Дон Кіхот з Бродів, або Як самотужки рятувати історичну спадщину (фото)

imgonline-com-ua-Black-White-DcbXPbdH3BKnJT

Таких людей часто називають божевільними, бо вони намагаються пливти проти течії чи самотужки перевернути світ.

Володимир Ковальчук з Бродів належить саме до цієї категорії. Він просто не може бути байдужим – нехай йдеться про двері, яким кілька сотень років, чи напівзруйновану синагогу, чи багатодітну мати, котра залишилася без даху над головою.

Про Володимира Ковальчука з Бродів, який намагається врятувати напівзруйновану міську синагогу, дізналася з листа, опублікованого на сайті Асоціації єврейських організацій та общин України. Та, як вже невдовзі з’ясувалося, синагога – це тільки частина справ, які він втілює чи намагається втілити.

Історія одного єврейського роду

Історія родини Володимира Ковальчука тісно пов’язана з Бродами, але, на жаль, здебільшого втрачена з багатьох причин. Будинок батьків його матері до війни сусідував з готелем «Брістоль», зведеним 1909 року. Родина Гольдштайнів торгувала взуттям чеської фірми «Bata», а з іншого боку будівлі знаходилася ще й невелика цукерня.

Готель "Брістоль".

«Зазвичай було так, що бродівські євреї їздили до Європи, де купували речі, якими торгували. Кожен будинок називали за прізвищем власника. Так було із будинком батьків моєї мами. Коли хтось купив взуття, то казав, що купив у Гольдштайнів», – розповідає пан Володимир.

1941 року, під час Другої світової війни, у будинок потрапила бомба і він був зруйнований. Щоправда, сталося це випадково. Насправді, бомба призначалася готелю «Брістоль», де у цей час знаходилися польські військові. З тих часів сьогодні тут небагато змінилося. Здебільшого двоповерхові будівлі так само тісно туляться одна до одної. А ось фасади втратили свою колишню шляхетність. Клаптикове фарбування – від сірого до вирвиоко – позбавляють автентичності.  А на місці будинку Гольдштанів розмістився геть сучасний супермаркет з сандвіч-панелей.

Такою ж трагічною виявилася і доля мешканців будинку. У Гольдштайнів було дві доньки. Одну з них погодився удочерити їхній хатній працівник Степан Ковальчук. Сам він був з якогось недалекого села. Чоловік допомагав по господарству, прибирав. Він удочерив Єнту Гольдштайн, давши їй нове ім’я – Ядвіга Степанівна Ковальчук 1926 року народження. Числа і місяця не було зазначено. Якби тоді німці дізналися, що дівчина єврейка, її б розстріляли, як і тисячі інших євреїв.

Читайте також: Дивом врятовані безцінні реліквії: як у Львові створюють музей митрополита Шептицького (фоторепортаж)

Та згодом трапилася дещо інше. Коли почали забирати молодь для примусової роботи у Німеччині, то прийшли і до Ковальчуків. Але чоловік не віддав своїх доньок, натомість до Гамбурга відправили Єнту Гольдштайн чи то пані Ядвігу Ковальчук. Там вона працювала на фабриці коробок.

«На жаль, мама не пам’ятає, що сталося із її батьками і навіть сестрою. 1945 року вона повернулася до Львова, де мешкала на вулиці Довбуша. Там був притулок для таких людей. Я намагався знайти щось в архівах. Але складність у тому, що до війни не було рагсів. Запис про удочеріння був зроблений в якомусь костелі. А в якому, невідомо? Питав у людей, але так нічого і не дізнався. Їздив на Підвальну до архіву. На жаль, отримав відмову. Нічого не знайшли», – розповідає Володимир Ковальчук.

До Бродів жінка повернулася десь 1948 чи 1949 році. Віж будинку нічого не залишилося, тож довелося скитатися по квартирах.

«Навпроти загсу жила така бабуся, яка мені багато чого розповіла. Також старожили розповіли всю історію про маму, що її прізвище було Гольдштайн, звали Єнта. Жила біля готелю «Брістоль». Потім вже оселилася в помешканні, народила шістьох дітей. Усі розбрелися – хтось живе у Львові, хтось у Росії, а я один залишився в Бродах», – продовжує пан Володимир.

Нове життя старим дверям

П’ять років тому  Володимир Ковальчук вирішив взятися за реставрацію старих дверей у кам’яницях та адміністративних спорудах.

«Взявся за двері, бо бачу, що якщо хтось цього не зробить, все пропаде. Історична спадщина зникне, а наші діти вже не знатимуть, як виглядають двері зі справжнього дуба», – пояснює Володимир Ковальчук.

Свої вміння повертати старі двері до життя сам пан Володимир називає даром Божим, адже спеціально цьому раніше не навчався.

«Реставрація дверей – не така проста річ, як може видатися на перший погляд. До цього треба підходити ніжно, як до жінки, бо, не дай Боже, там зламається якась пелюстка чи ще щось. Дуже акуратно треба роботи, аби повернути попередній вигляд», – продовжує активіст-реставратор.

За п’ять років йому вдалося відновити 10 дверей у місті. Старі велетенські замки працюють бездоганно, а ковані елементи мають такий вигляд, ніби щойно з кузні. Подекуди втрачені дерев’яні частини довелося замінити такими ж з мореного дуба – зараз і не помітиш різниці. Володимир Ковальчук з любов’ю розповідає про всі найдрібніші деталі – від поштової скриньки до спостережного віконечка із засувом.

«Погляньте, який замок. Він був неробочий, а двері не можна було зрушити із місця. А тепер все працює», – розглядаємо двері міського суду. А з іншого боку парку одні з найстарших дверей, які відреставрував пан Володимир. Їм десь понад три сотні років. Зізнається, що міг би зробити більше, якби були бодай якісь гроші. А так доводиться ходити по крамницях і брати у борг. Досі має борги.

Ще один предмет гордості ентузіаста-реставратора – флюгер на будинку, де колись містився австрійський банк. На флюгері вказана дата - 1896 рік. Володимир дістає напівзігнилу металеву кулю, яку довелося замінити. Сьогодні флюгер, як і за часів Австрії, знову вказує напрям вітру.

«2012 року зробив флюгер. Я не раз ходив до міської ради, щоб відновити його. Музейників взагалі це не цікавило. Жодної підтримки не було. Єдине, що хотіли, відновлений мною флюгер встановити на міській раді, але я наполіг, щоб він стояв там, де мав би – на колишній будівлі банку. Хочеться зберегти пам’ятки архітектури у первинному вигляді, щоби сюди приїжджали туристи і могли бачити те, що було у Бродах раніше. Уявіть, як раніше це було складно робити. Сьогодні є болгарки, електродрилі і купа різної техніки. Незважаючи на це, мудрі люди робили колись це навіки. Кожен дім має свою архітектуру, свій фасад. Це як жінка, що обіймає будинок – там колони, там балкони. А зараз що будують? Коробки. Всі будинки схожі між собою», – зітхає пан Володимир.

Відновлення синагоги

Але насправді за грандіозний проект Володимир Ковальчук взявся нещодавно. Йдеться про Бродівську синагогу.

Її будівництво розпочали 1772 року. За свою історію вона зазнавала руйнувань, горіла, після Другої світової війни були втрачені добудови, 1988 року обвалилася західна стіна, а з 2006 року почали системно обвалюватися склепіння.

«Дах впав, тому що туди залазили і крали бляху покрівлі. Стіна почала замокати, здулася і впала разом з частиною даху. У 90-их оголосили збір коштів для реставрації. Багато грошей надіслали євреї, були і бюджетні», – розповідає Володимир Ковальчук.

За задумом, у приміщенні синагоги мала розташуватися картинна галерея. Але роботи не були виконані, а будівля продовжувала руйнуватися.

«Всередині росли дерева заввишки у кілька метрів. Мені стало шкода синагоги. Торік я взяв пилу і почав вирізати дерева. Всього їх навантажили на три тракторних причепи. Допомагав мені один чоловік і діти – Назар 14 років та Софійка Квасниця зі Львова. Їй 15-ть. Допомагали витягати дерева. Сміття збирали у мішки. А ті, хто проходив попри синагогу, хіба запитували, чи мені багато платять і чи я золото там знайшов? А я відповідав: «Беріть тачку, лопату, може, і собі щось знайдете?» Яке може бути золото, коли у 90-их робили реконструкцію. Якщо щось і було, то тоді вже все обшукали», – продовжує чоловік.

Кілька людей дали гроші, зокрема директор Центру дослідження юдаїки Мейлах Шейхет.

«Він дав 3 тисячі гривень, ще кілька людей. Якось 500 гривень дала жіночка, яка поряд проходила з дитиною. Я не хотів брати, але вона наполягла, нехай гроші підуть на порятунок синагоги. Дуже багато бабусь, які поруч мешкають, тішилися, що я взявся за святиню. Зроблену роботу оцінювали у 20-22 тисячі гривень, але мені вдалося вкластися у суму до 5 тисяч гривень. Вдень, з 12 до 17 години вивозили до 90 тачок, кожна з яких важила до 70 кілограмів. Тільки сміття вигребли шість мішків – від памперсів до пляшок. Ми вивезли чотири КамАЗи з землею із синагоги. Допомогла мерія, яка надала транспорт», – продовжує пан Володимир.

Відновити Бродівську синагогу – одна з найбільших мрій Володимира Ковальчука. Знову ж таки, сподівається на Мейлаха Шейхета, який має досвід у подібних справах.

«Потрібно буде збирати стару австрійську цеглу, бо нинішня не годиться для цієї роботи. Вона сира, починає тріскати. Тяжко, звісно, але будемо намагатися. Треба зміцнити стіни, дах. Зняти старий дах, перекрити в інший спосіб, щоб не текла вода. Піднімати несучу стіну, забирати залишки сміття. Одну колону доведеться розбирати повністю і відновлювати її з нуля. Для цієї роботи потрібні реставратори. Тільки у такий спосіб можна врятувати цю святиню», – ділиться планами ентузіаст.

У місті, де 1910 року майже 70% населення становили євреї, сьогодні навіть немає єврейської громади, залишилося мешкати лише кілька осіб. Тож подбати про синагогу нікому. Ті, що виїхали раніше, вже або померли, або у такому поважному віці, що навряд чи чимось можуть допомогти.

Цвинтар

Ще одне знакове місце у Бродах – єврейське кладовище (бет олям). Раніше їх тут було три. Старий юдейський цвинтар був знищений за часів німецької окупації протягом 1941-1944 рр., натомість радянська влада на тому місці вирішила збудувати стадіон. Нещодавно тут створили невеликий пам’ятний сквер.

Так званий новий цвинтар, який зберігся досі, був закладений 1831 року. Головний об’єкт кладовища – огель – надбудова над похованнями хасидського цадика Хаїма Давіда бен Йосефа та його дружини Адель, які померли у 1931 році. Всього збереглося близько шести тисяч мацев.

16 років тому навколо цього цвинтаря, який має площу близько 8 гектарів, встановили паркан, але він весь поіржавів.

«Саме тоді я познайомився  Мейлахом Шейхетом. Я йому зателефонував, мовляв треба пофарбувати паркан. Замовили 100 кілограмів фарби, яку везли з-під Києва. Я пофарбував 135 сіток та 265 стовпів. Зробив ворота, розробив для них дизайн – прикрасив золотими менорами. Всього на цвинтарі поховані десь десять тисяч людей. Значна частина – це ті, кого під лісом розстріляли німці. Звісно, ніхто тоді не дбав про плиту, тому є тільки невеликі горби, а той і горбів вже не залишилося. Там, де стоять мацеви, росли дерева. Весь цвинтар був зарослий, схожий на джунглі. Тоді я взяв пилу, інструменти і почав все це пиляти. Вирізав повністю все», – каже пан Володимир.

А ось мацеви з іншого цвинтаря, де сьогодні стадіон, розтягнули на будівництво, укріплювали дороги.

Читайте також: Я дуже щасливий з того, що зробив для своєї Церкви, – отець Севастіян Дмитрух

«Ми звернемося до мерії, візьмемо трактор, щоб ті плити забрати. Комуністи укріпляли мацевами дорогу. Брали плити і на фундамент. Як розповідала моя мама, у таких будинках люди довго не жили – хворіли, вбивства ставалися. Це великий гріх - брати плиту з цвинтаря і ставити собі на ній будинок. Є мацеви і на київській трасі. Їх теж використали під час будівництва дороги. Там теж частенько стаються аварії. Старі люди і досі можуть показати місце, де лежать мацеви. Комуністи були безбожні люди – вони все розграбували, розтягнули, знищили», – далі провадить ентузіаст.

«Допомагаю, бо знаю, що таке хліб»

Крім збереження історичної спадщини, пан Володимир допомагає тим, хто цього потребує.

«Збираю одяг. Комусь це не треба і воно просто займає місце. Розміщую інформацію у Фейсбуку. Люди привозять мені речі. Я їх перебираю. Як порвані чи знищені, то відбираю їх. Інші сортую і розвожу тим, кому треба. Завіз у монастир в Підкамінь. Торік мені вдалося зібрати 6 тонн речей. Крім одягу, є дитячі візки, меблі. Все це для малозабезпечених. Чому? Бо сам я з багатодітної сім’ї і знаю, що таке хліб. Навіщо бабусі купувати щось за пару сотень гривень, коли я їй щось привезу, а гроші вона витратить на їжу. Так само дитячий одяг збираю. Ось нещодавно сталася пожежа у квартирі. Жінці ніде дітися, ходила до мера, але там розвели руками. Тоді я пішов до РДА. Доки діти на канікулах, вона може пожити в гуртожитку училища. У жінки шестеро дітей, найменшій – лише три місяці. Зараз вирішуємо питання, щоб за кілька днів зробити ремонт. Пішов до людей, які возять вживану техніку. Дають холодильника, електроплитку. Знайдемо меблі. Я зроблю і мені приємно. Твори добро і добро повернеться. Це ж не важко. Дав чотири мішки з дитячими речами, бо те, що вціліло, пропахло димом, дітям нічого одягнути. За півдня вдалося вирішити купу питань», – тішиться Володимир Ковальчук.

Читайте також: Різдво у Львові: Хрусти, верета, цьвіклі, дідух і вушка

Та зараз його головна мета – врятувати синагогу. Обіцяє, якщо йому це вдасться, то візьметься за щось інше в Підгірцях чи Олеську.

Оксана ДУДАР, фото автора

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: