Як жив та помер український полководець Мирон Тарнавський

Мирон Тарнавський – український полководець, командант Легіону УСС, генерал-четар та Начальний вождь УГА.

Народився Мирон Тарнавський 29 серпня 1869 року в селі Барилові Радехівського повіту в сім’ї греко-католицького священника отця Омеляна. Спочатку навчався у Барилівській сільській школі, після закінчення якої батько готував його до вступу в німецьку гімназію у Бродах.

Здобувши основи у сільській народній школі, закінчив німецькомовну Бродівську гімназію, а потім був призваний до армії, відслужив рік в австрійській армії та склав іспити жо старшинської школи у Львові.

1892 року закінчив Віденську військову академію у званні лейтенанта австро-угорської армії. Служив у 18-му крайовому батальйоні оборони в Перемишлі та інших гарнізонах на Галичині.

1896 року Тарнавський склав військовий іспит у Відні та остаточно вирішив присвятити себе військовій справі. Цього ж року його було переведено до Самбора.

Після служби у Самборі проходив службу у Золочеві. Тут став капітаном і тут застала його Перша світова війна. У перші дні війни разом із сотнею в Бродах розвідував кількість зосереджених ворожих військ у напрямі на Радивилів. Завдання було виконано добре, супротивник залишив місто. Наступну перемогу сотня Тарнавського отримала приблизно у той самий час під Ярославичами, поблизу Олієва. Згодом були бої під Буськом, Львовом, Гороховом, Яновом, Перемишлянами.

УГА

17 лютого 1919 року перейшов на службу до УГА, діставши призначення на команданта фронтової групи «Схід» під Львовом, а згодом у ранзі полковника — Другого Корпусу УГА.

Мирон Тарнавський очолював Другий Корпус УГА у боях під Львовом і під час першого відступу, в Чортківській офензиві. Під час другого — диктатор ЗУНР Євген Петрушевич 5 липня 1919 на вимогу Петлюри звільнив генерала Грекова і призначив М. Тарнавського генерал-четарем і головкомом УГА. Після переходу за Збруч Мирон Тарнавський пережив дні тріумфу й трагедії об'єднаних українських армій: похід на Київ і його здобуття 30 серпня 1919 року, відступ, пошесть тифу.

Рятуючи армію від виснажливих боїв у «трикутнику смерті» та епідемії тифу, коли УГА стала небоєздатною, Мирон Тарнавський вислав, з власної ініціативи, делеґатів для переговорів про перемир'я з Добровольчою армією генерала Антона Денікіна, за що диктатор ЗУНР усунув його з поста Начального вождя і віддав під військовий суд, який однак виправдав Тарнавського.

Востаннє Мирон Тарнавський виконував обов'язки начального вождя УГА під час хвороби його наступника генерала Осипа Микитки. Під час союзу УГА з Червоною армією Тарнавський переховувався у Балті й у Києві, звідки по приході польської армії переїхав до Галичини. Вивезений поляками до табору полонених у Тухолі перебував там до кінця 1920 року. Після звільнення повернувся до Галичини і жив у с. Черниці поблизу Бродів.

Помер 29 червня 1938 року в одному з львівських шпиталів.

Похорон був організований за сприяння фірми Романа Шухевича «Фама». Похований на Янівському цвинтарі у Львові серед стрілецьких могил вояків УГА. Його похорон був масовою українською маніфестацією.

Сім'я

У віці 33 років Тарнавський одружився, мав четверо дітей – двоє синів та дві доньки.

Донька Мирона Тарнавського Марія, що надавала лікарську допомогу бійцям УПА, 11 із половиною років провела в таборах Воркути, її чоловік Степан загинув у ГУЛАГу, а їхні доньки Яромира і Зоряна відбували заслання у Читинській області.

Старший син Омелян разом із батьком воював за незалежність України. У 1924 році приїхав до УРСР, здобув в Одесі професію інженера. У 1937 його заарештували й розстріляли.

Молодший син Мирон-Зимовіт навчався у Празькій політехніці, був знаний у «Пласті». Після розгрому дивізії «Галичина» перейшов до УПА. Провів у радянських концтаборах 10 років. Помер у Владимирській області.

Дочка Олена-Ганна в 1940 році вийшла заміж, а в грудні її чоловік пропав у застінках НКВС. У вересні 1945 року радянські окупанти замордували й Ганну — її знайшли зариту в глині з одинадцятьма проколами багнетом.