Власний досвід: чому бути working mama – не страшно

Ще до народження дитини мені видавався серйозним конфлікт: кар’єра чи маля.  Задача виглядала такою, яку не можна розв’язати без втрат. Об’єктивно немовля стає центром всесвіту в своїй родині, але при цьому так хочеться не забувати й про себе, власне життя, й не класти свої цілі та амбіції на вівтар виховання маленької людини. Тепер уже розумію, що цей конфлікт переважно нав’язаний суспільством, оцими образами ідеальної матері чи «достатньо хорошої» матері, де у рамки цього «достатньо» вписано ще більше вимог, аніж до ідеальної мами.

To be or not to be

Думаю, для кожної кар'єрноорієнтованої жінки народження дитини - це великий стрес. Кажу лише про жінок, адже життя чоловіка, як на мене, не так перевертається з ніг на голову, як жіноче. Не маю на увазі, що це стрес зі знаком мінус, але це стовідсоткове потрясіння, переосмислення себе й пріоритетів, помножене на очікування близьких й суспільства від тебе у новій ролі. Хтось може подумати, мовляв, про що тут писати, адже ясно, як день: хочеш працювати – працюй, хочеш виховувати дитину – виховуй. Але, певна, для багатьох «новоспечених» мам це та ще тема для роздумів. Тож спробую розповісти про власний досвід, те, як мене приємно здивувало оточення, та, можливо, навіть змотивувати когось.

Із народження маляти у жінки змінюється ритм життя, коло спілкування, сфера відповідальності. Постає виклик – не втратити саму себе в цьому, адже раніше ти щодня їздила на роботу, спілкувалася з дорослими, сама планувала день, а тепер все, м’яко кажучи, вже так не працює. Можна піддатися під дію суспільного стереотипу про головування саме репродуктивної ролі серед інших ролей у житті жінки (знаю багато прикладів, коли материнство дійсно було давньою омріяною ціллю, але ж це не про КОЖНУ з нас!). Можна поставитися до народження дитини як до короткого проєкту, який через півроку чи рік можна буде передати заступникам бабці, няні чи дитячому садочку, тож на цей час поставити власне життя на паузу. А можна спробувати все поєднати. Мені підійшов саме третій варіант і знаю чимало жінок, які теж обрали цей шлях. Перший крок до нього – визнати, що ти не ідеальна мама.

Як воно, не бути ідеальною мамою

Якщо коротко: спокійно й комфортно. Якщо довго, то до гармонійного сприйняття себе як неідеальної матері треба прийти. Це майже як бодіпозитив, тільки мамопозитив, чи що.

Спочатку ти нервуєшся, як старшокласниця на випускних іспитах, виконуєш кожну (КОЖНУ!) вказівку медперсоналу у післяпологовому відділенні (а ці вказівки, між іншим, через раз суперечать одна одній), потім продовжуєш старанно додавати до цього вказівки від власної матері (бо досвід), більш досвідчених подруг, дільничного педіатра, знайомого педіатра, знайомого педіатра твого знайомого, доктора Комаровського, педіатрів з інтернету тощо. Через якийсь (дуже короткий) час, ти розумієш, що облажалася: там забула вчасно почистити вушка, тут не дала крапельки з вітамінами, не причепила шпильку, «щоб не наврочили». І – о диво! Нічого страшного чи непоправного не сталося. І саме в цей момент починає зароджуватися гармонійне сприйняття своєї неідеальності в новій ролі. Звичайно, мова не йде про безглуздості чи ігнорування потреб дитини, мова про те, що всіх порад не дотримаєшся (та й чи варто?) та всіх ритуалів не зробиш (слава Богу). І з цим треба змиритися.

Подібна історія з роботою: усе складно, допоки не знайти баланс. Поза тим, варто об’єктивно оцінити власні можливості, адже кожна дитинка сама диктує нам власні умови: хтось не спить усю ніч, інше немовлятко може часто хворіти, тож потребує більшого догляду. У жодному разі не закликаю нехтувати потребами маленької людини заради власної кар’єри, але все, що поза цим, – лише бар’єри та стереотипи в нашій голові.

За ці кілька місяців я зрозуміла, що надзвичайно важливу роль тут відіграє оточення. Існує багато родин, де побутує стереотипна думка, що жінка=мати і на цьому крапка. Можу собі лише уявити, як важко переломити такий порядок денний та відстояти своє право на професійне життя. Мені поталанило мати підтримку близьких.

Навіть більше! Я отримала підтримку геть незнайомих людей. І тут хочу віддати шану нашому суспільству, яке, нарешті, віддаляється від рольової моделі «народила – сиди з дитиною». Раніше у своїх текстах я писала про недосконалість інфраструктури для молодих мам, яка буквально замикає їх удома. Але зміни ментальні  вже починають проявлятися. Справа в тому, що на відеозйомки мені часто доводиться ходити з немовлям: Марія в цей час переважно спить у кенгурушці чи ерго-рюкзаку. Я йшла на перші зйомки з думкою: хоч би мене не вигнали, це непрофесійно, це може не обурити спікерів. Щиро думала, що люди реагуватимуть на таке видовище у стилі «пані, не мучте дитину, сидіть удома!» Але я помилялася! Глибоко й гірко помилялася, адже мої спікери не просто не критикували, вони схвально реагували на немовля, ба більше – підтримували у стилі «молодець, що не покинули роботу!» Через деякий час на публічних заходах  незнайомці підходили, аби сказати слова підтримки. Із кожним «ви молодці» мої побоювання розвіювалися. Виявилося, що у моїй голові досі сидять бар’єри, які в суспільстві (принаймні у Львові) якщо не цілковито, то вже майже подолані. Вибірка, принаймні, цілком репрезентативна, адже це політики й активісти, чиновники й робітники, медики, освітяни, військові й навіть священники… Жодного разу за понад три місяці ми з Марією не почули осудливого слова за цей вибір «золотої середини» між кар’єрою й дитиною. Й це надихає мене й, сподіваюся, надихне інших.

В Instagram я давно підписана на сторінку прими Берлінського державного балету українки Яни Саленко. Навіть у коротких відео з репетицій та виступів вона заворожує легкістю й надихає своєю любов’ю до танцю. У неї є син шкільного віку й другу дитину вона народила наприкінці весни, десь за тиждень-півтора до того, як народилася моя Марія. Тож я із ще більшим захватом та увагою почала стежити за зіркою балету в новій ролі. Через кілька тижнів після пологів Яна почала викладати короткі відео з тренувань: розтяжки, танцювальні елементи, вправи. І тут стало очевидним, скільки старань, сили й витривалості криється за легкими балетними рухами. І от ещодавно, до того, як другому синові виповнилося чотири місяці, Яна Саленко танцювала сольну партію на прем’єрі «Баядерки» в Берліні. Це надихає надзвичайно!

А ще, моя ексвикладачка в декреті написала й видала книжку й презентувала її на цьогорічному Форум видавців, знайома керувала трьома проектами, заколисуючи своє друге немовля. За перші три місяці життя Марії мені вдалося дати собі раду з понад десятком статей, кількома сценаріями телепередач і відеосюжетами. Під час написання статей та сценаріїв ніхто не постраждав, дитина залишилася ситою, сухою й задоволеною життям. Не уявляю, як це було би можливим без підтримки близьких та оточення, тож закликаю: підтримуйте «новоспечених» мам у їхньому бажанні робити щось поза материнськими обов’язками, мотивуйте їх своїм схваленням, адже жінка має безліч ролей, а не лише материнську.

Колонку підготовлено в межах проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews