79 річниця з Дня народження Василя Стуса: боротьба за життя дисидента, місця пам’яті та найпопулярніші вірші

6 січня Україна святкує День народження свого поета і прозаїка, активіста руху шістдесятників, правозахисника і державного героя Василя Стуса.

ІА Дивись.info пропонує згадати найважливіші моменти з біографії митця, перипетії, які пов’язанні з уславленням його імені, а також найбільш відомі вірші поета.

Життя — як боротьба

Василь Стус народився на Вінниччині в селянській родині. Коли хлопчику був рік, родина переїхала до Донецька (тодішнє Сталіно), аби уникнути примусової колективізації. Відтоді життя майбутнього письменника було тісно пов’язане з цією місциною.

У Донецьку Василь Стус закінчив школу, а згодом — історико-філологічний факультет педагогічного інституту міста Сталіно (нині — Донецький національний університет ім. Василя Стуса).

У 1959—1961 роках Василь Стус служив у лавах радянської армії. Згодом працював вчителем, пізніше — підземним плитовим на шахті «Октябрьська» в Донецьку. Потім були кілька місяців роботи у газеті «Соціалістичний Донбас». Цікаво те, що Василь Стус працював в україномовній частині редакції.

У 1962 Василь Стус переїздить до Києва та вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР у Києві із спеціальності «Теорія літератури». Утім, провчитися довго тут йому не вдалося. Вже за два роки під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» Стус долучається до акції протесту та закликає партійних керівників засудити арешти української інтелігенції. За такі дії його відраховують з навчання і вже починають слідкувати працівники КДБ.

Цього ж року Василь Стус пробує опублікувати свою першу збірку віршів «Круговерть». Але видавництво її відхиляє, власне, як і другу — «Зимові дерева». І тільки у 1970 році її видають у Брюсселі.

Василь Стус у цей час не припиняє протестної діяльності та приєднується до групи захисту прав людини. Все це та його літературна діяльність призвели до арешту поета у січні 1972 на 9 місяців. Цього ж року Василя Стуса звинуватили у «антирадянській агітації й пропаганді» та засудили на 5 років позбавлення волі і 3 років заслання.

Під час ув’язнення поет створює ще одну збірку — «Час творчості».

На волі Василь Стус пробув лише три роки. У цей час він приєднується до гельсінської групи захисту прав людини. І вже у 1980 його знову заарештовують, як особливо небезпечного рецидивіста, і засуджують на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

Наглядачі у таборі знищили близько 300 віршів поета. Перебуваючи у неволі, Василь Стус постійно протестував проти жорстокого поводження адміністрації з політв’язнями — вдавався до голодування.

28 серпня 1985 року Стуса переводять до карцеру. Причина: читання книги, під час якого він сперся ліктями на нари. На знак протесту, поет оголосив безстрокове сухе голодування.

Помер Василь Стус у ніч з 3 на 4 вересня 1985, на 47 році життя. За офіційними даними причина смерті — зупинка серця. Товариш Стуса, також колишній політв'язень, Василь Овсієнко поруч із цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштовану наглядачами.

«Перший національний» свого часу відзняв документальний фільм «Василь Стус. Феномен суток».

«І в смерті обернуся до життя»

Сьогодні ім’я Василя Стуса в Україні носять сквер у Києві, низка вулиць та площ у Львові, Одесі, Вінниці, Борисполі, Краматорську, Луцьку та інших містах.

У місті Лева на честь поета названа школа. Крім того, на базі середньої загальноосвітньої школи №76 з поглибленим вивченням англійської мови ім. В. Стуса, у 2007 році створили Львівський навчально-виховний комплекс ім. В. Стуса «спеціалізована школа І ступеня — гімназія міжнародних відносин».

Пам’ятники, барельєфи та погруддя поета можна знайти у Вінниці, у рідному селі Стуса, Львові, Тернополі, донедавна — у Донецьку (у 2015 році пам’ятний знак на стіні Донецького національного університету ім. Василя Стуса знищила окупаційна влада).

Однак, одним з найбільш обговорюваних у медіа і у суспільстві стало присвоєння імені Василя Стуса Донецькому національному університету.

Ініціатива надати вишу ім'я його видатного випускника, поета, дисидента, політв'язня і Героя України Василя Стуса — не нова. Ще у 2008 році це його піднімали студенти ДонНУ на чолі із Юрієм Матущаком (студент історичного факультету, загинув 29 серпня 2014 р. в Іловайському котлі. — Авт.ред).

Питання перейменування винесли на студентську конференцію. За надання університету імені Василя Стуса проголосувала одна людина. Рішенням більшості ДонНУ залишився Донецьким національним університетом.

Питання перейменування знову підняли після «переїзду» вишу до Вінниці через війну на Сході. У січні 2016 року уже випускник історичного факультету ДонНУ, журналіст Олексій Мацука звернувся із пропозицією до керівництва навчального закладу перейменувати виш у Донецький національний університет імені Василя Стуса. На звернення відреагували, і у лютому у ДонНУ створили робочу групу, яка мала дослідити питання перейменування. Після кількох місяців обговорення, у червні 2016 року трудовий колектив ДонНУ підтримав ініціативу.

Слово поету

ІА Дивись.info також підібрала уривки з трьох віршів Василя Стуса, які сьогодні найчастіше шукають користувачі мережі.

«Вереснева земля»

Я до тебе прийду і змовкну.

І нічого тобі не скажу.

Пожури ти мене,

Пожури —

Вже чи лагідно, чи жорстоко.

Земле рідна! Сором мені —

Що докину до твого золота?

Марно зринули юні дні,

Нині ж сушить мене гризота.

Разом з осінню я догорів,

Листям осені опадаю,

І між млисто-гірких вечорів

Неприкаяний, сам блукаю.

Осінь крилами в груди б'є.

О, Вкраїно моя осіння!..

«Терпи, терпи — терпець тебе шліфує»

Терпи,  терпи  —  терпець  тебе  шліфує,

сталить  твій  дух  —  тож  і  терпи,  терпи.

Ніхто  тебе  з  недолі  не  врятує,

ніхто  не  зіб'є  з  власної  тропи.

На  тій  і  стій,  і  стій  —  допоки  скону,

допоки  світу  й  сонця  -  стій  і  стій.

Хай  шлях  —  до  раю,  пекла  чи  полону  -

усе  пройди  і  винести  зумій…

«Мені зоря сіяла нині вранці»

Мені  зоря  сіяла  нині  вранці,

устромлена  в  вікно.  І  благодать  —

така  ясна  лягла  мені  на  душу

сумиренну,  що  я  збагнув  нарешті:

ота  зоря  —  то  тільки  скалок  болю,

що  вічністю  протятий,  мов  огнем…

Підготувала Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО