Сьогодні виповнюється 115 років з дня народження художника УПА Ніла Хасевича

Сам він провів майже десять років у криївці, де завдяки особливій зброї підтримував борців за незалежність і відстоював честь Батьківщини так, як умів і міг.

Сьогодні виповнюється 115 років з дня народження Ніла Хасевича.

Репресії  через служіння Богу та Україні

Ніл Хасевич народився 25 листопада 1905 року в селі Дюксин на Волині (нині це населений пункт Костопільського району на Рівненщині) в родині священника. Він був наймолодшим сином псаломника Антона Хасевича та Феодотії Олексіївни.

Два старших брати – Анатолій та Федір – стали священниками, втім, на них чекала трагічна доля. Анатолія, який сповідував ідеї українських націоналістів, закатували поляки в селі Дерев’яне, неподалік містечка Клевань на Рівненщині.

А Федір проводив служіння у двох селах Любомльського району. Звідти разом з родиною його відправили в трудові табори Воркути. Саме тут, біля підніжжя Уральських гір,  до 1956 року засланці та в’язні «перетворювали тундру на вугільне родовище СРСР.

До таких священників влада ставилась по-особливому жорстоко ще й тому, що в кінці кожного Богослужіння було чути пісні про Україну.

Ніл спробував продовжити родинні традиції, він навчався у місцевій духовній семінатрі та брав уроки малювання в іконописній майстерні. Хлопець був надзвичайно талановитим, йому вдавалось все чи не з першого разу, а також він гарно співав.

Через кілька років станеться подія, яка кардинально змінить його майбутнє. Коли Нілу було 14 років, він разом із мамою повертався додому із Рівного. На залізничному переїзді їх збив потяг. Феодотія загинула на місці, а хлопчик втратив ногу.

«Я, каліка, б'юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються», – говорив Хасевич, який залишив усе та пішов на фронт допомагати повстанцям.

Після трагедії, юнак не здався: вміючи вирізати з дерева, хлопець самотужки змайстрував протез і продовжив навчання.

Учень світочів живопису та «Спокій»

Того ж року Ніл став учнем Василя Леня в Рівному, де за короткі терміни складає екстерном іспит та отримує атестат випускника гімназії. Він одразу береться за роботу: з 1925 до 1926 працює помічником іконописця, аби заробити на навчання. Хлопець отримує компенсацію за травму від французької компанії – ці гроші Ніл вкладає у навчання у Варшарській академії красних мистецтв (нині – Академія образотворчих мистецтв), де вивчав живопис і графіку. Зокрема його наставниками стали професор Мілош і Мечислав Котарбінський – відомі у Польщі та за її межами митців. Натомість графічне мистецтво Нілу викладав Владислав Скочиляс – польський художник, скульптор і графік.

Хлопець створює із друзями товариство «Спокій» – творчий гурток ідейників і дилетантів. Ніл Хасевич умів радіти, незважаючи на гіркі виклики, які йому підкидало життя.

Мистецький гурток влаштовував виставки – навіть приїжджав із ними на Волинь, видав кілька альбомів, зокрема «Дереворити» в 1936 році та персональні «Книжкові знаки Ніла Хасевича» у 1939-му.

До слова, Хасевич досліджував українські літери та навчився їх зображувати так, аби читач звертав увагу на деталі. Йдеться про українські букви «Ж», «К», «Ш», «Г» та інші. Члени «Спокою» брали активну участь в організації виставок Асоціації незалежних українських митців (АНУМ) у Львові. Мандрували із виставками до Берліна й Праги.

Однак через матеріальну скруту академію хлопець так і не закінчив. Натомість завдяки хисту і таланту, в 26 років Хасевич пише полотно «Прання», яке відзначили премією «Ватикан». А через рік, 1931-го, здобуває диплом Варшавської академії мистецтв за портрет гетьмана Івана Мазепи.

У 1937 році Хасевич здобуває грошовий приз на виставці гравюр по дереву у Варшаві. Відбулося 35 виставок робіт художника, зокремау Львові, Рівному, Луцьку, Нью-Йорку, Римі, Чикаго, Берліні, Празі та Лос-Анджелесі.

Працює над екслібрисами (книжковими знаками). 1939 року виходить видання Ніла Хасевича, в якому містяться десятки його робіт із початку 1932-го року.

Ціна чи мова правди?

Після повернення додому, на Рівненщину, Хасевич працював у місцевій школі села Дюксин, поєднував роботу із бухгалтерією у сільпо та був мировим суддею під час німецької окупації.

Ніл Хасевич вступає до ОУН. Його підпільна діяльність розпочалась у квітні 1943 року – з того часу і до кінця життя художник живе у криївках, постіно переховується, однак виконує головну місію – пропаганду УПА.

У Хасевича було кілька псевдонімів – Бей-Зот, Рибалка, Левко, 333, Старий, Джміль.

Ніл Хасевич «Графіка в бункерах» УПА 1944-1951 роки. Джерело:  :  VOLART.COM.UA, Галерея мистецтв

Він малював і редагував сатиричні журнали УПА «Український перець» та «Хрін», оформляв летючки, листівки, підпільні видання, випустив альбом карикатур.

Митець розробляв також проєкти прапорів, печаток, бланків для повстанців. Протягом 1943-1944 рр. очолював політико-пропагандистську ланку групи УПА «Північ», якою командував Клим Савур (Дмитро Клячківський). Після смерті свого друга і провідника Хасевич ще впродовж семи років залишався на бойовому посту.

1941 року він став членом Львівської спілки праці українських образотворчих мистецтв та співпрацював з рівненським часописом «Волинь» разом з Уласом Самчуком. В окупованому нацистами Львові (1942-1943 рр.) проходила виставка українських художників, на якій Ніл Хасевич експонував роботу на патріотичну тематику «Спіть, хлопці, спіть».

Хасевич працював у політично-пропагандистських виданнях, запровадив жанр антирадянських листівок малого формату, поширював антиколгоспну тематику, створив ескіз бофонів (скорочення від «бойовий фонд»).

Малював меморіальні портрети Степана Бандери, з яким товаришував задовго до початку воєнних дій, Романа Шухевича. Багато є малюнків жінок-повстанок, з-поміж яких його кохана Євгенія Юхимчук, яка загинула 1947 року.

Окрім цього, Хасевич працював над створенням шістьох проєктів нагород, які згодом сам і отримав, серед них хрести, медалі, відзнаки.

Про вічний сховок

Ніл Хасевич створив унікальні альбоми. Йдеться про «Волинь у боротьбі» (графіка у бункерах УПА), через що з 1951-го року на нього почалось полювання. Цього ж року зі столиці СРСР надійшов наказ — «пресечь антисоветскую деятельность» Хасевича, бо гравюри з підпілля потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів), а потім були надруковані у згаданому вище збірнику «Графіка в бункерах УПА».

Для розшуку митця було створено міжобласну оперативну групу, яку очолив капітан держбезпеки Борис Стекляр. До неї ввійшли також капітани Маркелов та Кудрицький. На слід Зота чекісти виходили кілька разів. Одного разу у Львові через громадянина М., який переховував у себе особистий архів Ніла Хасевича (заховав їх у скляну банку і закопав у садку), «органи» спробували виманити підпільника й захопити його, та безуспішно. Згодом в одному із захоплених бункерів знайшли зашифровані документи.

Коли їх розшифрували, то прочитали: «Заготували для Вас 5 кілограмів паперу, вишневе дерево» (з якого робилися друкарські кліше для виготовлення листівок та гравюр). Шифровка вказувала і адресу: бункер на хуторі біля с. Сухівці, що за 12 км від містечка Клевань на Рівненщині.

Останній бій

Ніл Хасевич разом із побратимами переховувались у криївці на подвір’ї свого товариша Лавріна Стацюка. Якось до помешкання прийшов голова хлібозаготівель Клеванського району Радовиловець – хотів переночувати, бо затримався на зборах. І коли господар наставив на нього зброю, Радивиловець зрозумів, що, ймовірно, тут переховуються повстанці. Одразу викликали оперативну групу.

«Виходьте! Інакше закидаємо гранатами!» — крикнув Стекляр. Відповіддю було мовчання. Отже, переговори не відбулися. Чекіст витягнув із сумки гранату РГД і шепнув командиру відділення… Сержант точно, на півметра, не вище, підняв важку затичку… Цього вистачило, щоб метнути в лаз гранату. Глухо прогримів під ногами вибух… Почекавши трохи, капітан дав сигнал солдатам підняти затичку і знову вигукнув: «Хто живий — виходьте! Інакше пустимо гранати в хід!» Ніхто не вийшов… Живих у бункері не виявилося. При світлі акумуляторного ліхтаря Стекляр побачив три трупи. В одного відсутня нога — це був Зот. У руці… стискав автомат», - йдеться на сторінках книги Теодора Гладкова «Со щитом и мечом».

Хасевича та двох побратимів, серед яких учень Ніла, вбили в криївці.

За іншою версією, художник сам заподіяв собі смерть пострілом у груди, перед тим спаливши всі документи.

За три дні тіла убитих повстанців вивезли в невідомому напрямку.

Хто брав участь у ліквідації Ніла Хасевича

Досі ніхто не знає, де прах повстанського художника Хасевича, який загинув у криївці 1952 року, на 47-му році життя.

У квітні 2017 року Генеральна прокуратура розпочала розслідування за фактом убивства художника Ніла Хасевича. Кримінальне провадження відкрили за заявою організації «Національний центр правозахисту», котрій раніше вдалося отримати частину архівних документів, які підтверджують, що операцією облави на криївку з Нілом Хасевичем і ще двома повстанцями у 1952 році керував Борис Стекляр.

Екскадебіст Стекляр, що був причетний до вбивства українського художника Ніла Хасевича та двох його побратимів 4 березня 1952 року під час облави на криївку, помер на 95-му році життя у лютому 2018 року.

Підготувала Мар’яна КОВАЛЕНКО