• USD: 39.10
  • EUR: 40.80

«Я нічого не боюсь. Тільки Бога», або Шість років без співака та воїна Василя Сліпака

«Я нічого не боюсь. Тільки Бога», або Шість років без співака та воїна Василя Сліпака
Мурал пам'яті добровольця та співака Василя Співака, відкритий у червні 2020 року на одному із львівських будинків. Фото: Микита Печеник

Нині - шоста річниця загибелі Василя Сліпака, якого до нападу росії на Україну знали як всесвітньо відомого оперного співака родом зі Львова. Він не залишився осторонь та пішов боронити Батьківщину, віддавши за неї життя на полі бою українського Донбасу.

Він прожив 41 рік і напередодні казав, що не боїться нічого, окрім Бога.

Пам'яті легендарного співака та воїна Василя Співака, ІА Дивись.info пригадує життєвий шлях Героя, який дуже любив пісню «Місць на небі» та мав позивний «Міф».

Хлопчик з унікальним голосом

Народився він 20 грудня у сім'ї працівниці конструкторського бюро Надії та спеціалістом виробничого підрозділу Ярослава. У нього також був старший брат Орест, який згодом здобув освіту лікаря. У сім'ї ніхто не займався музикою, втім унікальним голосом в родині володів дідусь Василь, на честь якого Сліпаки і назвали молодшого сина.

Згадується, як на одному із весіль шестирічний Василь заспівав «Тиша навкруги» тріо Мареничів. Взагалі хлопчикові дуже подобалися народні пісні, які він чув під час застіль.

Василь закінчив львівську школу №46, яка нині є ліцеєм. Коли хлопчикові було дев'ять, брат Орест привів його до Львівської державної академічної хорової капели «Дударик».

Василько-Дударик — так ще змалку називали дітвака сусіди.

Василь володів рідкісним голосом - контртенором, відтак йому не одразу вдалось вступити до музінституту імені Лисенка. Через рік він спробував це зробити ще раз і у 18 років став студентом класу сольного співу народної артистки України, професорки Марії Байко.

У 23 Василь Сліпак успішно подолав конкурсне випробування на вступ до складу Паризької національної опери. Його голос дав змогу йому почати сольну кар'єру у Франції та Європі, яка стрімко розвивалася.

Дві форми та три миттєвості Донбасу

Коли розпочалась Революція Гідності 2013 року, Василь не зміг брати у ній безпосередньої участі, позаяк мав підписаний контракт із Оперою, втім музикант вирішив допомагати ділом - очолив волонтерський рух, координуючи у Франції громадські акції на підтримку Євромайдану. Також відправляв до Києва гуманітарну допомогу, збира гроші та влаштовував благодійні концерти.

У травні 2014 року Сліпак змінив концертне вбрання на форму ЗСУ та поїхав боронити Україну від російських окупантів. Там він отримав позивний «Міф» на честь Мефістофеля, адже дуже був схожим візуально на духа.

Сам Василь історію свого позивного згадував так:

«Партію чотирьох дияволів з опери Оффенбаха «Казки Гоффмана» на півдні Італії мені згадували дуже довго. ­Гастролював там наприкінці 1990-их. До того часу контртенор у мене зник і залишився бас-баритон. Глядачі аплодували стоячи і казали, що я — природжений Мефістофель. Тому взяв собі такий позивний. Командир скоротив його до «Міф», бо по рації це дуже довго звучить», - пояснював воїн.

Василь воював у Пісках в районі Донецького аеропорту, бився за Авдіївку у у складі 1-ої окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу.

На війні пробув місяць та отримав поранення.

Вдреге на фронт воїн поїхав у восени 2015 року. Там він воював у Водяному під Маріуполем, на лінії зіткнення. У жовтні повернувся до Парижа працювати, а згодом вирушив на Донбас втретє і востаннє.

18 червня 2016-го доброволець повернувся на фронт із зібраною допомогою для інших захисників та планував там пробути щонайменше пів року. Однак через тиждень під час виконання бойового завдання загинув у бою із російськими окупантами.

Це сталося вдосвіта, близько шостої ранку 29 червня, у районі Луганського. Ворожий снайпер випустив у нього кулю із великокаліберної гвинтівки. «Міф» загинув, врятувавши своїх побратимів.

Напередодні Сліпак говорив, що не вважає себе героєм, а рішення боронити свою Батьківщину - обов'язок кожного патріота.

«Це не є жодне геройство їхати туди. Всі бояться. Я адресую меседж всім чоловікам від 18 до 50 в гарній фізичній формі, що там нічого страшного, аж такого немає. Ви там не мусите стріляти, ви можете допомагати. Я раджу всім чоловікам поїхати в зону АТО, щоби зрозуміти — війна скоро скінчиться. Завдяки такому досвіду кожного українця, який вважає себе хоча б трошки патріотом», - коментував Герой.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: