Створення бази ДНК воїнів УПА допоможе зберегти пам’ять про цих людей, – антропологиня

imgonline-com-ua-Black-White-7b4PzQdDgK72oDO

Меморіально-пошуковий центр «Доля» розпочав створення бази даних ДНК воїнів УПА і жертв політичних репресій.

У такий спосіб фахівці центру хочуть відновити пам’ять про тих, хто загинув, захищаючи свою країну.

Про проєкт ІА Дивись.info поспілкувалася з антропологинею Ольгою Мінейко.

Фото Микити Печеника (з архіву).

– Чому виникла потреба у створенні банку ДНК учасників УПА?

– Власне, потреба у створенні банку ДНК учасників УПА завжди була на поверхні. Тому що щороку Меморіально-пошуковий центр «Доля» відкриває щонайменше від 5 до 10 поховань повстанців, інколи буває і більша кількість, у яких знаходиться від 30 останків. Часом нам повідомляють збережені імена загиблих. Здебільшого ці люди одного віку –18-25 років, з однієї території. Рідко старші – у межах 30-35 років. Відповідно, вони ще не займалися такою діяльністю, за ознаками якої їх можна було б виокремити. Вони більш-менш одного зросту, виглядають майже однаково, м’язовий рельєф розвинутий однаково. Якихось травм чи змін, за якими антрополог може їх якось ідентифікувати, немає. Якщо є фотографії чи повідомлення про травми, поранення, шрами, втрату кінцівок чи перенесені захворювання, то це той факт, на який ми можемо спиратися при ідентифікації. Коли таких даних нема, навіть маючи імена, ідентифікувати людину дуже важко.

Якщо є фотографії чи повідомлення про травми, поранення, шрами, втрату кінцівок чи перенесені захворювання, то це той факт, на який ми можемо спиратися при ідентифікації

Буває, що знаходяться якісь далекі родичі й запитують, яким чином людину можна було б ідентифікувати. У такому випадку виключно за допомогою ДНК-аналізу. Щоправда, треба розуміти, що коли ми відкриваємо поховання повстанців, то вони не завжди представлені в хорошому стані. Самі останки збережені фрагментарно. Бо бували випадки, коли тіла загиблих збирали упродовж тривалого часу. Тобто бій відбувся, а місцеве населення могло спочатку поховати тих, хто загинув ближче до населеного пункту, потім вони йшли в ліси, де шукали інших. Іноді загиблих знаходили за місяць чи два. Ми це можемо простежити за тафономічними змінами та станом збереження самих останків у поховальній ямі. Буває, що не вистачає кінцівок. Інколи, вони були втрачені внаслідок осколкових поранень, а часом останки були перепоховані вже за тривалий час – від місяця до пів року. А якщо людина загинула, наприклад, на початку весни, а її тіло впродовж літа та осені перебувало на поверхні, то за півроку можуть вже наступити перші ознаки скелетування. Крім того, треба розуміти, що в середині ХХ століття диких тварин було значно більше у лісах, ніж зараз, і часто тіла повстанців просто розтягували звірі. Часом такі останки знаходили і скидали до ями, а часом – ні. Іноді ми навіть знаходимо тіла в такому довільному розміщенні, і за різними ознаками можемо стверджувати, що людина не була похована, і її тіло залишалося там, де її застала смерть. У таких випадках ми не можемо відібрати матеріал для аналізу ДНК. А інколи навпаки буває, що погано збережений скелет і за кістками ми можемо хіба дуже приблизно встановити стать та вік, але натомість маємо дуже добре збережені зуби. Буквально кількох зубів достатньо, щоби провести ДНК-аналіз.

До останнього часу ми не могли зрозуміти, як нам зберігати та відбирати зразки. Тобто в якій кількості. Зараз ми вже почали цей процес. І така основна потреба виникла на двох пам’ятках. Одна з них – це найбільш масове поховання УПА, віднайдене 2015 року на горі Альтана. Тоді було відкрито 11 поховань, де знаходилися останки 56 повстанців. Вони були поховані по-різному. Тобто в одній ямі було 14 людей, скинутих один на одного, були одиничні поховання, але загалом – 56 осіб. На жаль, якихось інших ознак, за якими їх можна було ідентифікувати, не виявлено. Тобто при них знаходилися лише натільні хрестики, у двох були збережені шеврони з українськими прапорами, у двох були обручки. Одне слово, такі звичайні речі, які не допоможуть ідентифікувати виявлені тіла. На відміну від вояків української дивізії СС «Галичина», чиї поховання ми також досліджуємо, повстанців важче ідентифікувати, тому що у них немає жетонів. Це були люди, які йшли до війська і воювали не під своїми іменами. Їм давали псевдо, що часто змінювалися. Відповідно, історичні дані губляться.

– А чому дивізійників ідентифікувати легше?

– У бійців дивізії «Галичина» дуже часто ми знаходимо металеві жетони, де чітко вказано, у якому підрозділі служив боєць. І коли ми подаємо запит до Німецького службового архіву (WAST), там зберігаються ці дані. Вони дивляться за номером і надсилають інформацію про віднайдених людей, а саме: їхні імена, місце, дати народження та зникнення безвісти. Все дуже легко і просто. Єдине тут бувають проблеми іншого характеру. Коли досліджують поховання дивізійників, то іноді вони вже розкриті чорними «археологами». Буває так, що останки зміщені, а жетона немає. Тоді, звичайно, виникають проблеми. В цілому більшість загиблих бійців дивізії «Галичина» можна ідентифікувати, на відміну від солдатів Червоної армії, в яких ідентифікатори були трохи інші – невелика металева капсула з паперовим згортком. На ньому солдат мав сам внести свої дані. Такі капсули називалися смертниками і, відповідно, бійці не завжди хотіли їх самі заповнювати. Деколи ми знаходимо капсули, а папірці всередині порожні. Дуже часто буває, що імена справді вказані, і ми знаємо, кому належить те чи інше поховання. Щодо бійців УПА, то таких ідентифікаторів немає. Є повідомлення про те, що там воювали якісь родичі місцевого населення. І було б дуже добре, якби ми збирали базу даних ДНК не лише повстанців та загиблих, а також родичів, які б хотіли віднайти своїх рідних.

Коли досліджують поховання дивізійників, то іноді вони вже розкриті чорними «археологами»

– Хто фінансуватиме проєкт?

– Ми лише розпочинаємо цей проєкт. Наразі як такого фінансування в нас не закладено. Ми хочемо відібрати проби з 50-100 останків з різних територій та поховань і вже тоді нанести їх на карту. Можливо, знайдуться родичі, які б хотіли підтвердити свою причетність до повстанців. Єдине, що зараз стоїться питання, за чий рахунок це буде робитися. Тому що аналіз ДНК коштує 200-300 доларів, залежно від стану збереженості самої проби. Але, я думаю, коли ми зберемо якусь невеличку вибірку, будемо тоді зв’язуватися з генетичними лабораторіями Європи і укладати договори, шукати гранти, власне, на майбутній більш масштабний проєкт.

– Тобто лабораторій в Україні, які б могли це робити, немає?

– Ні, немає жодної лабораторії, яка б могла зробити такий аналіз. Принаймні з останків померлих людей. Чесно кажучи, я маю сумніви, що всі ті аналізи ДНК, які зараз проводяться загиблим на сході України, зроблені правильно. Часто навіть у ЗМІ випливає інформація про помилки. Для цього потрібні відповідні лабораторії та навички. Наприклад, чим більший термін минає з моменту смерті, тим більше ДНК руйнується. Що стосується давніх періодів, то ДНК зберігається до 40-60%. Втрачена частина добудовується шляхом аналогії. І коли вже бачать ДНК, то можуть з кимось його порівнювати. Тому не завжди, навіть маючи дані ДНК-аналізів, ми можемо правильно їх співставити. В Україні були якісь спроби проводити подібні проєкти, як-то «ДНК-портрет нації» але, на жаль, успіхом вони не увінчалися, ба більше, стали приводом для міфотворчості. Для того, щоби зрозуміти, які типи ДНК характерні для мешканців заходу, сходу, різних територій, необхідно зробити не один аналіз, а тисячі. А в нас таких коштів на науку останнім часом не виділяють. Тобто тут можлива співпраця  в межах гранту лише із якоюсь закордонною лабораторією.

Чим більший термін минає з моменту смерті, тим більше ДНК руйнується

Нам насамперед потрібно мати певну базу і знати від чогось відштовхуватися. Зрозуміло, це не буде так швидко. Якщо ми щороку виявляємо щонайменше 30 останків повстанців, то вже за два роки у нас буде якась вибірка, з якою ми можемо далі працювати.

– Тобто для ідентифікації потрібні ще й ДНК родичів?

– Так. ДНК родичів – це зазвичай зразки слини, які відразу слід відправляти на аналіз. Натомість зуби померлих ми можемо зберігати довгий час у відповідних умовах – герметично запаковані, щоб вони не контактували з металами чи сусідніми останками. Навіть якщо людина працює з останками, вона мусить дотримуватися певних умов – використовувати рукавички, самі ділянки, які беруться на аналіз, відкривати пластиковими шпателями, пластиковими щіточками, в масці, близько не контактувати з тими ж зубами.

– Аналіз ДНК померлих можна робити лише за зубами?

– Ми будемо відбирати зуби, які найкраще зберігаються. Можна, звісно, відбирати інші частини. Наприклад, частину скроневої кістки. Це так звана піраміда, яка знаходиться в черепі і повністю закрита від зовнішніх контактів. Ця кістка вкрай рідко зазнає якихось руйнувань. Але якщо людина мала вогнепальне поранення у голову, а дуже часто повстанці мали і не одне поранення подібного роду, скронева кістка не зберігається. Тому ми насамперед будемо відбирати зуби. Також можна відбирати частини метафізів довгих кісток чи інші фрагменти, але буде більша ймовірність похибки.

Коли ми відкриваємо такі поховання, то намагаємося фіксувати усі ознаки, супровідний матеріал, щоби жодна ниточка не загубилася

– На які цікаві знахідки доводилося натрапляти?

– Був цікавий випадок 2019 року. Наші фахівці відкривали масове поховання бійців УПА в селі Іванчі Володимирецького району (сьогодні – Вараського району) Волинської області. Там були знайдені 14 останків дуже цікаво розміщених. Зазвичай у братських могилах небіжчиків складають або один на одного, або один коло одного. В цьому випадку навіть видно, у якій послідовності хлопців знаходили. Тому що більшість знаходилися у саморобних ящиках-трунах. З цього зрозуміло, що їх ховали місцеві, і звичайних трун не було. Більшість поховань одинарні, а в одній труні знаходилися два останки, в іншій – три. Це дуже цікаво. Очевидно, їх або знайшли разом, або загинули разом, або, можливо, вони навіть мали родинні зв’язки. Всі молодого віку. Більшість – 18-25 років. Коли ми відкриваємо такі поховання, то намагаємося фіксувати усі ознаки, супровідний матеріал, щоби жодна ниточка не загубилася. Наприклад, у двох зі знайдених останків були обручки – звичайні латунні, найдешевші, які вони могли собі дозволити. Дуже щемко стає, коли розумієш, що на цю людину хтось чекав і не дочекався.

У цьому випадку відомі імена усіх загиблих, але знову ж таки вони одного віку, з однієї території і не збереглося жодних фото. Якщо є світлини, можна спробувати зробити реконструкцію зовнішнього вигляду. Цікаво те, що збереглися усі імена. Пам’ять про людей живе доти, доки про них пам’ятають. Це такий унікальний випадок. Коли ми відкриваємо подібні моменти, то розуміємо, що потреба у ДНК-аналізі є і вона досить гостра. На жаль, навіть якщо є родичі і вони знають, хто там похований, вони не завжди можуть дозволити собі власним коштом зробити ДНК-аналіз. Тому нам потрібен масштабний проєкт і фінансування. Звичайно, ми можемо сподіватися на допомогу меценатів, але таке буває вкрай рідко.

– Чи під час дослідження могил повстанців виявляли останки жінок?

– Останки жінок досі не виявляли, бо антропологічний аналіз, як такий, проводиться планово лише з 2019 року. До того часу вважалося, що всі люди, поховані у братській могилі – це чоловіки. Звичайно, що чоловіків було більшість, але там могли бути й останки жінок. Наприклад, ми відкривали поховання в’язнів у Дрогобичі, які загинули під час другої радянської окупації (з 1944 по 1953 рр.). У цей період точилася дуже активна боротьба з членами ОУН-УПА, а також часто страждали їхні близькі родичі і всі, хто мав бодай найменший стосунок до УПА. Тоді проводилися тисячі подібних каральних операцій – більше 26 тисяч на території Західної України. І звичайно, під час кожної такої операції когось затримували, когось вбивали, когось переміщували у тюрми, зокрема пересильні. У Дрогобичі з 78 виявлених останків лише 8 ми можемо ідентифікувати як повстанців. Тобто у них є певні травми, військові поранення, незагоєні чи загоєні в зміщеному положенні. Також йдеться про розвиток певних м’язів, які вказують на військову діяльність. Крім того, в похованнях ми знаходили ґудзики від уніформи, пряжки, військові чоботи. Ми можемо точно сказати, що це бійці УПА. Водночас там були поховані й жінки. При них не було решток форми чи ще якихось ознак, але навіть те, що вони поховані в одній могильній ямі з двома вояками УПА, засвідчує, що ці жінки були причетними до повстанського руху або безпосередньо брали участь в підпільній діяльності. З ними поводились більш жорстоко: у двох жінок виявлено по два вогнепальних поранення, прицільно завданих у голову. Якою ж була кількість жінок в УПА, то це вже питання подальших досліджень.

З ними поводились більш жорстоко: у двох жінок виявлено по два вогнепальних поранення, прицільно завданих у голову

Звичайно, якщо ми будемо детально досліджувати антропологічно поховання, то жінок стане значно більше, ніж ми собі уявляємо. Бо так чи інакше вони воювали, допомагали, йшли за своїми чоловіками, іноді з безнадії і безвиході – коли не залишалося нікого з рідних. Тож зрозуміло, що вони мають знаходитися і в тих похованнях. Думаю, ми їх знайдемо.

