У Львові відбувся вечір пам'яті відомого режисера Романа Віктюка (фото)

vic
фото з відкритих джерел

У Першому театрі представили виставку «Браво, Віктюк!», де можна побачити особисті речі маестро, архівні фото та відчути «повсякденність» режисера.

У Першому театрі представили виставку «Браво, Віктюк!», де можна побачити особисті речі маестро, архівні фото та відчути «повсякденність» режисера.

Високе і земне

Для вшанування Маестро, режисера світової слави, львів’янина Романа Віктюка, Перший театр організовував вечір пам’яті. Адже для нього Перший театр – це початок і кінець. Тут він починав свою кар'єру як актор та режисер, тут він завершив свій життєвий шлях... Львів став точкою відправлення та повернення для легенди світового театру. Але завжди, за будь-яких обставин і в будь-якому місці, Віктюк говорив про те, що він українець і львівянин.

На виставці «Браво, Віктюк!», яку організувала його племінниця Катерина, можна побачити робоче місце режисера, знамениті піджаки, численні фото з постановок різних періодів, оригінали архівних фото, «стіл запахів». Загальна атмосфера дозволять ще ближче познайомитись з Романом Віктюком та відчути його «повсякденність», епатажність, геніальність. Виставка – це спроба перенестись у світ творчості Віктюка, де тонка межа між болем від втрати та очікуванням виходу Маестро на поклони стерта зануренням у його театральний простір.

«Роман Григорович – така особистість, яку неможливо забути. Все, що ви бачите тут, окрім надрукованих фото – оригінали. Речі привезено з його квартири у Москві, деякі архівні фото виставляються вперше. Також тут представлені костюми режисера. Це навіть не один відсоток того, що ховає шафа Віктюка. Там стільки кольору та енергії! Всі знали, якщо Віктюк приходить на репетицію у «звичайному» одязі – значить в нього нема настрою. «Фішкою» виставки є «стіл запахів». Адже Роман Григорович обожнював парфуми. Цією виставкою я хотіла створити ефект присутності. Аби всім здавалось, що він на хвилинку вийшов і зараз обов'язково повернеться», – сказала племінниця режисера Катерина Віктюк.

Шлях самітника

Роман Віктюк – театральний режисер, педагог і народний артист України. Народився у Львові 28 жовтня 1936 року в родині вчителів. Після школи закінчив Російський інститут театрального мистецтва, працював у театрах Львова, Києва, Калініна та Вільнюса.

Його перші вистави зібрали безліч хвалебних відгуків. Найвідоміші з них: «Чорна кімната», «Принцеса і Дроворуб», «Марія Стюарт», «Любов – книга золота».

Творчість Романа Григоровича знають в Америці, Італії, Швеції, Фінляндії. У США Віктюка включили до списку 50 людей світу, які вплинули на другу половину ХХ століття. Він також був нагороджений премією Інституту італійської драми за найкраще втілення сучасної драматургії.

У 1988 році на сцені театру «Сатирикон» Роман Віктюк поставив свій найвідоміший спектакль «Служниці» за п'єсою Жене. Вона  займала афіші радянських міст десятки років і отримала світове визнання.

1996 року Роман відкрив  театр свого імені. Першою постановкою театру стала антиреприза «М. Батерфляй», повна епатажу, ексцентричних костюмів і яскравих мазків.

Артист тримав у таємниці подробиці свого особистого життя. Відомо, що він був одружений на працівниці «Мосфільму», яка не мала стосунку до акторської сфери. Ім'я його дружини невідоме. Свій шлюб він назвав помилкою і гріхом.

Роман підтверджував, що він самотній і не цікавиться жінками. У Віктюка є дочка, яка живе у Львові.

Через такі висловлювання його запідозрили у нетрадиційній орієнтації. Віктюку приписували зв'язок з акторами власного театру. Режисер ніяк це не коментував.

Роман Григорович був модником. Його колеги розповідали, що у нього було майже чотири сотні костюмів «Versace», обожнював аксесуари, особливо окуляри. Режисер не палив та не вживав алкоголю.

Своїх акторів Віктюк називав дітьми. Феномен гри був для нього головним знаряддям проти засилля вульгарності й побутової сірості, примітивності і грубості форми. Для визначення чоловічого та жіночого в акторах вдавався до використання вигаданих слів «чічірка» та «манюрка», які згодом отримали поширення далеко за репетиційними залами Романа Віктюка.

«Моя дружба з Романом почалась давно в Таллінні. Там він ставив декілька вистав. Коли побачив одну з них – в мені щось перевернулось. Там все було в ідеальному поєднанні. Там була таємниця. Роман Григорович був неземною людиною, геніальною, з іронією ставився до себе і до світу», – розповідає головний художник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Андрій Александрович-Дочевський.

 

Віктюк пішов з життя  17 листопада 2020 року у віці 84 років від ускладнень, які спричинив коронавірус. Похований у родинному гробівці поруч із батьками на Личаківському цвинтарі  у Львові.

Цитати Віктюка про творчість, життя й Україну:

  • З двох діамантів більше цінують той, що має прогалину, а не той, у якого всі грані однакові.
  • Життя людини визначене наперед, потрібно тільки вміти розгадати свій небесний шифр. Чим точніше розшифруєш, тим точніше проживеш свою долю.
  • Щастя – це пауза між двома нещастями.
  • Ідеальне світло – те, яке ми даруємо один одному.
  • Немає ніякого віку і терміну придатності – все залежить від самої людини.
  • Тривога – це той мікроб або той диявольський (я акцентую, диявольський!) голос, який намагається людину приспати.
  • Який же Путін народ? Він від чорта.
  • Я мешкаю в Москві з 15 років, але всі свої регалії завжди починаю з «народного артиста України». Потім іде «народний артист Росії» і так далі.
  • Раніше я називав себе бандерівцем, що мешкає у квартирі вождя. (Роман Віктюк у Москві мешкав у квартирі сина Сталіна ) Але тепер навіть таке промовляти не можна, оскільки у нього звання Героя забрали. Отже, тепер я просто львів’янин.

Анастасія БЕДРІЙ

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: