Втілювати мрії: як команда львівських волонтерів організовує гірські походи для людей, що пересуваються на візку (інтерв'ю)

А допомагає їм у цьому команда тепер вже відомих на всю країну волонтерів, до яких утворилася справжня черга охочих мандрувати. Лише цього року команда On3wheels організувала 12 походів в гори для людей з інвалідністю. І допоки команда готується до наступного сезону, журналісти поспілкувалися з Сашком Луциком, організатором проекту, аби підбити підсумки сезону-2018.

– Сашко, якби не візок, яким ви піднімаєте учасників на гори, такі походи, мабуть, були б неможливими. Чим він особливий?

– Цей візок називається «жульєтка». Його виготовляють у Франції, а цьогоріч йому виповнюється 30 років. Він їде на одному колесі, з амортизатором і головне – всюдихідний. На ньому можна заїжджати на великі камені, бордюри, або просто штовхати під гору. За допомогою чотирьох волонтерів (один позаду, один спереду і двоє по боках) ми його виштовхуємо вгору.

Спочатку нам здавалось, що у цьому візку багато деталей є зайвими, але вже під час походів зрозуміли, наскільки у ньому все продумано та майстерно укомплектовано, як для людини, яка сидить у візку, так і для волонтерів, які цей візок везуть.

Власне, в Україні такий візок один, аналогів йому нема. Про нього ми дізналися під час однієї подорожі по дорозі в Лісабон. Нас запросила одна сім’я, яка готувалася наступного дня до прогулянки з людьми з інвалідністю. Вони запропонували долучитися, а ми погодилися, і там вже на місці вперше побачили «жульєтку». Закордоном цей візок використовується для активних прогулянок для людей з інвалідністю, а в нас з’явилась ідея піти ще далі. Ми подумали, що було б класно організовувати з таким візком в походи у гори.

[dyvys_blockqoute text="Цей візок називається «жульєтка». Він їде на одному колесі, з амортизатором і головне – всюдихідний. В Україні такий візок один, аналогів йому нема" author=""]

Виробники «жульєтки» з Франції вже два роки активно слідкують за нашими походами та вражені тим, як ми використовуємо візок. Кажуть, що вони самі з «жульєткою» хіба гуляють парком чи вулицями, але ходити в гори – це щось неймовірне!

– Ви плануєте придбати ще один такий візок?

– Так, адже бачимо зацікавленість і запит на такі подорожі. Останнім часом маємо все більше запитів від людей з інвалідністю, які хочуть поїхати в гори, і є достатньо волонтерів, щоб організовувати походи вже на два візка. Нам вдалося вже зібрати близько 145 тис. грн, а потрібно ще 50 тис. Охочих людей з інвалідністю піднятися в гори стає все більше, тому ми докладаємо багато зусиль, щоб придбати ще один такий візок.

– Яка з подорожей тебе вразила найбільше?

– Таким був підйом на гору Хом’як: 22 волонтери, серед яких 11 сильних хлопців. От ми виходимо на полонину Хом’яка, ніхто особливо не втомився, а попереду табличка, що до верхівки 500 метрів. Це ж так близько! Але як тільки ми пішли далі, наткнулися на велику кількість каміння та гілок. І от зупиняємося на перерву, волонтери затискають у візку гальма, а вони…не працюють! Як виявилося, під час підйому поламався гідравлічний провід. І от – візок не фіксується взагалі. Всі приголомшені, адже спускатися без гальм неможливо. В результаті ми 200 метрів спускалися одну годину.

– Це був єдиний такий екстрим?

– Інша пригода була, коли ми вже спускалися до Сколе і нам залишилося пройти зовсім трішки, але вирішили скоротити дорогу та пішли дуже крутим схилом. Як виявилося, там був великий болотяний обрив до якого ми підійшли впритул. А коли зрозуміли це, то повернути назад з «жульєткою» вже фізично не могли. Гальмувати довелося руками і всім тілом, бо інакше ми б униз скотилися по цьому схилу. Це дуже непрості ситуації.

А от розчулила мене найбільше поїздка, коли учасниця походу розповідала про проблеми, зокрема душевні, з якими зустрічаються люди з інвалідністю. Наприклад, про те, що багато хто з них позбавлений романтики і різноманітності у своєму житті. А коли перебуваєш у щоденній рутині, саме такі поїздки в гори стають кольоровим спогадом, що наповнює життя барвами.

[dyvys_blockqoute text="Розчулила мене найбільше поїздка, коли учасниця походу розповідала про проблеми, зокрема душевні, з якими зустрічаються люди з інвалідністю. Наприклад, що багато хто з них позбавлений романтики і різноманітності у своєму житті" author=""]

– Ми є свідками великої кількості різних благодійних ініціатив. На твою думку, чому одні не знаходять підтримки ще на старті, а, наприклад, On3wheels успішно розвивається?

– Проект почав набирати обертів завдяки людям, які вкладають свій час і свою енергію в нього. Відповідно, люди цими враженнями діляться зі своїми друзями. Втілення проекту залежить від правильно вибраної цілі і точності у виконанні, яку людина чи команда ставить перед собою.

Гадаю, що певні проекти не реалізуються через брак підтримки з боку людей і суспільства. Про нас дізнаються з медіа, соціальних мереж і, відповідно, вони нас підтримують як морально, так і фізично. Інколи люди дивуються, як ми це робимо, але якщо робиш справді добру справу на користь іншим, то вона буде мати підтримку з боку суспільства.

– У вас потужні партнери. Чи легко було заручитися їхньою підтримкою та розумінням?

– Наші партнери дізнавались про нас від різних людей з різних компаній, з якими нас познайомили. Адже самостійно ніколи не мали такого досвіду. Зараз партнерами та друзями проекту є відомі бренди та компанії, які повірили в нас та в наш проект.

Серед них – магазин туристичних споряджень Gorgany, компанія «ОККО», сімейна пекарня&кафе «Пекар» та багато інших. До прикладу, компанія «ОККО» безкоштовно забезпечує нас пальним. Ми налагодили співпрацю і компанія нас підтримала з нашої ідеєю. Більше того, самі ж працівники компанії неодноразово з нами їздили в походи. Це не лише наші партнери, але й наша рушійна сила, що спонукає нас до розвитку.

– Головний посил On3wheels про те, що подорожі можуть бути доступними для всіх. Чи вдається донести це до суспільства?

– Звичайно, в один момент ми не можемо змінити думку соціуму і його ставлення до людей з інвалідністю. Якщо чесно, то мені й самому спочатку це не зразу вдавалося. Проте нашими походами ми хочемо показати, що життя людей з інвалідністю не має неси в собі купу обмежень. Візок – це не вирок, навіть на візку можна подорожувати світом, доїхати до океану, піти в похід у гори!

[dyvys_blockqoute text="Нашими походами ми хочемо показати, що життя людей з інвалідністю не має неси в собі купу обмежень. Візок – це не вирок" author=""]

Ми реалісти: це довготривалий процес, який потребує часу і терпіння, але такі ініціативи однозначно роблять свій внесок у цьому напрямку.

– Як проект змінив життя вашої команди?

– Коли ми лише починали поїздки в гори, то волонтери не мали досвіду у спілкуванні з людьми з інвалідністю. Вони себе трохи ніяково почували, але згодом це все змінилось: почали розуміти їх, їхні потреби, розуміти проблеми, і поступово налагоджувати з ними контакт. Один з наших учасників-волонтерів, Роман, неймовірно захоплений цими походами, завжди робить селфі, показує дітям, розповідає про них колегам. Волонтери також відчувають певне енергетичне наповнення від походів.

– Люди, яким ви допомагаєте втілювати мрії, нерідко живуть у чотирьох стінах і є ізольованими від суспільства. Чи після цих подорожей вони намагаються налагодити контакти між собою? Ви знайомите їх?

– Коли ми вперше цього року піднімались в гори з однією учасницею, Христиною, то після цього у нас анкет охочих стало у кілька разів більше. Люди з інвалідністю переписуються між собою, діляться інформацію в соцмережах і самі налагоджують між собою контакт, бо вони цього дуже потребують. Після кожного нашого походу ми робимо пости, відмічаємо учасників і так вони знаходять один одного.

Для людей з інвалідністю такі походи є дуже важливими, адже після походу вони переповнені емоціями. Один із наших учасників розповідав, що похід в гори став одним із найкращих моментів у його житті.

– Чи плануєте ви розширювати свою діяльність: нові ідеї, місцини?

За два роки проекту, ми вже здійснили 22 походи в гори на найвищі точки українських Карпат. Адже у горах – особлива атмосфера. Там можна втекти від міського гамірного ритму і поринути в спокій. Ми могли б щось таке робити, скажімо, у Києві. Але чи був би цей похід вражаючим? Навряд.

Цього року ми здійснили 12 гірських походів і вже готуємося до наступного сезону. Вже невдовзі команда анонсує плани на третій сезон 2019 року.

– Усі волонтери і учасники походів є також місцевими?

– Більшість волонтерів зі Львова або з області. Адже людину, яка б приїхала з іншого регіону, ми б не могли забезпечити житлом. Проте ми є відкритими для всіх. Якщо хтось може забезпечити собі житло у Львові, то без проблем разом вирушимо у похід.

– До речі, а хто є основою команди On3wheels?

– Волонтерами є друзі, знайомі, які вже неодноразово брали участь наших у походах, і для яких вони вже стали частиною життя. Підйом у гори вже не уявляють без «жульєтки»: це як наркотик, як ковток свіжого повітря. Можливо, всі вони різні за соціальним статусом, професіями, але точно знаю, що у них всіх велике серце.

Ці походи ми організовуємо як для людей з інвалідністю, так і для себе. Це дає можливість налагодити контакт між нами всіма. В цей момент людина, яка перебуває у візку, відчуває цю турботу і позитив, якими її забезпечують волонтери. Бо ж усі вони йдуть у цей похід з власної волі: ніхто нікого не примушує до цього. За весь день всі так здружуються, що додому повертаються наче брати і сестри. Ці поїздки змінюють кожного, хто бере участь у поході.

Я часто порівнюю наш проект з піснею «Океану Ельзи» – «Намальоване сонце ніколи не пече!» Бо саме завдяки волонтерам, партнерам та багатьом чудовим людям гори для людей з інвалідністю стають не лише намальованою мрією.

Спілкувалася Ревіде Зіятдінова

Фото надані командою проекту