Львівська цитадель знову під загрозою, чи врятують пам’ятку історії національного значення?

41-41_vezha2

На території колишнього концентраційного табору «Шталаг-328» знову збираються будувати. Чутки про те, що ласу територію неподалік центра міста знову готують під забудову, ширились Львовом вже давно.

На території колишнього концентраційного табору «Шталаг-328» знову збираються будувати. Чутки про те, що ласу територію неподалік центра міста знову готують під забудову, ширились Львовом вже давно.

А трохи більше місяця тому до директора Центру дослідження юдаїки і благодійної організації «Єврейське відродження» Мейлаха Шейхета неофіційно навідувався депутат обласної ради, аби поцікавитись, чи не буде той проти, щоб на цитаделі почали будівництво.

«Я тоді категорично відмовив, – говорить Мейлах Шейхет. – Але гадаю, що спроби будуватися на тій території з часом відновляться». І це незважаючи на те, що в 2010 році колишній концтабір визнано пам’яткою історії  національного значення.

Криваві сторінки

Концтабір «Шталаг-328» існував з 1942 по 1944 роки і використовували його нацисти переважно для утримання військовополонених (українців, росіян, євреїв, італійців, французів, бельгійців, американців…). За роки його існування з 290 тисяч ув’язнених в страшних муках загинули понад 144 тисячі. Він був у списку 10 найстрашніших концтаборів, поряд з Аушвіцом, Бухенвальдом та Дахау. Але, якщо з цих колишніх концтаборів зробили музеї, які свідчать про події тих страшних часів, то у Львові навіть позначки про колишній концтабір влада не спромоглася встановити.

Справу по присвоєнню комплексу пам’ятки архітектури а також статусу пам’ятки історії національного значення розпочали небайдужі громадські організації та тодішній депутат Львівської міської ради 4-х каденцій, лауреат численних почесних нагород, зокрема ордену княгині Ольги,  Віра Лясковська.

img_2995

Мейлах Шейхет

Аби зібрати потрібні матеріали, Мейлах Шейхет їздив в один з архівів Сполучених Штатів, де є аерофотозйомка часів Другої світової війни, яка чітко показує межі поховань на території концтабору. Працюючи над збором інформації, до справи були долучені архівні матеріали з Росії, свідчення очевидців та судова справа (6 томів) колишнього начальника табірної поліції Андрія Якушева, яка гучно прогриміла в 1977 році. За свої діяння в таборі Якушева засудили до розстрілу.

Фото з сайту photo-lviv.in.ua

Фото з сайту photo-lviv.in.ua

«Великий вклад в дослідження історії табору зробив історик Андрій Филипов, – продовжує пан Мейлах. – Саме завдяки йому киянин Георгій Садовий дізнався про долю свого батька, який був військовополоненим  концтаборі. Батько Георгія ніколи не бачив сина, бо пішов на фронт ще до його народження».

«Вежа Смерті» з кровю на стінах

«Умови утримання в таборі були просто жахливі, – говорить директор Центру дослідження юдаїки і благодійної організації «Єврейське відродження» Мейлах Шейхет. – В’язні спали в приміщеннях, які не опалювалися взимку, на голих дерев’яних ліжках або просто на долівці. Декого тримали в залізних клітках під відкритим небом. Люди кров’ю на стінах писали про те, що в казармах помирали від холоду, голоду та хвороб. Є фотографії цих написів у «Вежі Смерті», де тепер розташовується фешенебельний готель – ресторан «Цитадель-Інн». Під час будівництва цього готелю вантажівками вивозили по ночах останки загиблих в цій вежі колишніх в’язнів».

В концтаборі час до часу спалахували епідемії висипного тифу і дизентерії. Вочевидь, керівництво навмисно привозило інфікованих тифом полонених та розподіляло їх по казармах так, аби захворіли якомога більше в’язнів. Полонених змушували працювати практично цілодобово, починаючи з 5 години ранку, і регулярно били за будь-яку провину.

Фото з сайту photo-lviv.in.ua

Фото з сайту photo-lviv.in.ua

«Людей катували і начальство вигадувало все нові і нові тортури, – продовжує пан Мейлах. – Очевидці розповідали про одну з улюблених «розваг» кровожерливого начальника Якушева. В його кабінеті стояло ліжко з залізними бильцями на яке клали людину животом до низу, прив’язували руки та ноги і щосили били по спині так, що виходили нутрощі».

Божевільні від голоду

Заморених і виснажених ув’язнених практично не годували. Ось щоденний раціон одного в’язня:

  • Сніданок – дві чашки «чорної кави», яку варили на тирсі та 100 грам хліба, який хлібом і не був, адже туди домішували тирсу і жом цукрового буряка.
  • Обід – порція супу з овочевих відходів.
  • Вечеря – окріп, а якщо пощастить, то 50 грам того ж хліба з тирси.

Архівні матеріали свідчать, що припаси картоплі чи буряка горами лежали і мерзли на подвір’ї табору. Голодні люди у відчаї часто намагалися продертися до їжі через охорону. За такі «проступки» в’язнів жорстоко били або ж і взагалі розстрілювали. Нелюдські умови доводили людей до божевілля і були зафіксовані навіть випадки канібалізму.

«Одного разу, за хорошу роботу, в’язням видали «консерви», які насправді були сильнодіючою отрутою, – продовжує пан Мейлах. – Одразу, коли люди відкрили банки, отрута вбила кілька десятків ув’язнених».

Взимку 1942 року в таборі від холоду і голоду помирало по 400-500 людей щодня. Щодня люди гинули і від розстрілів. Як згадували очевидці, потрапляючи до концтабору, полонених, після допиту, ділили  на три категорії: командний склад Червоної армії, комсомольці та військовополонені єврейської національності. Тих, кого начальство вирішувало розстріляти, спочатку тримали 17 діб без їжі і тільки потім розстрілювали на подвір’ї, а трупи спалювали.

«Городяни намагалися допомогти ув’язненим, чим могли, – продовжує пан Мейлах. – Допомагали втекти з табору. Місцеві монахині та жінки одної з тамтешніх громадських організацій тихцем передавали людям продукти, ризикуючи через це, без перебільшення, своїм життям».

Забудувати пам'ять

З тих страшних часів минуло трохи більше, ніж 70 років, а на території комплексу навіть вказівника не має. Громадські організації власними силами провели ґрунтовну роботу з дослідження історичної довідки та Міністерство культури в 2010 року занесло комплекс до списку пам’яток національного значення.

[dyvys_blockqoute text="Вся земля на тій території просякнута кров’ю і ми не маємо права про це забувати" author="Мейлах Шейхет"]

 

«Вся земля на тій території просякнута кров’ю і ми не маємо права про це забувати, – говорить директор Центру дослідження юдаїки. – У нас є достатньо інформації, щоб на тому місці організувати музей. Він міг би розповісти не лише про жорстокість нацистської ідеології знищення єврейського народу і місцевого населення, а й про справжні міжнаціональні стосунки людей, коли місцеве населення допомагало рятувати в’язнів, наражаючи себе на смертельну небезпеку.  Про те, як гітлерівці розповсюджували брудну агітацію, спонукуючи не усвідомлених істинної правди людей до примусової участі у вбивствах. Тим паче, що зараз спостерігається така тенденція, коли відповідальність за всі ті звірства намагаються перекласти виключно на місцеве населення. До слова, я був в музеї Французького Руху Опору в місті Лілль і також в Цитаделі – цей музей вражає глибинністю подання історичних фактів від нацистської окупації».

Але замість того, щоб подбати про створення музею, на території комплексу час від часу «вигулькують» можливі забудовники на цю територію. Так, в 2010 році на території комплексу намагалися побудувати готель і лише дуже активний спротив громадськості змусив забудовника відмовитися від ідеї забудови. Тоді на захист комплексу встали не лише місцеві громадські організації, а й світова спільнота.

Бізнес на кістках

На території комплексу зараз провадять свою господарську діяльність кілька підприємств, а у «Вежі Смерті» розташовується готель. Хоча ще при його зведені, звичайні перехожі бачили людські кістки і, очевидно,  ще багато невинних жертв так і не перепоховані належним чином. Цитата з розповідей очевидців за 2005 рік про викопану траншею, що вела до Цитаделі: «земляний вал, попри траншеї був усіяний кістками людей, які, як засвідчили зранку робітники, були за ніч зібрані в сміттєві пакети і вивезені».

[dyvys_blockqoute text="Ми неодноразово доводили, що територія колишнього концтабору – одна велика братня могила" author="Мейлах Шейхет"]

«Ми неодноразово доводили, що територія колишнього концтабору – одна велика братня могила, – продовжує пан Мейлах. – Вже близько п’яти років наша організація співпрацює з провідними археологами світу, зокрема з Чарльзом Енрайтом з Великої Британії, який має найвищий науковий ступінь в своїй галузі (захистив дисертацію на тему братніх могил, які утворилися на території Англії внаслідок військових конфліктів).

14963654_1692422387739703_686996207_o

Він вже більше 10 років займається пошуком братніх могил по всьому світу і спеціалізується на так званих неінвазивних методах археології. Тобто всі його дослідження ґрунтуються на роботі зі спеціальною апаратурою, яка не потребує фізичних археологічних розкопок. Наша організація  виконує проект, за яким встановлюється ймовірність застосування геофізичної апаратури для встановлення місць масових вбивств, розмірів масових могил і ми запросили українських науковців з Київського університету ім. Т.Шевченка  та британських фахових археологів неінвазивної археології до співпраці».

Іноземний археолог приїхав до Львова вчетверте та лише на кілька годин, аби підготуватися до наступної роботи, та розповів про результати своїх  досліджень на території Цитаделі. Британський вчений  переконаний – по всій території колишнього концтабору закопані людські рештки.

14975826_1692422361073039_1000292280_o«Ми досліджуємо фізичні параметри різних шарів грунту і, за допомогою обладнання, відслідковуємо де ж саме відбулися порушення, – розповідає дослідник. – У Львові робота почалася в 2011 році. Окрім мене в дослідженнях приймав участь також Тімоті Флетчер, який займається похованнями солдат по усій Європі. В роботі ми використовували радар та пристрій, який вимірює опір грунту. Ми дослідили дві ділянки, де могли б розташовуватися братні могили. Орієнтиром нам слугувала дешифрована карта аерофотозйомки часів Другої світової, яку пан Мейлах привіз зі Сполучених Штатів. Беручи за основу отримані там результати, ми порівнювали їх з показниками на інших ділянках. Стало цілком очевидно, що порушення грунту на тих територіях є. І є всі підстави вважати, що там розташовуються людські рештки. До того ж, ми розмовляли з очевидцями, які показували нам можливі місця захоронень. Одним з них була територія, де зараз розташовуються тенісні корти. І справді, під ним також є людські рештки».

Христина ІНЖУВАТОВА

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: