Я ніколи не жила для себе, я жила для України, - Емма Андієвська (інтерв'ю)

116277

Емма Андієвська - авторка складних віршів і авангардистських романів, які вражають сюрреалістичною образністю й містичними підтекстами. Її картини вражають неймовірним фантазійним поєднанням барв і форм.

Саме їй цього року Шевченківський комітет присудив найвищу літературну премію України. В інтерв'ю ІА Дивись.info Емма Андієвська розповіла про те, як попри довгі роки еміграції підтримує зв'язок та творить заради України.

- Пані Еммо, як Ви зреагували, коли дізнались, що обрані лауреатом Шевченківської премії?

Насамперед, я зворушена. І дуже вдячна тим людям, без яких цього б не получилося. Але я сподіваюсь, що Шевченківська премія спонукає трішки більше читати.

Чи приїдете на вручення Шевченківської премії у Київ?

На жаль, не можу. Я б дуже хотіла, але не можу. На це дуже важливі причини та й мені вже не стільки років. Зараз це трохи складніше. Якщо Господь дасть, то я ще побуваю в Україні.

Фото: Styler

- А коли Ви востаннє були в Україні?

Здається, минулого року. Я вже не можу їздити так часто. Всі думають, що якщо я на Заході живу, то мені «золоті вареники з неба ляпають». А я живу так, як ніхто не живе, бо я не вмію жити, як усі «хапуги». Моя пенсія розрахована на мистецтво, але я свідомо пішла не це. Тому все гаразд, аби лише Україна була, а вона буде.

[dyvys_blockqoute text="Для того, щоб я творила для України, я мушу тут бути" author="Емма Андієвська"]

- Ви майже все своє життя прожили в еміграції? Чи не хотіли коли-небудь повернутися жити на Батьківщину?

Я охоче відвідую Україну. А жити там постійно, я б не змогла. Там за кілька днів мене б уже не стало... зокрема, від тих добрих людей, які дуже добре ставляться. То велике навантаження. А для того, щоб творити, потрібно жити без навантаження. Тому зовсім просто, для того, щоб я творила для України, я мушу тут бути. Я ніколи не мала часу на розважання та для себе.

Читайте також: Освіта за кордоном: чим живе Український вільний університет у Мюнхені напередодні столітнього ювілею (інтерв’ю)

- Чи відчуваєте зв'язок попри довгі роки еміграції?

Я живу серед російського середовища, що мені відчувати. І знаю російське середовище як облуплене. Я до 5,5 років жодного слова у своєму житті українського мовою не чула...

[dyvys_blockqoute text="Я до 5,5 років жодного слова у своєму житті українського мовою не чула" author="Емма Андієвська"]

- Спілкуєтесь і пишете якою мовою, тільки українською?

Виключно українською мовою, бо багато, всі біжать з України, щоб асимілюватися в чужих культурах. А хтось мусить не асимілюватися.

Емма Андієвська

 

- Ви самі родом із Донецька, що ви думаєте про війну, яка зараз триває на Сході України?

Я думаю, те що вся Україна думає. От виривають шматок в тебе тіла і як тут бути. Це давня запорізька земля. Якби не запорожці, які сиділи у дикому полі і в степах, і подавали сигнали, коли йшли орди, щоб брати ясир з України! Це питоменно українські землі. Це все брехня, що Донбас не був українським. Якби не запорожці, які подавали світлові сигнали і Січ за хвилину знала, що наступає ворог, то невідомо, чи була б зараз Європа. Про це говориться відкритим текстом.

[dyvys_blockqoute text="Тільки українцям завжди товкмачать, що вони ніщо, що всі нації надзвичайні, а українці погані. А, головне, синдром колонії, українці приймають і самі" author="Емма Андієвська"]

Тільки українцям завжди товкмачать, що вони ніщо, що всі нації надзвичайні, а українці погані. А, головне, синдром колонії, українці приймають і самі. Не потрібно приймати це.

- Коли, на вашу думку, українцям вдасться повернути землі та втрачене? Що для цього потрібно зробити?

Звідки я можу знати, я ж не пророк. Люди вмирають за Україну, а що ще можна зробити? Варто принаймні трошечки добиватися та відстоювати свої права. Лише свої права, більш нічого. І того вистачать. А то всі думають, нехай хтось інший, дурніший, добивається, а мені б там «вареники із неба летіли».

І дивіться, вся еміграція 1945 року весь час видавала газети, журнали, брошури та все рідною мовою, а тепер на еміграції - нічого. Російськомовне, то не українське. Для Росії, звичайно, то добре, а для України - зле. Що б сказала Німеччина, якби тут почали друкувати італійською мовою, чи будь-якою іншою. Бачите, в чому різниця.

- Чи присутній Донбас у Вашій творчості, можливо, десь є джерелом натхнення в творчості?

Ну поки Донбас був частиною України, то звичайно був і я там неодноразово мала виставки. Донеччина, як кожна частина України, надзвичайна. Українці взагалі не знають своєї України. А я трошечки намагаюся довідатися про Україну.

Фото: YouTube

- Ви за своє життя бачили багато етапів української історії. Чи змінилася, на Вашу думку, держава за стільки років? І що іще потрібно змінити?

Тепер вже не знають, яка то «лафа» попри все… попри все. Теперішня генерація взагалі поняття не має, що таке був сталінський режим і, що воно таке. Але все залежить від людини. Якщо людина захоче по-справжньому щось робити, то воно здійснюється.

- Над чим зараз працюєте в своїй творчості?

Над 47 збіркою! 45-а видається в Києві, а 46-а вже готова із ілюстраціями, лежить, бо чекає там певну особистість. А 47-а пишеться... Я все життя тільки те і роблю, що працюю, як скажена. А не маю ні кола, ні двора, взагалі нічого. Тепер перебудовується той будинок, де я мешкаю. Ну і останні три роки в мене фактично немає хати, бо то і так не моя власність. Я винаймаю житло, а власник мусить за законом за певну кількість років відновлювати все.

І зараз мені пропадає цілий день. Якби мені було 20 років, то було б інакше. А для мене кожна секунда важлива. Бо мені хочеться зробити ще для України, а не для себе жити. Я не жила ніколи для себе.

[dyvys_blockqoute text=" Українці взагалі не знають своєї України. А я трошечки намагаюся довідатися про неї" author="Емма Андієвська"]

Буде знову поезія, бо на прозу в мене немає часу.

- Звідки стільки енергії берете? Ви кажете, що постійно працюєте?

Тому, що я не займаюся дурницями, а усі ж дбають лише про себе. Справа в тому, що треба працювати безвідмовно, не думаючи.

- Щоб Ви хотіли сказати українцям, щоб було легше пережили ці складні часи?

Вони самі все знають, і навіть краще, ніж я, як це пережити. Тільки вони не використовують цього. Потрібно, щоб були люди. Треба трошечки думати, головне, про інших, не тільки про себе. А зараз всі тільки для себе стараються... по трупах, по всьому йдуть, то так не повинно бути. Не зважаючи навіть на те, що то було так завжди, потрібно виховувати в себе гуманність, людяність та вірити в Україну.

О Боже, яка надзвичайна Україна. Такої як Україна ніде немає. І я дуже щаслива, що я можу писати для України.

Спілкувалася Тетяна ЖИКАЛЯК

Довідка:

Емма Андієвська народилась 19 березня 1931 року в Сталіно (Донецьк). У 1943 році енкаведисти вбили її батька – відомого хіміка-винахідника, і вона, тоді 12-річна дівчинка, разом із мамою втекла на Захід.

У 1957 році закінчила Український вільний університет.

Емма Андієвська є авторкою двадцяти дев'яти поетичних збірок, п'яти книжок короткої прози, трьох романів та понад дев'яти тисяч картин. Художні виставки малярки проводилися в США, Канаді, Франції, Німеччині, Австралії, Бразилії, Ізраїлі, Україні та Швейцарії.

Поетеса є членом Національної спілки письменників України з 1994 року, українського ПЕН-клубу та Професійного об'єднання художників Баварії.

Цього року Емма Андієвська удостоєна Шевченківської премії в літературній галузі. Більшу частину свого життя Андієвська провела поза Україною, проживаючи в Мюнхені та Нью-Йорку. Зараз живе в Мюнхені.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: