Львів, якого не повернеш, або Як змінюється архітектура міста з роками

Зводилися нові будівлі, старі зносили чи перебудовували, аби кам’яниці відповідали тодішній моді.

А 1998 року, на 22-ій конференції Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, Львів було прийнято до Світової спадщини. Територія ансамблю історичного центру складається зі 120 гектарів середньовічної та ренесансної частини міста та території собору святого Юра на Святоюрській горі. Буферна зона історичного центру визначена межами історичного ареалу і становить близько 3000 гектарів. На жаль, статус «Світової спадщини ЮНЕСКО» не завжди може захисти архітектурний ансамбль міста.

Будинки, яких вже не існує

Архітектура Львова навіть декілька десятиліть тому відрізнялася від сучасної. Деякі будинки, які були знакові для львів'ян, вже залишилися в минулому, а на їх місці збудували нові.

Один з перших будинків на площі Міцкевича

Будинок №9 на площі Міцкевича було збудовано архітектором Вільгельмом Шмідтом у бідермаєрівському стилі, на місці колишнього Високого муру загальноміських укріплень для Венцеля Гудеця 1839 року. Це була одна з перших будівель на цій площі.

По Другій світовій війні більшу частину будинку зайняла Львівська філія Спілки художників УРСР. Однак будинок почав поволі валитися і врешті-решт 1998 року його розібрали до фундаменту.

«Вивихнутий» будинок

На цій же площі під №10 знаходився будинок, зведений 1830 року. 1912 року з тильного боку кам’яниці знаходився кінотеатр «Байка», згодом – кінотеатр ім. Івана Франка. 1967 року над фасадом будинку встановили електричне табло, на якому висвіилювалися новини зі стрічок радянських інформаційних агентств ТАРС та РАТАУ.

Вночі 26 березня 1991 року через це табло будинок загорівся. Під час постмодерного фестивалю «Вивих» обгорілі стіни будинку частково розмалювали, тож він отримав неформальну назву «вивихнутого».

Будинок розібрали у січні 1998 року, а на його місці звели будівлю філії «Укрсоцбанку». Нова споруда повністю змінила вигляд площі Міцкевича. 

Там, де втихомирювали людський біль

Ще один з відомих і сумних фактів знищення пам'ятки історії – знесення частини будинку митрополита Андрея Шептицького на вул. Озаркевича 2014 року. Це найстаріша частина будівлі шпиталю митрополита, з якої, власне, і почався шпиталь. Будівля є пам’яткою архітектури та історії місцевого значення.

Вілла на Єфремова

У Франківському районі, на вулиці Єфремова, 26, стояла двоповерхова житлова вілла. Вона була збудована близько 1900 року. До пам’яток архітектури вона не належала, що і стало однією з причин, чому її не вдалось зберегти.

У 2014 році почали говорити про знесення будівлі. А 2017 року тут почали зводити сучасний 6-поверховий елітний житловий комплекс, будівництво якого зараз вже завершено.

Будинок на розі вулиць

Також був знесений будинок на розі вулиць Чайковського та Стефаника, пов'язаний з життям Івана Франка. Будівля знаходилася у буферній зоні архітектурної спадщини ЮНЕСКО. Йому було близько 150-ти років.

Як сучасна забудова впливає на давню архітектуру міста

Доцент кафедри архітектури та реставрації Львівської політехніки Василь Петрик розповідає, що метою збереження Львова як ансамблю історичного центру, що внесений до Списку світової спадщини, є захист автентичного архітектурного простору та міського ландшафту, котрий відображає історичну спадщину міста, а особливо містобудівну, котра існує протягом багатьох століть. 

До такої спадщини належить невидима спадщина – археологічна, а також спадщина львівського історичного ландшафту: наприклад, гора Високий замок і пагорби навколо Львова та долина ріки Полтви. Такі історичні ландшафти мають охоронятися. Коли ж ведеться сучасне будівництво у такому просторі, то архітектори повинні підпорядковувати свою ідею вимогам зі збереження історичного ландшафту міста і тих універсальних цінностей, які були визначені при внесенні до світової спадщини ЮНЕСКО.

Сучасна архітектура у Львові повинна будуватися з професійним та чітким дотриманням вимог до збереження історичної забудови. А коли зносяться вагомі історичні будинки, що мають цінність, і на їх місці будуються нові, це зовсім не прийнятно. На жаль, таких прикладів маємо безліч. 

Читайте також: «Місія: врятувати Львів», – Андрій Салюк про шрами в архітектурі Львова

«Кожен проєкт на будівництво має підлягати детальній оцінці впливу на навколишню забудову. Ми зіткнулися з цим під час будівництва на вулиці Федорова. Там був закладений залізобетонний котлован, котрий призвів до того, що навколишня забудова почала руйнуватися під тиском підземних вод, витіснених котлованом. За нашими дослідженнями, ця бетонна споруда витиснула воду, рівень грунтових вод піднявся на декілька сантиметрів. Тоді на навколишніх будинках почали утворюватися тріщини.

Також спроби побудувати підземний трамвай призвели до того, що низка історичних будинків на проспекті Свободи та вулиці Валовій почала руйнуватися. Історичні будинки на площі Міцкевича 9 та 10 також почали нищитися через зміну гідрології грунтів.

Причина в тому, що будинки у XVIII-XIX століттях часто споруджували на основі, укріпленій дерев'яними дубовими палями. Коли рівень грунтових вод опустився, то ці дерев'яні конструкції почали різко трухлявіти, втратили свою несучу здатність, і кам'яні фундаменти, які не мають пластичності, почали просідати. 

Тому будівництво в історичному центрі повинно супроводжуватися повноцінними археологічними та геологічними дослідженнями, обговоренням проєкту в широкому  колі експертів, погодженням його органами охорони культурної спадщини. І коли це є історичний центр Львова, то обов'язково має бути повідомлення про наміри такого будівництва до Комітету світової спадщини ЮНЕСКО», – зазначив Василь Петрик. 

Читайте також: Вілли є найбільш вразливими об’єктами архітектури, – архітектор-реставратор Оксана Бойко

Чи справді все так погано

Стан більшості пам'яток архітектури та історії у Львові покращився. Якщо в перші роки незалежності у місті були проблеми зі сходами, на будинках з’являлися тріщини, багато споруд потребували ремонту, зараз такого немає.

Архітектор Юліан Чаплінський пригадує, як виглядала вулиця Шевська 20 років тому, коли шпаки пролітали через розбиті вікна, а тепер там готель «Леополіс» з прекрасним дизайном всередині. 

«Зараз на Шевській всі фасади зроблені, а колись більшість будинків були в аварійному стані та падали. На цій вулиці також є будинок, де всередині зробили ресторан. Власник розтрощив всі перекриття. Він вирішив, що пам’ятка – це тільки фасад, а насправді пам’ятка – все в сукупності. Я таке не зовсім схвалюю, – розповідає пан Чаплінський. – Але загалом культура власників зросла. З'явилися реставраційні паспорти. При купівлі-продажу в нотаріуса людина повинна піти в управління охорони історичного середовища і ознайомитися, що цінного є в її нерухомості, у квартирі, наприклад.  Культура же пересічних людей є напрочуд низькою. Вони замінюють старі брами часто на бляшані, дешеві, не реставруючи їх».

Читайте також: Вілла Стецкевичів: чому кам’яниця втратила статус пам’ятки

Він наголошує, що проблему незаконних забудов повинна вирішити влада і вона має просто захотіти це зробити. До прикладу, заміни вікон – має бути державна програма з залученням грантових коштів.

Марія ГОРДИНСЬКА