Українська для світу: як у Львові відкривають для іноземців мову та культуру України (фото)

6

Інтерактивно, практично та по-сімейному навчають іноземців у Школі української мови та культури Українського Католицького Університету.

Понад 600 випускників за 17 років, серед яких працівник Ватикану, перекладач віршів Івана Франка на англійську та тренер ФК “Карпати”. Про історію створення, особливості навчання, індивідуальний підхід, плани та труднощі розповіли директор Школи української мови та культури УКУ Назар Данилків, викладачка і академічна директорка цієї Школи Мар‘яна Бурак та “шестикратний” випускник програми із США Алекс Брицький.

Як виникла ідея

Школу української мови та культури створили 17 років тому. Цьому посприяв тодішній проректор УКУ Джефрі Вілс, який запросив першу групу студентів з Канади вивчати українську мову. Відтоді Школа почала активніше розвиватись та ширше функціонувати: до літніх програм, які були єдиними до 2006 року, додались осінні та весняні, а також з’явилась можливість індивідуальних та онлайн-курсів.

Сьогодні Школа налічує більше 600 випускників. У розробці – Київський офіс і тематичні навчальні візити для різних професійних груп: соціологів, волонтерів, соціальних працівників, медиків.

Шестикратний випускник

Предки з обох сторін сім’ї Алекса Брицького приїхали з України багато поколінь тому. Його прабабуся і прадідусь ніколи не вчили його батьків української мови.

«Ще в дитинстві я завжди цікавився своїм родоводом. Я дуже хотів говорити українською, тому почав її вчити з нуля, – розказує Алекс. - Про школу вперше дізнався у 2007 році через Інтернет. Магічним чином, так склалось, що вже в 2008-му я пройшов свій перший курс українською».

У той час він думав стати священиком в Українській греко-католицькій церкві, тому знання української було б великою перевагою і користю.

Сьогодні Алекс веде служби українською мовою в США, спілкується з українцями, які тільки-но приїхали до Америки і читає медіа українською. З року в рік він покращує свою мову, і вже шість разів проходив Школу.

Найважчим на початку виявилося відмінювання. «А як тільки я звик до того, як змінюються слова, найважчим стали доконаний і недоконаний вид дієслова і те, як звичайний малесенький префікс може суттєво змінити значення слова», – розповідає Алекс.

Три слова, які асоціюються у нього зі Школою: сім’я, дружба і веселощі. Найбільшою цінністю називає те, що тепер має друзів із різних країн світу.

Про мотивацію вивчати мову

За словами Назара Данилківа, мотивації у студентів різні, але їх можна згрупувати.

Одна категорія – семінаристи. Це люди, які в майбутньому хочуть стати священиками та служити для української громади, як Алекс. Для них важливо вміти виголошувати проповіді рідною мовою вірян.

«Дуже часто це американці, які вподобали для себе українську церкву, її обряд та вирішили в ній служити. А коли випадково почули про нашу Школу, то зрозуміли, що ми зможемо допомогти здійснити їхню мрію вивчати мову», – розповідає Мар’яна Бурак.

Інша група – студенти, які досліджують історію України і пишуть про це наукові роботи. Українська мова допомагає їм працювати з джерелами та архівами і краще розуміти причини Голодомору та наслідки Майдану.

Серед випускників Школи є й студент, який перекладає вірші Івана Франка на англійську. Заняття в Школі допомагають йому передати роботи поета тим, хто української не розуміє.

Також є група дипломатів, консулів і працівників міжнародних організацій.

«Зокрема, нашим студентом був Данило Александр – перекладач у Раді Європи, який працює в українському напрямку діяльності організації, а також українську мову вивчав разом з нами нинішній працівник Ватикану», – розповідає Назар.

Ще одна група – діти діаспорян. Викладачі з цікавістю спостерігають як вони вперше пишуть кирилицею те, що все життя могли сказати лише усно. Такі студенти прагнуть розмовляти мовою своїх батьків, бабусь чи дідусів, хочуть краще розуміти, знати та поширювати українську. Це сімейна історія, яку вони бережуть.

Найромантичніша категорія студентів – це ті, які прагнуть вивчити мову своєї коханої людини. Так вони стараються краще розуміти свою дружину чи чоловіка, навіть незважаючи на те, що вони не проживають в Україні та не мають тут коріння. На думку працівників Школи, так проявляється повага до родини і саме це є найсильнішою мотивацією.

Серед відомих студентів Школи був і колишній тренер футбольного клубу “Карпати” Жозе Мораіш. Його мотивацією була можливість спілкуватися з гравцями їх рідною мовою. І хоч навчався він лише протягом трьох місяців, бо згодом перейшов керувати іншою командою, проте це був неабиякий прояв поваги до колег.

Навчання у Школі платне. Вартість залежить від програми та її тривалості. Абсолютно безкоштовно вивчати мову Школа надає можливість іноземним викладачам чи волонтерам УКУ. «Це наш вклад і вдячність за їхню роботу з нашими студентами», – говорить директор.

Географія студентів

Найчастіше українську мову приїздять вчити з англомовних країн: США, Канади, Австралії та Великої Британії. У Євросоюзі найбільше бажання вивчати українську виявляють поляки та німці. Однак Школа УКУ відома також і в Бразилії, Аргентині і навіть у Кувейті.

Як помітно з практики, студенту слов’янського походження українську мову вивчати легше. Однак це не головне, вважає Мар’яна: «Тут важливими є різні критерії: мотивація, особисті якості, кількість мов, якою володіє студент, попередній досвід, відкритість, гнучкість і жага до знань».

Складнощі вивчення української

Щоб обрати методику навчання, потрібно визначити попередній рівень знання української мови та досвід спілкування. Якщо студент початківець, то важко дається навіть алфавіт та орфографічне відтворення звуків. Важкою для іноземців є і система відмінків.

Та якщо ж студент українського походження і спілкується українською мовою вдома – навчатись буде легше. Хоча і тут можуть з’явитися труднощі через застарілість мови, якою звик спілкуватися студент. Палкі дискусії між таким студентом, який звик до слова, що давно зникло з щоденного вжитку в Україні, і викладачем, який пропонує сучасну альтернативу – не рідкість. «Головне пояснити, що не завадить знати два варіанти, щоб могти порозумітися з українцями повсюди», – вважає Мар’яна.

Викладачі вірять, що вікових обмежень для вивчення мови немає. І шістдесятирічні студенти Школи – краще підтвердження цьому. «Починати вчити мову ніколи не пізно, проте не завжди легко», – констатує викладачка.

Як викладають

Складнощі існують не лише у вивченні мови студентами, а й у її викладанні. На початку діяльності Школи матеріалів з української як іноземної практично не було, за винятком дещо застарілих підручників, виданих за кордоном. Для викладачів було важливо розкласти “по полицях” всі правила української мови, систематизувати і самим зрозуміти.

«Ми ніби розшифровували Код да Вінчі: збиралися з колегами і шукали істину. Ми самі вигадували системи вивчення мови», – розповідає Мар’яна.

Так з’явився перший підручник, “ЯБЛУКО”, виданий у 2015 році. Ця назва є акронімом: окремі літери слова частково складають фразу я буду любити українську культуру.

Укладачі створювали посібник у вільний час, переважно вночі. Мар’яна згадує: «На той час ми були ще не в просторому офісі, а тіснилися в маленькій кімнатці, куди зносили всі можливі підручники з англійської, французької, німецької мов. Тоді ми не розуміли, чому українці мають професійні книжки, щоб вчити іноземні мови, а іноземці у вивченні української мусять використовувати матеріал іншої якості».

Розробляли і авторські ілюстрації. Окремим викликом стала підготовка аудіосупроводу. «Це важкий, довгий процес і кропітка робота, – каже викладачка. – Але результат того вартує».

Хто навчає

У Школі є викладачі або, як їх називає академічна директорка, “творці та диригенти процесу вивчення мови”. Є і репетитори, які допомагають виконувати завдання та пропрацьовувати матеріал, наданий викладачем.

Стати викладачем можна через конкурс. Треба скласти тест на майже 10 сторінок, виконати низку завдань, пройти співбесіду. Найважливіше – як апліканти можуть пояснити тонкощі української граматики, та ще й англійською мовою.

«Не обов’язково одразу володіти всіма необхідними навичками. Ми допускаємо помилки в тестуванні та невпевненість при першій розмові», – каже Мар’яна.

Керівники хочуть бачити в людині вміння розгадувати секрети рідної мови, логічне мислення, гнучкість та приязність.

«Ми шукаємо не людей із синдромом “радянського педагога”, – а друзів, порадників і тих, хто завжди готовий підтримати студента».

Як триває навчання

У Школі немає універсальних занять для студентів, адже у кожного з них є різні потреби: хтось хоче навчитися розмовної української, комусь треба працювати з архівами, а хтось просто старається краще порозумітися з коханою.

Мар’яна стверджує, що викладачі намагаються підлаштувати курс під кожного студента індивідуально: «Для цього ми формуємо групи вже безпосередньо по приїзді студентів в Україну. Нам важливо зрозуміти їх проблеми та зацікавлення і поділити на групи так, аби вони відчували себе комфортно і досягали максимальних результатів».

Під час занять найбільше часу відводять спілкуванню. Для вищого рівня Школа практикує переклади. Одне з завдань – резюмувати супровід екскурсовода з української на англійську під час поїздок команди визначними місцями західної України.

Ще одна активність – переклад під час командної гри. Так минулого року Школа влаштовувала рафтинг карпатською річкою. Кожна група студентів мала свого інструктора, який за допомогою коротких команд пояснював, що потрібно робити. До кінця сплаву навіть студенти найнижчого рівня вже добре знали напрямки і команди.

Інше завдання – квести по місту. У людей треба запитати, як кудись потрапити, чи поставити якесь особливе питання, відповідь на яке підкаже, що робити далі. «Це ті переваги, які нас відрізняють від україномовних програм за кордоном. Наша Школа дозволяє зануритися в мовне середовище і застосовувати мову в реальних життєвих ситуаціях», – запевняє директор Школи.

У Школі проводять лекції з історії України, літератури, розвитку комп’ютерних наук і економіки, а також лекції про політичну ситуацію в країні. Студенти їздять на екскурсії та майстер-класи – і це також навчальний процес. Це може бути прогулянка підземеллями чи дахами Львова або ж подорож у світ кави із красивою легендою. “Це емоційні речі – те, що залишиться в серці, і той спогад, який студенти привезуть з собою додому”, –  каже Назар Данилків.

Анна Дев’ятко

Фото надані Школою

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: