Комарно: крізь буремну історію до тихої провінційності

Komarno-105
Фото: kray.org.ua

У сиву давнину тут зводилися палаци і храми, точилися запеклі битви, а місцеве сукно експортувалося аж до Відня. Сьогодні Комарно – це невелике галицьке містечко, по-провінційному тихе та затишне і водночас сповнене своєї неповторної величі та шляхетності, зі своєю історією та легендами.

З найдавніших часів

Незважаючи на те, що перша письмова згадка про Комарно датується 1471 роком, 1936 року під час розкопок кургану археологи виявили знахідки, які датуються другим тисячоліттям до нашої ери. Наступна знахідка – залізна бойова сокира, яку рибалки дістали з дна річки Верещиці, належить до руської доби. Але єдиного артефакту не достатньо, аби стверджувати, що на території сучасного Комарна існували поселення в руські та галицько-волинські часи. Тому дослідники припускають, що тут, очевидно, була переправа через Верещицю на шляху між Перемишлем та Щирцем.

Однак є й альтернативна думка, згідно з якою, у княжу добу містечко з замком було на Лисій горі і проіснувало воно до періоду монголо-татарської навали 1240 року.

1349 року Комарно в складі Галицької землі опинилося під владою польських феодалів і належало до Руського воєводства. А 1473 року король Казимир IV Ягеллончик дарував місту Магдебурзьке право.

«Ми, Станіслав із Ходеча, Намісник Руської землі, генеральний возний Подільський, Староста Галицький і Теребовлянський свідчимо змістом цієї грамоти… Бажаючи зробити кращі умови для нашого дідича села Комарно, зі згоди та бажання Ясновельможного Короля та Пана Казимира. Це наше село Комарно з руського права переводимо на магдебурське право і робимо містом… Щоб люди обох статей до цього швидше призвичаїлися і жили багатше. Крім того, надаємо та закріпляємо вказаному містові Комарно 50 ланів. На свідчення вірності цієї грамоти підвішуємо нашу печатку. Дано у Львові найближчої неділі до свята Вознесіння Пріснодіви Марії», – було написано у королівській грамоті.

Назву міста пов’язують із великою кількістю комарів, адже розташоване Комарно на заболоченій території.

Того ж 1473 року тут з’явився замок і дерев’яний костел, а відтак на довколишні території став поширюватися католицизм. Відомо, що станом на 1578 рік Комарно залишалося маленьким містечком із населенням усього у 435 осіб, чверть з яких становили ремісники. Через місто пролягали важливі торговельні шляхи, а щороку тут відбувалися великі ярмарки.

Замок XV століття знаходився на території нинішнього стадіону. Згідно з місцевими оповідями, під колишньою твердинею, яку оточували оборонні мури, досі є підземелля, але чи йдеться про пивниці, а чи про підземні ходи невідомо – їх ніхто не досліджував. Більшість архівних матеріалів знаходяться в архіві у Кракові.

Щодо власників міста, то у різний час ним володіли боярин Митко Друцький, Станіслав та Оттон з Ходча, Ян Мелецький, Ян Остроруг, магнати Вишневецькі, Оґінські та Лянцкоронські, яким належало Комарно з 1816 року і аж до Першої світової війни.

Місто часто потерпало від турецько-татарських набігів, адже через нього пролягав Чорний шлях. Тому власники міста зводили дедалі нові фортифікації. Під час війни під проводом Богдана Хмельницького Комарно стало одним із чотирьох міст, яке не впало під навалою козацького війська. 1648 року міські мури оточив загін під командування Петра Гловацького, але здобути Комарно він так і не зміг.

1655 року козацькі війська знову підступили під стіни міста. Біля Городка, на полі бою, зійшлися козаки та армія коронного гетьмана Потоцького. Комарно відбулося невеликим переляком – після облоги козаки відступили. А 1672 року біля міста польська армія розгромила  десятитисячне військо султана Нурредина.

13 вересня 1768 року на місцевому Ринку були повішені учасники Коліївщини Максим (з Плещаківки), Сава (з Солопівки), Федір Коваленко (з Журавки), Іван Андрушків (з Бузикевич).

За австрійських часів в Комарні розвивалося виробництво полотна, працювала суконна фабрика, яка свої вироби експортувала до Відня.

Ще один вид експорту з Комарна – фрукти. 1875 році прибуток лише від торгівлі ними був 12 тисяч злотих. А на початок XIX століття тут проживало 2350 осіб.

Костел у подяку за порятунок від козаків 

Сьогодні про буремні часи Комарна нагадує одна із найкрасивіших місцевих історико-архітектурних пам’яток – костел Різдва Пресвятої Богородиці, фундатором якого був польський шляхтич, політичний діяч і воєначальник Миколай Остророг. Він був одним з трьох реґіментарів королівських армій у 1648-1649 роках, під час битви під Пилявцями отримав від Богдана Хмельницького зневажливе прізвисько «Латина».

Костел датується, за одними даними, 1656 роком, за іншими – 1656-1658. Автором проєкту був Войцех Капінос (молодший). Освятив храм у жовтні 1658 року архієпископ Ян Тарновський. Цікава історія спорудження костелу, який звели як подяку за порятунок міста від козаків.

