«Жовта зірка Давида»: 27 січня у світі вшановують жертв Голокосту

2806
Єврейські жінки у концтаборі. Джерело: AP.

Голокост – одна з найбільших трагедій людства, яка сталась через викривлене уявлення переваг однієї нації над іншою.

Голокост, або Шоа (іврит) – геноцид єврейського народу, переслідування та масові вбивства євреїв Німеччиною у часи Другої світової війни.

Початком Голокосту вважається січень 1933 року, коли до влади у Німеччині прийшов Адольф Гітлер. Вперше ця трагедія дала про себе знати 1 квітня 1933 року, коли єврейських бізнесменів, адвокатів та лікарів почали бойкотувати. Фасади їхніх будинків рясніли плакатами «Євреї – наше нещастя» та «Не купуйте у євреїв».

«Прийнято вважати часовими рамками Голокосту 1933-1945 рр., хоча деякі дослідники подають іншу хронологію (наприклад, Л. Поляков – 1935-1945, Ґ. Алі – 1939-1945, Дж. Танненбаум – сер. XIX ст.-1945). До жертв Голокосту, окрім євреїв, належать також роми, гомосексуалісти, особи з інвалідністю. Сюди потрібно також зараховувати тих, які за допомогу (переховування, передавання їжі, допомога у втечі) переслідуваним самі були знищені, це мешканці окупованих територій, в українському випадку – це і українці», – розповідає ІА Дивись.info Ліана Бліхарська, історикиня, наукова співробітниця музею «Територія Терору». 

На час початку Голокосту в Європі жило близько 9 мільйонів євреїв, більшість з них жили у країнах, які нацистська Німеччина згодом окупувала (Польща, Україна, Литва, Латвія, Угорщина, Румунія, Німеччина, Нідерланди, Франція, Чехія, Словаччина, Греція, Югославія, Білорусь).

«30 січня 1933 року Адольф Гітлер був призначений канцлером Німеччини, вже з цього часу почалися події, які безпосередньо спричинили катастрофу: у березні було створено перший концентраційний табір у Дахау, з квітня почалися переслідування громадян-євреїв – бойкот адвокатів, лікарів та підприємців, заборона працювати на державній службі, публічні спалення «заборонених» книг, заборона брати участь в «арійському» культурному житті. Впродовж липня 1934 року – листопада 1935-го вийшли закони, які забороняли шлюби між німцями та представниками «інших рас», серед них найвідоміші Нюрнберзькі закони», – розповідає Ліана. 

Спалення книжок у Нацистській Німеччині, 1933 р.
Джерело: Bundesarchive

Нацисти ідентифікували євреїв за звичайними записами. Вони використовували записи перепису населення, податкові декларації, списки членів синагог, парафіяльні записи (для звернених євреїв).

Євреям наказали носити позначку на одягу – так звану «жовту зірку Давида». Їх виселяли з власних будинків та переселяли у гетто, де вони мали жити ізольовано від іншого населення. Також євреїв використовували як робочу силу на фабриках та виробництвах тощо.

Схема «чистоти раси» відповідно до «Закону про захист крові та честі», після Нюрнберзьких законів.
Джерело: United States Holocaust memorial museum

Перша кров пролилася у квітні 1933-го у місті Кілі, коли розлючений натовп вбив юриста-єврея. Причиною була критика нової влади єврейськими журналістами через постійні заяви про «арійську» расу.

Справжнім жахіттям стала ніч проти 9 листопада 1938 року, коли нацисти спалили понад тисячу синагог. Лікарні, школи, будинки – все піддалося нападу тогодішньої німецької влади.

Початок кампанії підтвердив вбивство 95 євреїв і арешт 30 тисяч.

«Уряд звинуватив у погромі єврейські організації та змусив їх виплатити компенсацію у розмірі мільйона марок. Громадяни єврейського походження мали також прибрати вулиці. Приводом до погрому було вбивство у Парижі німецького дипломата Ернста фон Рата, скоєне сімнадцятирічний польський єврей Гершелем Гріншпаном, сім’я якого постраждала від нацистської політики. Одразу після смерті фон Рата, ввечері 9 листопада, німецький міністр пропаганди Йозеф Геббельс видав інструкцію про мобілізацію членів партії», – говорить історикиня.

Ернст фон Рат (3 червня 1909, Франкфурт-на-Майні — 9 листопада 1938, Париж, Франція) — німецький дипломат, вбитий у Парижі єврейським біженцем Гершелем Грюншпаном. Вбивство фон Рата використали нацисти для початку серії погромів у Німеччині — «Кришталева ніч».

У перші роки нацистського режиму націонал-соціалістичний уряд створив концентраційні табори для ув’язнення реальних та уявних політичних й ідеологічних опонентів. До початку війни посадовці СС і поліції також утримували в цих таборах дедалі більше євреїв, ромів та інших жертв етнічної та расової ненависті.

Щоби скупчити єврейське населення та наглядати за ним, а також полегшити подальшу депортацію євреїв, у роки війни німці та колабораціоністи створили мережу ґетто, транзитних таборів і таборів примусової праці для євреїв. Німецькі органи влади також створили численні табори примусової праці для неєвреїв, чию працю німці прагнули експлуатувати як у так званому Великому Німецькому Райху, так і на окупованій Німеччиною території.

Колишні в’язні з «бригади смерті», зліва направо: Генрик Хамайдес, Давид Манусевич, Моше Корн біля кісткодробилки, 1944 рік
Джерело: Державний архів Львівської області

Після вторгнення до Радянського Союзу в червні 1941 року ескадрони смерті СС (айнзатцгрупи), а згодом мілітаризовані батальйони офіцерів Поліції порядку рухалися за німецькими військами для здійснення масових убивств євреїв, ромів, радянських посадовців і членів комуністичної партії СРСР. Німецькі підрозділи СС і поліції, за підтримки підрозділів Вермахту і Ваффен СС, вбили більше мільйона єврейських чоловіків, жінок і дітей, а також сотні тисяч представників інших груп населення.

З 1941 по 1944 рік нацистська німецька влада депортувала мільйони євреїв з Німеччини, окупованих територій і багатьох країн-союзників Осі до ґетто й центрів знищення, знаних як табори смерті, де людей вбивали у спеціально влаштованих газових камерах.

Для західних союзників Друга світова війна в Європі офіційно закінчилася наступного дня, 8 травня (День перемоги в Європі), а радянські сили оголосили свій «День Перемоги» 9 травня 1945 року.

Після Голокосту багато з тих, хто вижив, знайшли притулок у таборах для переміщених осіб, якими керували союзні держави. З 1948 по 1951 рік майже 700 тисяч євреїв емігрували до Ізраїлю, зокрема 136 тисяч осіб, переміщених з Європи. Решта переміщених євреїв емігрували до Сполучених Штатів та інших країн. Останній табір для переміщених євреїв закрився 1957 року.

Львів та Голокост

Львівське ґетто було найбільшим на території СРСР, за словами істориків, у ньому перебувало понад 130 тисяч євреїв, а врятуватись вдалось лише 300.

1 серпня 1941 року Львів входить до складу генерал-губернаторства, тобто до складу польських територій, окупованих 1939 року. На цей час вже фактично був готовий план, як має виглядати ґетто, як відбуватиметься концентрування населення, і на Львів просто перенесли готову модель.

«Вперше наступ на Львів нацистських військ розпочався 12 вересня 1939 року, тоді було створене моторизоване угруповання «Шернер» під командуванням Фредерика Шернера, проте їм не вдалося захопити міста аж до 22 вересня (обороною міста командував генерал Владислав Лянгнер). Але 17 вересня 1939 року на територію Польщі ввійшла Червона армія і 22 вересня німецьке командування підписало «Протокол про передачу Львова», – доповідає Ліана Бліхарська.

Особисті речі ув’язнених, які виявила на території табору радянська слідча комісія, 1944 рік.
Джерело: Державний архів Львівської області

Внаслідок окупації Польщі та поділу її території між Радянським Союзом й нацистською Німеччиною Львів потрапив до складу УРСР. Радянська політика 1939-1941 років супроводжувалася колективізацією й конфіскацією майна, виселенням польського населення углиб держави; терор і репресії проти нелояльного населення стали інтегральною складовою політики радянізації.

Під неї потрапили й частина українського населення, насамперед представники українських націоналістичних організацій. На території Львова «вороги народу» утримувались в тюрмі НКВС на Лонцького.

Відповідно до даних польського історика Ґжеґожа Грицюка, станом на 22 червня 1941 у львівських в'язницях НКВС утримувалося 4960 осіб, ще тисячі були арештовані під час облав і вуличних боїв у перші дні війни. Після нападу Третього Рейху на СРСР в червні 1941 року працівники НКВС перед тим, як покинути Львів, розстріляли у Львові декілька тисяч політв'язнів.

Нацисти, які через тиждень увійшли до міста, виявили тіла вбитих арештантів, серед жертв було багато українських націоналістів. Німці вміло скористалися цим випадком для антисемітської агітації, активно поширюючи серед місцевих мешканців чутки про співпрацю євреїв з радянським режимом. І вже 29 червня розпочався Львівський погром.

«Після початку німецько-радянської війни, 30 червня 1941 року, на другий день, 1 липня, розпочався Львівський погром – подія, активні дискусії над перебігом якої зараз відбуваються серед науковців», – розповідає Ліана.

Урочище «Піски», 1944 р.
Джерело: Державний архів Львівської області

Відповідно до детальних розрахунків історика Кая Штруве на основі різних джерел, під час погрому, який відбувся в кінці червня та на початку липня, загинуло декілька сот євреїв та декілька тисяч було поранено. Більшість євреїв загинула та була покалічена німцями. Пізніше, 5 липня, було розстріляно німцями приблизно 2000 євреїв.

«У листопаді 1941 року почались роботи над створенням ґетто. Упродовж листопада-грудня до дільниць Клепарів та Замарстинів було переселено близько 60 тисяч євреїв. Львівське ґетто було третє за розмірами в окупованій Європі, після Варшави та Лодзі, та перше – у СРСР. Перед тим було створено табір примусових робіт «Янівська» (нім. Zwangsarbeitslager Lemberg-Janowska), історія якого була досліджена у проєкті «Табір примусових робіт «Янівська» - індустрія терору» Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору» у Львові», – продовжує історикиня.

Під час виставки про Янівський табір у виставковому просторі музею Територія Терору – Бараці №2, 2019 р.
Джерело: Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору»

Упродовж 1942 року в Львівському ґетто відбулося кілька «акцій», у процесі яких затриманих євреїв депортували до табору смерті Белжец або розстріляли на околицях Львова, передусім у Лисиницькому лісі та урочищі «Піски». Наймасштабніша «акція» відбулася 10-22 серпня 1942 року, коли до Белжеца депортували 38 тисяч осіб, а ще приблизно 2 тисячі розстріляли на місці.

Зараз на місці колишнього ґетто знаходиться Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія терору», завданням якого є дослідити, осмислити та презентувати трагічні сторінки історії середини ХХ століття у контексті викликів сучасності. Історія Голокосту займає одну з ключових позицій у дослідженнях інституції, зокрема це дослідження знайдених артефактів, збирання усноісторичних свідчень, організація комеморативного процесу через організацію виставок, подій, конференцій, семінарів та публічних лекцій.

Сьогодні, у День пам’яті жертв Голокосту музей запрошує долучитись до наступних меморіальних заходів: 14:30 - Показ фільмів ГО ЗУЦ "Гілель" "Людяність на межі життя" (серії короткометражних фільмів на основі реальних історій допомоги та спасіння євреїв) (онлайн за посиланням: https://us02web.zoom.us/j/83177922954) та 15:00 - Перформанс «Акт пам'яті», спільно з Theater Na de Dam (Амстердам) та Пост Беллум-Україна (посилання: https://us02web.zoom.us/j/83177922954)

Більше інформації на сторінці музею у Facebook: https://www.facebook.com/TerritoryTerror/

Софія ДУДАР

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: