дивись.info

Що таке дитяча залежність і як з нею боротись

Що таке дитяча залежність і як з нею боротись
Дитяча залежність від алкоголю, тютюну та наркотичних речовин досягнула критичної точки, - йдеться в дослідженні ЮНІСЕФ, яке проводять щочотири роки в Україні. Фото: depositphotos

У Львові зведуть перший в Україні центр соціально-психологічної реабілітації для узалежнених дітей.

Йдеться про залежність від алкоголю, наркотиків, комп’ютерних чи азартних ігор. Тут підлітки отримають не тільки соціальну, а й психологічну допомогу, їм проводитимуть реабілітацію у стаціонарних умовах.

ІА Дивись.info поспілкувалась про механізми виникнення, лікування та наслідки залежності з психологом.

«Людина із залежністю має певний шаблон поведінки, який вкорінюється дуже глибоко, підсвідомо. І лікування повинно проходити на всіх рівнях — психологічному, біологічному, соціальному та духовному. Самого психолога чи тільки нарколога мало», – пояснює психолог Тарас Нестеренко.

Чоловік кілька років працював із залежними людьми — дорослими та дітьми — і з їхніми сім’ями.

Експерт каже, що залежність виростає разом із малюком, щоразу, як дитина спостерігає за поведінкою дорослих, вона підсвідомо теж хоче вирости та поводитись аналогічно.

«Причин дитячої залежності безліч, проте найголовнішими лишається власний приклад: під час будь-яких святкувань батьки піднімають чарку. Так алкоголь стає в уяві дитини головним атрибутом дорослості. Вона, спостерігаючи за цим, також мріє бути схожою на маму з татом: вирости та випити келих алкоголю чи закурити цигарку», – пояснює пан Тарас.

Інша причина – генетичне підґрунтя. Якщо в родині є залежні люди, ймовірність зловживання дитиною — дуже висока. Наш співрозмовник навіть говорить, що залежність передається через покоління – від дідуся до онука, від бабусі до онучки, і на це варто зважати батькам та інформувати власне чадо про ймовірні ризики.

«Залежність проявляється не тільки від вживання хімічних речовин. Це може бути комп’ютерні ігри, екстремальна поведінка (паркури тощо) – те, що відволікає від реальності. Людині може бути дуже важко на душі. Потрібно зважати на особистісні мотиви, чому людині погано, чому її тягне на цю стежину. Тут найперше варто звернутись до психолога та психотерапевта», – розповідає фахівець.

Тарас Нестеренко говорить про індикатори, на які варто зважати батькам, аби уникнути залежності власних дітей. Однак навіть цих ознак мало, а проблема може бути на поверхні.

«Якщо людина залежна від алкоголю чи хімічних речовин – це найчастіше складно приховати, але батьки інколи навіть не звертають увагу на дітей, поки не з’являться очевидні «дзвіночки». Поведінка узалежнених підлітків є дуже дивною, їхній настрій часто змінюється. Зараз дитина мовчить, займається власними справами, а через кілька хвилин стрибає, сміється або плаче, умовно кажучи.

Насамперед передвісником схильності дитини до залежності є втеча від реальності: небажання ділитись хвилюваннями або перемогами із рідними, а пошук людей (переважно в компаніях асоціальних груп), з якими підліток хоче «злитись» (потоваришувати)», –  продовжує експерт.

Життя «після»

Мета лікування залежних — навчити їх жити знову.

Тарас Нестеренко каже, що реабілітація — доволі довгий та індивідуальний процес. Здебільшого вона триває від трьох до дев’яти місяців.  Рідко трапляється таке, що після першої тримісячної програми людина остаточно відновлюється: як правило, все це працює в комплексі.

Психолог розповідає, що залежна особа, яка проходить реабілітацію, має певний розпорядок дня, що є дуже важливим етапом, бо елементарні звички, які є в інших — для них новинка.

Етап перший: руйнування шаблонів

«У такої людини за програмою є певний розпорядок дня, робота з психологом, робота з людиною, яка самотужки вже поборола залежність, бо, як правило, узалежнені люди не охоче йдуть на контакт із лікарями чи психологами. Тут вони діляться досвідом і шляхами вирішення проблем, наприклад. За ці три місяці шаблони людини просто змінюються. Їхні вкорініли правила асоціальної поведінки намагаються вирішити. Йдеться про звичку змінювати реальність, дивитись проблемі у вічі, а не втікати від неї. Залежні люди цьому вчаться, проговорювати це з консультантами», – додає експерт.

Важливим є також аспект зустрічі із власними емоціями. За словами психолога, в родинах, де виростають залежні діти, неприйнято ділитись почуттями. Такі сім’ї психолог окреслює як «дисфункціональні».

Наступний крок — навчитись жити з іншими 

Другий етап реабілітації стосується соціологічного відновлення. Люди вчаться комунікувати з іншими, знаходити себе в соціумі та, іншими словами, пристосовуватись до існування в соціумі: у тій реальності, від чого раніше втікали.

Третій (не) останній крок — повільне воскресіння

Третій крок — це дев’ятимісячна програма, яка є частковою. Тобто однією ногою колись залежна особа вже готова до нового життя, втім, доводить до ідеалу свій внутрішній ресурс — поновлює емоційну стабільність.

«Найчастіше йдеться про відвідування груп самодопомоги, відомих як клуб ананімних алкоголіків: тут вони спілкуються, підтримують одне одного і таким чином поетапно позбуваються від залежності на емоційному рівні», – каже психолог.

Читайте також: (Не)безпечні ігри: як вберегти дитину від смертельних забав в інтернеті

І додає, що інколи люди після проходження повної реабілітації добровільно її продовжують, бо часто емоційна складова страждає найбільше, а на її відновлення йдуть роки, а інколи — ціле життя.

Мар’яна КОВАЛЕНКО

Фото: depositphotos

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.