У першій половині XVIII століття перед фасадом храму було збудовано двоярусну дзвіницю у формі тріумфальної арки.

Костел є зразком переходу від пізнього ренесансу до раннього бароко. Фасад храму прикрашають скульптури та витончена ліпнина. Однак костел має одну цікаву особливість – він слугував і як оборонна споруда, тому під карнизом за периметром розміщені бійниці.

1774 року в костелі виникла пожежа, на відновлення храму після якої знадобилося аж 13 років. Остання реставрація відбулася у 30-их роках ХХ століття на кошти графині Лянцкоронської та парафіян.

Коли 1939 року поляки покинули місто, вони багато що забрали із собою, зокрема головний образ. Радянська влада перетворила костел на склад. Щоправда, храму пощастило, що тут зберігали меблі, а не якусь хімію. 1992 року костел повернули римо-католицькій громаді, але оскільки вона була надто малочисельною, опікуватися святинею було нікому, і довший час вона стояла пусткою, аж поки проводити свої богослужіння тут не захотіла греко-католицька громада.

2016 року у костелі сталася пожежа. Рятувальники вважають, що причина у залишеній свічці, натомість парафіяни переконані, що то був підпал, бо вікно було вибите і загорівся бічний дерев’яний вівтар. Після пожежі про костел заговорили. Місцева та обласні ради виділи кошти, за які вдалося відчистити храм від сажі і провести попередні реставраційні роботи.  Зокрема полатати дах, який нагадував решето – він постраждав ще під час війни від куль. Промислові альпіністи півтора місяця заліплювали кожну дірку. Згідно із проектною документацією, на повну заміну даху необхідно 8 мільйонів гривень.

У костелі досі зберігаються залишки старого органу, звуків якого не чули вже майже сотню років. Костел Різдва Пресвятої Богородиці є пам’яткою архітектури національного значення.

Однією з найдавніших і найзагадковіших пам’яток Комарна є колона з білого каменю на східній околиці міста. На ній викарбувані дві дати – 1641 та 1663 рік, через що дослідники не можуть дійти спільної думки, яким подіям присвячений пам’ятний знак. Згідно з однією версією, його спорудили на честь перемоги військ Яна Собеського під Комарним. За іншою – як згадку про перемогу над турками під Хотином у 1621 році та у пам’ять про вбитого татарами дідича Комарна.

Фото: komarno.in.ua

На камені є напис латиною «Mea mors tua vita», що значить «моя смерть – твоє життя». Місцева легенда говорить, що колону спорудив чоловік у пам’ять про свого загиблого у бою брата.

Перлина дерев’яного зодчества 

Перлиною дерев’яного зодчества у Комарно є Михайлівська церква XVII століття. Церкву датують 1754 роком, принаймні на це вказує дата на хрестовій бантині центральної бані. Однак є припущення, що храм насправді давніший, а виявлена дата – це рік реставрації. На користь цієї гіпотези свідчить Євангелії в срібному окутті, подароване храму місцевою родиною 1609 року.

Михайлівська церква зазнала кількох видозмін та реставрацій, остання з яких була у 60-их роках минулого століття під керівництвом Івана Могитича. Щоб врятувати храм від цілковитого знищення, місцева влада оголосила його народним музеєм. Так Михайлівська церква змогла пережити темний радянський період. Але час був невблаганним, і храм однаково потроху руйнувався.

Не чекаючи допомоги від влади, 2006-2007 рр. отець Іван Кузьмич запропонував греко-католицькій громаді об’єднатися з православною. Вони ходили з хати у хату колядувати, щоби назбирати коштів на порятунок Михайлівської церкви. За зібрані гроші закупили гонт і оплатили роботу майстрів. Торік міська рада виділила кошти, щоб обробити деревину спеціальним розчином від шашелю. Під час робіт були виявлені автентичні розписи, які належали пензлю місцевих художників, адже у Комарно була своя малярська школа.

Спадщина Василя Нагірного

1910 року поруч з дерев'яною Михайлівською, на старому цвинтарі, спорудили новий мурований храм на честь святого архангела Михаїла. Автором проєкту був відомий львівський архітектор Василь Нагірний.

Церкву збудовано у візантійському стилі. Кошти на зведення жертвували практично всі українські мешканці Комарна. Хто не міг допомогти грошима, робив це працею.

Церкву було освячено 21 листопада 1910 року єпископом із Перемишля Константином Чеховичем.  У престол було закладено мощі святого, але досі невідомо якого саме.

Ще один храм Комарно – церква святих апостолів Петра і Павла розташована на колишній ринковій площі. Церкву збудовано у 1848 році на місці старої дерев'яної. Петропавлівський храм сильно постраждала під час бойових дій у 1915 році. Протягом 1927-1929 років його відновили за проектом того ж Василя Нагірного.

Фото: komarno.in.ua

Майже вже зник палац останньої графині Комарна Кароліни Лянцкронської. Зведений наприкінці ХІХ століття у міжвоєнний період у ньому містила польська школа. Сьогодні це залишки стін, які заростають чагарниками.

І ще однією родзинкою Комарно є старе польське кладовище. Невелику капличку для своїх богослужінь сьогодні використовує римо-католицька громада.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: