Бахматюк так не малював: як сім’я гончарів із Косова розвиває траційну гуцульську кераміку (фото)

Processed with VSCO with h2 preset

Гончарне мистецтво у Косові та його околицях розвивається вже не одне століття.

Не занепало ремесло і у час інформаційних технологій, а після внесення мальованої косівської кераміки до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, здається, набуває нових обертів, експериментує і стає різноманітнішим.

ІА Дивись.info поспілкувалися із родиною Троць. Керамістами, які не просто працюють у гончарній справі, а й досліджують її, ведуть блог про гуцульську кераміку, експериментують із формами та малюнками. Вироби майстрів є в більшості країн Європи, Північній Америці та інших країнах.

– Ви роками працюєте із глиною, буквально кохаєтеся у кераміці. Знаєте про неї все, відчуваєте її. Поясніть, що ж несуть у собі ті три кольори, який символізм закодований у сюжетах, про що це все?

– За ті роки, що ми працюємо з керамікою, нам добре зрозуміло — вчитись  майстерності у роботі з глиною можна все життя. Якщо чесно, ми часто забуваємо, скільки років вже з нею працюємо. Коли починаємо експериментувати з формами чи малюнками, хвилюємось як вперше. Тому навряд чи ми знаємо про неї все, кераміка – то ремесло примхливе і подекуди непередбачуване.

Історія косівської кераміки тут, в Україні, починається майже три століття тому. Власне, кераміку виготовляли не лише в Косові, але й в Кутах, Пістині, Коломиї. Трохи пізніше кераміку в такій же технології, але з дещо іншими сюжетами виготовляли в Сокалі.

Кольори перегукуються з природою Карпат. Не раз можна почути, що зелений — то рослини і дерева, жовтий нагадує про сонце, а коричневий відсилає нас до землі. В кераміці, яку виготовляли в Кутах, наприклад, часто ще використовували синій колір. На виробах відомих майстрів минулих століть часто зустрічалися сюжети з життя гуцулів, тема полювання, святкувань, а також усілякі цікаві звірі та рослинні орнаменти. Як і в багато інших народів та етнічних груп, гуцули малювали те, чим жили і що бачили навколо себе.

– Здається, зразки подібно кераміки були знайдені не лише на теренах України, а й у інших культурах, щось про це знаєте?

– Звідки ця технологія сюди прийшла — що ж, прямих доказів досі немає, а в кожного майстра може бути своя думка на цю тему. У всьому світі протягом багатьох століть існує сграфіто (назва італійська і з’явилася вперше в XV столітті), кераміка, яка за технологією виготовлення та кольоровою гаммою ідентична до косівської. Перші такі вироби були знайдені на території сучасного Ірану в ІХ столітті, а до кінця XVII століття сграфіто встигло познайомитись з багатьма країнами, в Європі особливо. У XVIII столітті таку кераміку почали робити навіть в Північній Америці. Ми робили власне невелике любительське дослідження на цю тему.

Проте потрібно розуміти, що хоч технологія та кольори ті самі чи схожі, та кераміка зовсім різна — інші малюнки, сюжети та орнаменти, інший підхід до оформлення виробів, інші форми. Як ми казали раніше, кожен народ малює і передає через своє мистецтво те, чим живе і дихає щодня. Цікаво розглядати вироби інших майстрів — нам, наприклад, дуже подобається італійське сграфіто XV-XVI століть, там відчувається прекрасна увага до деталей.

– Як ви ставитеся до кічу в гончарстві? Де та межа допустимого, а де вже перебір?

– Зараз часто і не знайдеш тієї межі, що допустимо, а що ні.  Ми маємо досить чіткі власні межі та орієнтири в тому, що ми робимо, але це не означає, що так повинні робити всі. Думаємо, майстри та поціновувачі ремесел самі повинні визначати свої рамки і вподобання. Ми працюємо в традиційній стилістиці, але розробляємо власні малюнки та дизайни, іноді й форми. І буває, що комусь наші роботи дуже традиційні і національні, а комусь навпаки — надто сучасні та експериментальні, Бахматюк так не малював яя (сміється). Ну, а щодо кічу в гончарстві — кожен має право робити ту кераміку, яка йому до душі, а клієнти мають право обирати те, що їм подобається. Навіть якщо це кіч.

– Яким чином пандемія вплинула на ваш бізнес, чи зменшився попит на вироби і якщо так, то яку альтернативу знайшли?

– На щастя, нам вдалось пройти через локдаун без значних втрат. Особливого зниження попиту чи просто цікавості ми не помітили. Останніми роками тішить, що дедалі більше людей цікавляться українськими виробниками у всіх сферах. На нашу думку, це чудова тенденція.

Processed with VSCO with h2 preset

– Керамікою можна не лише жити, не лише вивчати і практикуватися у техніках, а й і добре заробляти. Чи я помиляюся?

– Можна. Заробляти добре можна будь-яким ремеслом — питання в тому, скільки сил і часу ви готові в це вкладати і як сильно горите цим заняттям. Нам часто кажуть, що ця фраза про нас: «Знайдіть справу, яку ви любите і ви не будете працювати ні одного дня в житті». Але реальність в тому, що працювати ви будете постійно. Для того, щоб мати змогу жити з такого бізнесу — і ми говоримо не лише про кераміку, а про ремесла і ручну роботу взагалі — потрібно докладали колосальних зусиль у саму роботу, в просування, соціальні мережі, роботу з клієнтами, логістику і тому подібне.

– На вашу думку, світ достатньо добре знає про те, що у нас є таке явище, як косівська мальована кераміка. І якщо ні, то як ми можемо її популяризувати?

– Світ починає дедалі більше дізнаватись про цю кераміку. За останній рік неодноразово спілкувались з іноземцями — хтось вже щось знає і хоче дізнатись більше, хтось просто знаходить наш сайт чи фото в пінтересті і починає відкривати для себе цю кераміку. Не нам вирішувати, як саме популяризувати косівську мальовану кераміку — ми, все ж, майстри, а не працівники сфери культури. Зі свого боку ми робимо кроки, аби люди могли знайти на наших ресурсах інформацію англійською, відео з процесом створення, історії та фото.

Олександра ГЕРЦЮК-БАГАЧ

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: