Я зрозуміла: або робиш це зараз, або ніколи, — як переселенка відкрила розважальний дитячий центр на Львівщині (фото)

Започаткувати свою справу жінці допоміг проект «Рука допомоги», який завдяки фінансовим та нефінансовим механізмам перетворює малозабезпечених українців на бізнесменів. Про те, як сім’я адаптувалася до життя поза межами рідного дому і що підштовхнуло до відкриття власної справи, Олександра розповіла Дивись.info.

«Я чекала на українських військових»

Олександра Сутуліна — луганчанка, яка до війни працювала менеджеркою з продажів і навіть не думала про те, щоби кудись переїжджати. У рідному місті у неї вже були сім’я, будинок, поруч — близькі родичі. Не збиралася вона виїжджати навіть тоді, коли йшли запеклі бої за місто у 2014.

- Я не збиралася нікуди тікати, бо це мій дім, моя земля. Я чекала на українських військових, чекала, що вони зачистять місто від тих бандюків і думала, що зустріну їх з квітами. У мене якраз клумба розквітала, виноград зрів… — з посмішкою додає Олександра.

[dyvys_blockqoute text="Я чекала на українських військових, чекала, що вони зачистять місто від тих бандюків і думала, що зустріну їх з квітами" author=""]

Утім у липні вона поїхала зустрічати на автовокзал двоюрідну сестру з племінником. Тоді потрапила під бомбування. Згадує, що того дня вбило чоловіка буквально за сто метрів від неї, а потім загинули і лікарі «швидкої», які приїхали на допомогу.

- Але навіть після цього я не збиралася їхати. Зірвалася з місця лише через дітей. Чоловік, мама буквально випхали мене з дому, зазначаючи, що діти важливіші, що вони мають бути у спокої і не повинні бачити всього цього. Так я забрала племінника, сина, доньку, ми придбали перші ж квитки і поїхали.

Нове життя

Прийняти Олександру з дітьми зголосилися далекі родичі — двоюрідний брат її мами. З ними сім’я навіть не бачилася ніколи, але коли сталася біда, то у допомозі ніхто не відмовив. Так Сутуліни опинилися у селі Дорожів Дрогобицького району.

- Я нічого з собою не брала майже, хіба дитячі речі і собі спортивний костюм — думала, що за два-три тижні зможемо вернутися додому, — пригадує Олександра.

Але так не сталося. Замість цього, до них приїхав чоловік.

- Спочатку він сказав, що поїде назад — знайде у Харкові полк, у якому служив свого часу і поїде з ними в АТО. Але я була проти: у мене троє дітей, ні дому, ні майна, ні грошей. А якби його вбили, що би я робила далі? — схвильовано розмірковує жінка.

Зрештою, Олександра вмовила чоловіка лишитися і він влаштувався на завод у Стрию. Після цього сім’я знайшла житло і переїхала до Стебника, де живе і понині.

«Якщо ти кажеш, що мені потрібні гроші, будь готовий, що тебе спитають, навіщо і куди вони підуть»

Згодом Олександра і сама влаштувалася на роботу — працювала у місцевій гуртівні, а паралельно могла шити іграшки, писати якісь статті на замовлення. Утім все це її не дуже влаштовувало, адже не являло собою стабільний і гідний заробіток.

- Стебник маленьке містечко і всі один одного знають. Коли я тільки віддала дітей до школи, мені подзвонили з соцзахисту, зареєстрували як внутрішньо переміщену особу, потім ще підказували, які заяви треба написати, аби отримати допомогу на сплату тих же комунальних послуг тощо, — зазначає Олександра і каже, що соцробітники і сповістили її про пілотний проект «Рука допомоги», який реалізується мінсоцполітики та Світовим банком.

Читайте також: Соціальний ліфт: львів’янам розповіли, кого з малозабезпечених обирають до проекту із започаткування власного бізнесу

Від служби соціального захисту населення і центру зайнятості Олександра дізналася, що у неї, як внутрішньо переміщеної особи, є можливість отримати грошову допомогу на реалізацію власної справи. Ідея її зацікавила і з цього почалася історія відкриття у Стебнику дитячо-розважального центру.

- Я давно виношувала ідею створення подібного закладу, бо мені це було близьке і цікаве. Я люблю створювати власними руками іграшки, фігури персонажів мультиків, але продавати їх шкода — вони ж мої, я вкладаю у них душу, як потім розлучатися? — з посмішкою питається Олександра.

[dyvys_blockqoute text="Я давно виношувала ідею створення подібного закладу, бо мені це було близьке і цікаве" author=""]

Жінка вирішила, що відкривати у Стебнику такий центр  — ідеальний варіант, адже у місті нічого подібного немає і щоби діти могли десь розважитися, доводиться їхати у сусідні Трускавець або Дрогобич. У родині її ідею сприйняли схвально, але далеко не всі знайомі відгукнулися позитивно. Дехто, за словами сьогодні вже підприємиці, казав, що це дурна задумка.

- Це, звісно, трохи зупиняло мене. Тим більше я не раз пробувала відправляти щось на кшталт бізнес-плану до різних благодійних організацій, які підтримують ВПО, і нізвідки позитивна відповідь не приходила. Тому я і ставилася спочатку до всього скептично, — пригадує вона.

Скепсис пройшов тоді, коли Олександра відвідала тренінги для підприємців від Центру зайнятості. Там викладачі наводили чимало прикладів успішних людей, які починали так само, як і вона, лише з ідеї, а потім у них виходило щось грандіозне. Трохи підучившись на такому навчанні, жінка написала бізнес-план і успішно захистила його перед комісією проекту «Рука допомоги». Так вона отримала 62 тисячі гривень безвідсоткової позики на придбання обладнання для дитячого центру.

- Дехто виходив із захисту бізнес-плану і казав, що члени комісії чіпляються чи не до кожного слова. Але у мене такого не було. Дійсно, вони ставлять питання, але якщо ти приходиш і кажеш, що мені потрібні гроші, будь готовий, що тебе спитають, навіщо і куди вони підуть! — переконана підприємиця.

Втім, зізнається Олександра, найбільше її мотивувало до подальших дій те, що у її справу повірили, не назвали її дурною. А це означало для неї шанс на успіх.

Сімейна справа

До 62 тисяч гривень від «Руки допомоги» родина додала ще 70 тисяч власних коштів, які чоловік Олександри, Дмитро, заробив, коли працював у Польщі.

- Всю цю суму ми витратили, аби орендувати приміщення у центрі Стебника, а також придбати атракціони для дітей. Ми поставили невеличкий лабіринт, аеро-хокей, призовий атракціон AngryBirds, сухий басейн, постелили також м’яку підлогу. І головне, те, що діти люблять найбільше і навіть змагаються за право кататися першим, це механічна карусель у вигляді пальми, — з захопленням описує власниця бізнесу.

Крім того, у центрі встановили дитячий батут, захищений з усіх боків сіткою, аби малеча не випала з нього і не травмувалася.

Читайте також: З малозабезпечених у бізнесмени: як сім’я на Львівщині відкрила власну справу (фото)

Обладнання — основне, на що пішли гроші. Навіть доставка виявилася не з дешевих, загалом на неї витратили чи не 10 тисяч гривень. Утім Олександра зауважує, що їй дуже пощастило з приміщенням, у якому не довелося робити ремонт.

Декорували ж його власними силами — поставили зроблені своїми руками іграшки, казкових персонажів і зараз працюють над створенням нових. У всьому Олександрі допомагали і допомагають члени родини. Вона з упевненістю каже — це сімейний бізнес.

Великі плани

Дитячо-розважальний центр назвали «Кукусік і Бабасік». Його офіційне відкриття відбулося 17 березня і вже зараз сюди приходять у середньому 10 відвідувачів на день. Година розваг коштує 25 гривень, наступна — 20. Якщо приходить родина з трьома дітьми, то Олександра робить їм знижку і бере з усіх 55 гривень за годину, адже, каже, розуміє, що багатодітним сім’ям непросто. У планах — зробити знижки для воїнів АТО.

- Відпочинок у моєму центрі дешевший на 10 гривень, ніж у подібному закладі Дрогобича, наприклад, адже у мене нема стільки атракціонів. Але розширення у планах. Наразі для мене головне — заробляти приблизно 250 гривень на день, аби покривати оренду, оплату комунальних послуг. Поки що я нічого не заробляю на центрі, — зазначає Олександра.

[dyvys_blockqoute text="Я думала, що основними відвідувачами будуть мами і бабусі з дітьми, але виявилося, що до нас приходять дуже багато татусів. Поки діти повзають у лабіринті, вони грають в аеро-хокей" author=""]

Згідно з її бізнес-планом, прибутковим «Кукусік і Бабасік» має стати за рік-півтора. Але вона припускає, що так не буде, бо дуже багато всього хочеться докупити: автомат, який випускатиме бульбашки, дитячі меблі, аби проводити свята, влаштовувати майстер-класи тощо, а також — столики, за якими можуть сидіти батьки, і якусь розвагу для них.

- Я думала, що основними відвідувачами будуть мами і бабусі з дітьми, але виявилося, що до нас приходять дуже багато татусів. Поки діти повзають у лабіринті, вони грають в аеро-хокей. Так і виходить, що це місце сімейного відпочинку. Тому я хочу, аби їм було, де попити каву, а також планую встановити настільний теніс, — мріє Олександра.

Жінка каже, що сьогодні отримує чимало схвальних відгуків від клієнтів, адже у Стебнику до того з дітьми від 5 років просто не було куди піти. Це надихає працювати більше. За словами Олександри, вона думає про справу 24 години на добу і не 7, а всі 8 днів на тиждень.

- Розмірковуючи, я прийшла до думки, що треба залучити до бізнесу і участі у проекті «Рука допомоги» і мою маму. Вона також переселенка і на кошти, які може отримати, ми могли би відкрити кафе при центрі, — переконана підприємиця.

Олександра зазначає, що, можливо, відкрила би бізнес і без проектної допомоги, але, ймовірно, і передумала би на півдорозі.

- Проект дав свого роду відмашку і я зрозуміла, або ти робиш це зараз, або не робиш ніколи, — підсумовує вона.

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Фото: Микита ПЕЧЕНИК