але це насправді дуже поодинокі проекти і, якщо порівняти із потребами університету, суми тут зовсім незначні.

Читайте також: Іспит для мови. Яке майбутнє видно з вікна угорськомовної школи на Закарпатті

А що стосується плати за навчання, то вона є невеликою, навіть у порівнянні із українськими навчальними закладами. Вартість складає 600 євро за семестр на початку навчання і 300 євро на семестр після того, як людина здала всі іспити і тільки займається написанням наукової роботи.

- Яким чином благодійникам, які би хотіли долучитися до проекту до ювілею УВУ, зробити свій внесок?

Уся необхідна для цього інформація є на сторінці університету, там є спеціальна рубрика «100 років УВУ» і також є рубрика «Підтримай УВУ», саме в цих розділах є інформація, як підтримати, є контактні дані. Ми часто контактуємо із українцями США й Канади, Німеччини які підтримують своїми пожертвами університет і стикнулися з тим, що за кордоном, зокрема в Америці, є певна культура спонсорства наукових інституцій. Люди розуміють важливість наукових та освітніх інституцій і, відповідно, надають їм всіляку підтримку. А в Україні, спонсори, на жаль, з’являються головним чином перед виборами.

Саме тому хотілося б донести до заможних людей важливість підтримки освітніх і наукових інституцій, особливо таких як Український вільний університет, який унікальний не тільки своєю історією, географічним розміщенням, але й великим потенціалом, зокрема щодо можливості інтеграції України в європейський освітній, науковий і культурний простір.

І в цьому напрямку, навіть за умови скромних людських і фінансових ресурсів, нам вдається зробити багато. Щороку ми організовуємо міжнародні наукові конференції на актуальні для України теми, на які приїжджають науковці й експерти з різних країн світу. Минулого року у нас пройшла конференція на тему «Східна політика Німеччини у Новій Європі», а також міжнародний семінар «Іван Франко і західний світ».

Вже другий рік триває проект із Гуманітарним інститутом у Відні, який фінансується одним меценатом із Канади. Завдяки цьому проекту українські науковці мають можливість приїхати, отримати стипендії та навчатися у Відні впродовж тривалого періоду часу. У 2018 році заплановано три міжнародні наукові конференції на правову, історичну і літературознавчу тематику. Кожен такий захід це не тільки можливість обговорити актуальні для України теми, обмінятися думками та ідеями, але перш за все – налагодити цінні зв’язки між українськими науковцями і науковцями з країн ЄС, Америки, а також між науковими та освітніми інституціями.

- Розкажіть детальніше про подібні заходи й проекти.

Впродовж року у нас відбувається близько 20 різних заходів, тож крім того, що ми є науково-освітньою інституцією, ми завжди відігравали роль своєрідного культурного центру. Наприклад, ми організовуємо концерти, виставки, різні цікаві доповіді (як для українців, що проживають у Німеччині, так і для німців). Варто згадати, наприклад, виставку Івана Марчука, відомої художниці з Мюнхена Емми Андієвської.

Також з метою популяризації української музики ми щороку організовуємо концерти, які проходять як у нашому приміщенні, так і у великих концертних залах Мюнхена. Для прикладу, минулого року у нас був концерт творів Василя Барвінського, а у лютому цього року ми плануємо концерт пам’яті Бориса Лятошинського.

Такі заходи під час семестру відбуваються щотижня, іноді буває навіть по два рази на тиждень. Окрім того, до нас часто приїжджають українські письменники, поети. Нещодавно у нас був Сергій Жадан. Він презентував свій роман «Інтернат». Минулого року приїздив відомий український політолог Станіслав Федорчук і презентував Антологію українських письменників Донбасу «Порода». Був також Віталій Портніков, він представляв свій роман «Евора», був творчий вечір Богдана Коломійчука та багатьох інших. Також ми організовуємо інформаційні заходи для німців і намагаємося інформуємо громадськість про події на Сході України. І у нас настільки багато охочих відвідати окремі заходи, що люди деколи стоять у коридорах, або навіть просто сидять довкола доповідача.

- Тож, яким чином українцям можна стати студентами УВУ в Мюнхені?

Основними передумовами вступу до університету є закінчена вища освіта за обраною спеціальністю (мінімум ступінь бакалавра) і знання української мови. Перелік документів, які необхідно надіслати є на нашій інтернет-сторінці. Це звичайні документи – копії дипломів, рекомендації двох професорів або одну від професора, другу від роботодавця, мотиваційний лист, чому людина хоче навчатися у нас. Фактично, у нас немає жодних вступних іспитів. Ми розглядаємо документи і на основі їх приймаємо рішення.

Єдиний виняток – це факультет міжнародних відносин, передумовою вступу на який є знання англійської мови. Знання перевіряються під час співбесіди, яку проводить декан факультету, професор і політолог зі США Олександр Мотиль.

Читайте також: Щоби прийняти обставини життя і інших людей, треба прийняти самого себе, — Владика Венедикт

Тож, коли є позитивне рішення, університет надсилає запрошення в Україну для вироблення візи. Зазвичай, документи на одержання візи розглядаються впродовж двох-трьох місяців, тож після цього студент може приїжджати до нас на навчання.

- Ви говорили, що університет підпорядковується німецькій системі освіти, відповідно, студенти мають право на працевлаштування. Тож розкажіть про перспективи Ваших випускників, яка частина повертається в Україну, хто лишається у Німеччині і чи вони досягають успіху там?

Ми навіть створили спеціальний проект, щоб тримати зв’язок із випускниками, аби побачити, які можливості перед ними відкриваються після закінчення університету. Станом на сьогодні ми ще не маємо повної статистики, але мені видається, що більша частина випускників залишається у Німеччині і менша – повертається в Україну.

Є багато таких студентів, які хочуть спробувати себе у німецькому середовищі, але далі все залежить від кожної окремої людини. Зрозуміло, щоб працювати в Німеччині, треба володіти мовою на досить високому рівні. Є дуже багато прикладів, що студенти, які навчалися в УВУ, після закінчення університету знаходять роботу і успішно працюють у Німеччині. Таких прикладів багато – від виховательок у садочках (якщо закінчують педагогіку), власників практик з психологічного консультування до керівників компаній. Один наш випускник навіть працює професором в університеті у Дюссельдорфі.

Є, звичайно, позитивні приклади, коли наші випускники успішно навчалися і побудували кар’єру в Україні. Наприклад, свою докторську дисертацію у нас захистив колишній міністр освіти України Сергій Квіт. Нашим випускником є Народний депутат України Михайло Хміль, а також колишній суддя Конституційного суду України Петро Стецюк.

[dyvys_blockqoute text="Насправді в УВУ панує дуже цікаве середовище, яке підтримує і стимулює до розвитку" author=""]

Насправді в УВУ панує дуже цікаве середовище, яке підтримує і стимулює до розвитку. Можливо, тут відіграє свою роль саме специфіка університету, адже це не той випадок, коли людина може жити й навчатися у рідному місті. Це зовсім нове середовище і воно стимулює людину думати й активно діяти. І, водночас, це клаптик України за кордоном, адже при будь-яких негараздах людина може прийти до університету і отримати пораду чи підтримку. Також в Мюнхені є велика українська громада, наша церква. Студенти мені часто говорять, що для них було важко зважитися на перший крок: подати документи і приїхати в університет (адже, дійсно, є багато невідомого). Але практично всі пост-фактум кажуть, що якби вони знали, наскільки тут дружнє середовище, не вагалися б жодної хвилини.

Особисто мені дуже цікаво спостерігати за трансформацією людей від моменту, коли вони вперше переступають поріг університету і до моменту вручення дипломів. Насправді за цей короткий період часу, якихось два-три роки, люди здобувають не тільки нові знання, але й колосальний життєвий досвід і сповнені нових ідей з більшою впевненістю крокують у життя.

Спілкувалася Валерія ПЕЧЕНИК

Фото надані Андрієм Довганюком