дивись.info

Художнику достатньо два-три кольори, аби щось сказати, – Степан Андрусів (фото)

Художнику достатньо два-три кольори, аби щось сказати, – Степан Андрусів (фото)

В Музеї етнографії та художнього промислу відкрилася перша персональна виставка Степана Андрусіва. Тут художник представив близько 60  своїх творів.

Очевидно, така кількість не випадкова, дже завсім недавно художник відсвяткував свій 60-літній ювілей. Степан Михайлович знаний у Львові художник, працює в галузі декоративної кераміки, кераміки для архітектурного та ландшафтного середовищ, приват-доцент ЛНАМ, викладає на кафедрі «Художньої кераміки».

Твори Степана Андрусіва зберігаються у фондах музеїв Києва, в Національному музеї гончарства в Опішні, в приватних збірках України, Польщі, Бельгії та Росії. Сама виставка викликала великий ажіотаж, адже на неї прийшли не лише колеги мистця, але і його студенти, деякі спеціально приїхали з інших міст.

Керамічні пласти художника  лаконічні  за формою, кольором та іншими виражальними засобами. Проте, навіть на перший погляд лаконічний зміст, ховає у собі шикорий спектр  філософських пошуків митця. У кожній роботі художник використовує багато різноманітних технік, нічого зайвого, але кожна лінія, пляма чи форма має своє значення та призначення.

«Як викладач, він дуже віддає себе своїм студентам, повністю присвячує себе їм. Завдяки таким викладачам студенти захоплюються своєю професією», – зазначила дипломниця Степана Андрусіва Галина Герляк, випуск 2012року

Маріанна Вахняк, також колишня студентка зазначила, що Степан Андрусів дуже добра і скромна людина, справжній професіонал, дуже сучасний художник, який готовий пожертвувати своїми справами заради студентів. «Саме через таких викладачів, хочеться і далі працювати у галузі кераміки. До студентів він був завжди дуже лояльний, ніколи не нав’язував їм своєї теми, вдало вміє підтримати обрану студентом тему, але завжди спонукає до пошуку сучасних засобів виразності, до легкої і ненав’язливої кераміки», – зазначила Маріанна.

Про особливості професії, про викладацьку працю ми розпитали самого художника Степана Андрусіва.

  – Як так вийшло, що це перша Ваша персональна виставка?

Бо не сталося, не склалося, не робив виставку. Потім були інші обставини такі, що довелося, просто потрібно було її зробити, якось представити свій доробок людям.

 – Це було Ваше внутрішнє відчуття, чи Вам підказали?

Це і підказка і внутрішнє відчуття, тут цілий комплекс таких обставин, все якось так склалося.

 – Скажіть будь ласка, які  основні цикли тут представлені?

Тут є три цикли – це «Силуети», «Геометричні фантазії», «КолоКола».

 – На відкритті виставки йшла мова про одну з особливостей Ваших робіт, про використання солей. Розкажіть як це технологічно виглядає, у чому їхня особливість?

Є солі металів, оксиди металів, соляні оксиди. Про хімічний склад, власне «солей», вже не буду говорити, але це така рідина, коли її носиш на виріб, то вона створює такі акварельні рисунки. Може іти під поливу, може бути без поливи. Якщо не використовувати поливу, тоді вони сухіші, а з поливою має мягкі акварельні розводи.

 – Ваші кольори локальні, досить стимані… Чому так?

Я вважаю, що художнику достатньо два-три кольори для того, щоб щось сказати. Не обов’язково мати багатоколір’я, чи багатослів’я, щоб висловитися, виразити якусь думку у творі. Сам технологічний процес є дещо обмежений, особливо, у тих умовах, які зараз є в Академії, ми змушені функціонувати на мінімальних засадах. Так воно відповідно, стається, що мінімум засобів – максимум виразності.

 – На виставці представлені Ваші «ленд-арт» роботи. Чи працюєте, окрім того, з об’ємно-просторовими роботами?

Насправді, ці речі взагалі дуже маленькі. Коли відпочивав на морі, то викладав ці маленький композиції з камінчиків і піску, тоді фотографував, і вони мені лягли в такий цілий цикл.

 – А об’ємна кераміка також є?

Об’ємні мої роботи є в Опішні, в Музеї, створені під час симпозіумів. Об’ємно-просторові є у Львові, зокрема, кілька робіт для інтер’єрів, колись був Електронбанк, там було виконано багато творів, є і інші комплекси.

 – У Вас є тематика «Тайної вечері», є цикл «Силуети», які навіть перегукуються….

Спочатку була тема «Силуетів», яка завершилася циклом «Тайна Вечеря». Як ви вже зауважили, «силуети» такі безликі, а кожен може в тому щось знайти, вони ніби без статті, кожен може вкладати свій зміст, свою думку, побачити щось своє.

 – Для більшості людей кераміка не є сучасним матеріалом. А на виставці представлено дуже сучасні речі. А як у педагогічній практиці спонукаєте студентів шукати сучасні форми і засоби виразності?

У двох словах… Вони вчаться біля мене, а я біля них, так, що це процес взаємозбагачення. Не було б мене, можливо, вони були інші, і навпаки, без них я був би інакшим. Приємно бачити не те, що студент іде твоїм кроком, тебе копіює, бере щось від тебе, а коли в нього просто з’являється бажання працювати.  Адже, коли він бачить що вчитель працює в аудиторії, він встає і собі починає працювати. Це тішить, значить людина щось мислить, про щось думає.

 – Педагогічна практика забирає дуже багато часу. Коли ви встигаєте працювати?

Так, дійсно забирає дуже багато часу і фізичних зусиль, емоційно виснажує. Так і працюю… до і після занять, під час занять, вночі, ввечері, художник постійно в роботі. Це може собі виношуватися один-два тижні, а за кілька днів можна все зробити.

 – Коли ви почали викладати, чи стояв вибір, бути вільним художником чи викладачем.

Я ніколи не думав, що буду викладачем, мені сказали будеш викладати, але прийшлося. І те, що мені давали, я віддаю іншим.  Завжди кажу їм, завтра ви будете стояти на моєму місці, будете робити те саме. А коли розказують мені про якісь проблеми, то кажу я вже на вашому місці був…

 – Чи думаєте про наступну виставку.

– Так, звичайно думаю, вже думаю (всміхається).

Мар’яна МАКСИМІВ

Фото: Микита ПЕЧЕНИК

 

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама