дивись.info

Похмура футурологія: обрії – 2017. Колонка Юрія Михальчишина

Похмура футурологія: обрії – 2017. Колонка Юрія Михальчишина

Розвиток соціальних процесів в Україні в цілому йде в напрямку до фрагментації та поляризації соціального простору замість консолідації.

На фоні загальної деморалізації активного ядра громадянського суспільства конструктивно орієнтовані соціально активні групи прискорено атомізуються та маргіналізуються, – пише Юрій Михайльчишин для сайту ФОРПОСТ.

Одночасно з прискоренням негативних демографічних тенденцій та зростанням спрямованого назовні міграційного потоку спостерігається ерозія середнього класу та нівелювання його ролі як гаранта соціальної стабільності й носія прогресивного психотипу. Диспропорції інформаційного потоку у поєднанні з його інтенсивністю стають потужним джерелом делегітимізуючого впливу на політичні інститути і мобілізують протестний потенціал суспільства.

Аналіз наявного поля об’єднавчих психосоціальних цінностей демонструє домінування негативної парадигми “свобода від” над позитивною “свобода для” та присутність відчуття постійної зовнішньої загрози як єдиного фактора соціально-політичної стабільності. Жоден із апробованих сценаріїв реформування не враховував і не враховує потребу оновлення і перевстановлення ідеологічного, стратегічного, організаційного та оперативного контурів управління державою.

Розмивання суверенітету України в конституційно-правовому та міжнародно-правовому сенсі пов’язане насамперед з фундаментальною помилкою архітектури державного будівництва – відмови від орієнтації на національну державу. Відкладене державотворення у 1991, 1996, 2004 та 2014 роках підмінялося механістичними псевдоліберальними та квазіринковими реформами. Нині, коли у світі загалом та в Європі зокрема розгортається хвиля національно-консервативного відродження та народницької політичної мобілізації, нав’язана Україні ліберальна модель виглядає особливо анахроністично та є основною внутрішньою загрозою національній безпеці.

У вимірі міжнародної політики поняття юридичної рівності, територіальної цілісності та політичної незалежності держав набувають не конкретно-історичного, а умовно-ситуативного змісту. Існуюча нормативна система не здатна запобігати гібридній збройній агресії, окупації, депортаціям та геноциду, а, навпаки, через свою недієвість заохочує їх.

Фрагментація євроатлантичного простору у зв’язку зі зміною оборонних пріоритетів ключових країн-членів НАТО (США, Турецька республіка, Франція) логічно призведе до виникнення вакууму безпеки на Європейському континенті. Відновити баланс сил та ліквідувати вакуум можливо виключно через створення та нарощення арсеналу стримування, насамперед ракетно-ядерного. Цим і займатимуться провідні регіональні держави (Німеччина, Італія, Туреччина, Польща) у найближчій перспективі, використавши існуючий поки що економічний приріст на вівтарі нової гонки озброєнь.

На зміну конфронтаційно-кризовому дискурсу у взаєминах ЄС–РФ готується кооперативно-стабілізаційна модель взаємин, у площині відносин США–РФ можлива апробація моделі озброєного нейтралітету. Це означатиме позбавлення України реальних механізмів захисту з боку західних союзників та згортання і перепрофілювання існуючих нині інтеграційних процесів.

Інституціональний базис геополітичного оточення та ізоляції України від Європи – це формування осі Париж-Рим-Відень-Будапешт-Бєлград-Афіни-Софія-Москва. На додачу, дисконтинуальний пояс москвоцентричної Євразії ізолюватиме Україну від перспективних ринків Сходу, а військове домінування Російської Федерації в Чорному морі відтинатиме Україну від маршрутів глобальної морської торгівлі в цілому.

Інституційно-функціональною основою продовження процесу континентальної інтеграції в Європі є проект “Європи регіонів” замість пост-суверенного проекту федералістського Європейського союзу. Цей процес не виключає збереження фінансово-промислового ядра держав “старого Євросоюзу” як одного із центрів тяжіння економічної інтеграції, однак територіальні межі існуючих європейських держав неминуче розмиватимуться та неодноразово переглядатимуться.

Продовження існуючого курсу зовнішньої політики України за ефективністю співрозмірне капітуляції. Відмова від ядерного статусу свого часу стала основою ерозії національного суверенітету України, зволікання з його відновленням після краху міжнародних гарантій веде до національної катастрофи масштабів 1933 року. Політика орієнтацій на зовнішні сили в перспективі означає, що всі вектори внутрішньої та зовнішньої політики збігатимуться та підпорядковуватимуться внутрішній і зовнішній політиці держави-протектора. Цей шлях є згубним для національної державності та логічно призводить до встановлення зовнішнього контуру управління.

Джерело: ФОРПОСТ

2840-mihalchishin-yurij-adriyanovich_origin

 

Юрій МИХАЛЬЧИШИН, політичний діяч, Народний депутат України VII скликання

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Валерія Печеник
Головний редактор ІА Дивись.info з травня 2016 року.