– Чи проводилися пошукові роботи нинішнього року?

– Власне цього року проводилися пошукові роботи в трьох місцях. Це гора Альтана, але жодних нових поховань виявити не вдалося. Хоча відомо, що туди звозили повстанців зі Сколівської тюрми. До 1952 року відбулося кілька операцій – бійців затримували, якийсь час вони утримувалися у в’язниці, когось страчували, хтось помирав, а тіло тримали до встановлення особи. Є повідомлення, що тіла вантажили на підводу, вивозили на гору  і просто скидали в потік. Хоча характер поховань свідчить, що вони були планові і здійснювалися час від часу. Фахівці нашого Меморіально-пошукового центру проводили дослідження, але жодного поховання цьогоріч не виявили.

У Стрілках Перемишлянського району теж відбувалися перепоховання бійців УПА, але їх знайшли ще 2019 року. Йдеться про бій 1944 року. Це місцеві юнаки, зокрема згадується про дівчат, які напередодні бою добровільно пішли в УПА і майже всі там загинули. Після бою їхні тіла збирали досить тривалий період часу і ховали. У лісі розташовані кілька хрестів. 2019 року відкрили одне із поховань, в якому були останки трьох чоловіків віком 20-25 років, один старший – близько 40 років. На жаль, їхні імена невідомі. Але, очевидно, родичі тих, хто загинув у цьому бою, проживають досі у Стрілках.  Їх можна шукати, контактувати з ними. Перепоховання здійснювалося у травні нинішнього року і ми відібрали проби ДНК. Можливо, ми використаємо їх для подальшого аналізу.

Ще одні пошукові роботи проводилися у селі Побужани (колишній Буський район, а тепер Золочівський) і там, власне, теж був дуже цікавий випадок. У самому похованні знаходилися останки трьох молодих чоловіків: двоє – 20-30 років і один трохи старший – 30-35 років. Двоє чоловіків мають дуже багато схожих морфологічних рис у будові черепа. Ми припускаємо, що вони могли мати між собою родинні зв’язки, тому що у них настільки характерна зовнішність, яка зустрічається дуже рідко. Наші фахівці виявили, що поховання було вже попередньо порушене чорними копачами: черепи виймали. Тобто два черепи фактично валялися поряд, а останки перебували у довільному змішаному положенні. Дуже неприємно, коли такі речі виявляються. Чорні копачі просто нівечать поховання. Звичайно, на антропологічні дані це не впливає. Але якщо, наприклад, це поховання вояків дивізії «Галичина», то чорні копачі забирають жетони. Колись їх навіть масово скуповували і вивозили в Німеччину. Ідентифікували особу, зв’язувалися з родичами і вимагали гроші за інформацію про людину – де вона загинула тощо. У 90-их роках такі випадки були часті та і зараз їх, мабуть, не поменшало. Коли з поховання виймають жетон чи інший ідентифікатор, то вони фактично стирають ту людину, стирають пам’ять про неї назавжди. Чесно кажучи, не вкладається в голові, як можна щось таке робити. Навіть те, як вони поводяться з тими останками – це ганебно.

Коли з поховання виймають жетон чи інший ідентифікатор, то вони фактично стирають ту людину, стирають пам’ять про неї назавжди

Читайте також: Коли говорять кістки…

– Які пошукові роботи плануються нинішнього року?

– Цьогоріч ми плануємо ще дві експедиції. Вирушаємо на Тернопільщину, в село Великі Загайці. Там теж нібито випадково виявили якісь останки. Ми припускаємо, що в цій могилі було поховано приблизно 3-4 осіб. І ще цього року ми будемо працювати на Рівненщині. На жаль, це не є якісь масштабні дослідження, але, думаю, вони все одно дуже потрібні. Ці речі слід фіксувати, досліджувати, антропологічно, зокрема. Ми принаймні дізнаємося стать та вік людей, знаємо, що вони пережили – кількість травм, їхній характер, хвороби. Якщо це якісь специфічні ознаки, то, можливо, вдасться знайти родичів і зберегти пам’ять про загиблих. Ми сподіваємося, що коли розпочнемо цей проєкт – банк ДНК повстанців, то родичі самі будуть до нас звертатися, і проєкт, нарешті, почне працювати. Це допоможе зберегти пам’ять про цих людей. І ще я наполягаю на тому, щоби нанести на карту всі виявлені поховання УПА, які були до 2021 року і після. Тобто ми будемо мати чіткі бази, а географія походження бійців та поширення повстанського руху буде вражати навіть картографічно.

Оксана ДУДАР

Фото надала Ольга Мінейко.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: