День вишиванки: історія свята та особливості української вишивки

ІА Дивись.info розповідає про історію свята, багатовікову традицію та регіональні особливості української вишивки.

Історія Дня вишиванки: з чого все розпочалось

Відзначати День вишиванки почали не так давно. Його започаткували студенти Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича в 2006 році.

Тоді ініціатором акції стала студентка Леся Воронюк. На таку ідею дівчину надихнув її одногрупник Ігор Житарюк, який часто в будень приходив на пари у вишитій сорочці. 

Леся Воронюк запропонувала іншим студентам та викладачам разом в один день одягнути на заняття традиційний одяг. Після цього близько десяти осіб підтримали акцію. Однак на цьому ініціатива не зупинилася, а тільки набула більшого масштабу.

У 2008 до акції доєдналися всі мешканці Чернівців, а в 2010 свято стало відомим серед інших міст України. 

У 2011 році на площу в Чернівцях прийшли чотири тисяч осіб у вишитих сорочках. Цю подію занесли до «Книги рекордів Гіннеса» за найбільшу кількість людей в національному одязі, які зібралися разом. 

У 2014 році свято почали відзначати в інших країнах, де представники української діаспори також одягають вишитий одяг на роботу, університет чи прогулянку.

«З відомих людей певний рік, приблизно 2014-2015-й, до свята почали долучатися всі політики, президент Петро Порошенко став публічно одягати на свято вишиванку. Весь шоу-бізнес, телеведучі. Це якщо говорити про українських. Якщо йдеться про міжнародний масштаб, то зокрема прем'єр міністр Канади Джастін Трюдо теж одягає вишиту сорочку в День вишиванки, канадські парламентарі. Багато дипломатів у різних країнах цього дня теж підтримують і святкують», – розповів ІА Дивись.info один із засновників свята Олександр Ткачук.

З кожним роком День вишиванки святкують з більшою урочистістю. В цей день влаштовують різні події та флешмоби. Наприклад, у Києві одягають у вишиванки пам’ятник засновників міста, а у Львові – статуї та леви біля Ратуші.

Крім того, в 2016 році започаткували акцію «Народжені у вишиванках», коли немовлятам в пологових будинках вручають їхній перший традиційний одяг.

Сьогодні День вишиванки – особлива подія для кожного українця. Адже це ще одна змога об’єднатися та актуалізувати свої національні звичаї та традиції.

Багатовікова традиція української вишиванки

Перший відомий прототип узорів вишивки на території України археологи виявили в Мізинській стоянці на Чернігівщині, яка датується 18 тисячами років до нашої ери. Там вони знайшли браслети, на яких зображені орнаменти, що згодом з'явилися на українському традиційному одязі.

Також вишитий одяг носили трипільці, скіфи та сармати протягом різних етапів історії. У трипільців – це були білі довгі сорочки з різними візерунками, в скіфів – святкові костюми, які оздоблювали золотими тваринними або рослинними орнаментами, а в сарматів – одяг, вишитий кольоровим та золотим гаптуванням.

За часів Київської русі також був поширений вишитий одяг. Зокрема сестра Володимира Мономаха, Анна сприяла створенню майстерень при монастирях, де навчали вишивати. 

Крім того, на фресках Софійського собору зображені різні рослинні та геометричні орнаменти, які нагадують вишивку. Такі ж візерунки є на іконах цього періоду, які написані народними майстрами.

У тексті Іпатіївського літопису можна знайти розповідь про те, що Данило Галицький одягнений у вишитий кожух.

Особливо поширеною була вишивка в козацький період. Тоді вона була для українця не тільки одягом, але й мала виняткове сакральне значення. В кожному узорі вишивальниці закодовували символи, які служили своєрідним оберегом для власника вишиванки.

Читайте також Український національний одяг: що, як, коли і де носили наші предки

У кінці ХІХ – початку ХХ століття вишиванки стають не тільки, традиційним одягом, який пов’язаний з народною культурою, але й їх поєднують з класичним стилем. Зокрема український письменник, поет, перекладач та філософ Іван Франко один з перших ввів у моду одягати вишиту сорочку під піджак.

У період комуністичної ідеології в Україні не було цілком заборонено одягати вишиванку. Однак загальне сприйняття та значення національного одягу примітивізувалося.

Часто замість багатоманітних автентичних візерунків створювали однотипні вишиті сорочки з яскравими квітами. Таку вульгаризація національного одягу почали називати «шароварщиною».

Тепер цікавість до української культури лише посилюється. Чимало майстринь створюють автентичні вишиванки за старовинними зразками. Традиція поступово відроджується та повертається її первинний сенс. 

Регіональні особливості вишиванки

Вишиванка – це унікальне мистецтво українського світовідчуття, своєрідний код нації. Кожній області України притаманні свої характерні узори та техніки оздоблення одягу. Оскільки традиція вишивки є дуже багатогранною.

На Львівщині властиві рослинні мотиви (квіти, листки, галузки), з дрібними геометричними, що вільно розкидані на площині або зображені у шаховому порядку. На вишиванці майстрині часто залишають багато білого простору.

Переважають такі кольори: червоний синій, білий, зелений, жовтий. Поширеними техніками є «гладь», «гапт», «стебнівка», «бавничковий» та «городоцький» стібки.

У Тернопільській області багато вишивки зосереджували саме на рукавах. Поширеними є рослинні та геометричні узори в чорно-червоному кольорі. Відомою є борщівська вишиванка, для якої характерні густі чорні візерунки.

Поширені техніки: «стібка» та «гладь». Орнамент створювали у вигляді восьмипелюсткової зірки, ромбів, завитки тощо.

На Закарпатті вишивка є дуже різноманітною. Тут поширені рослинні, тваринні та геометричні орнаменти. Серед останніх відомими є зигзагоподібні фігури «каракулі»,.

На Волині виокремлюють геометричні (хрестоподібні, розетко-зірчасті та ромби) мотиви укладені у різні композиції. Інколи вони можуть поєднуватися з рослинними візерунками.

Кольорова гама складається з чорного та червоного, із вкрапленнями синього та зеленого. Поширені техніки: «хрестик», «занизування», «зволікання», «верхоплут».

У Вінницькій та Хмельницькій областях характерні різноманітні геометричні комбінації (ромби, трикутники, квадрати) із різною формою та внутрішнім розміщенням. Такий орнамент розкладали в горизонтальні чи похилі смуги та заповнювали рукави сорочки. 

Узори вишивали жовтими, чорними, зеленими та червоними нитками. Техніки: «кучерявий стіб», «качалочка», «хрестик», «насилування».

Для Київщини характерні геометричні орнаменти з деякими вкрапленнями квітів, грон, бутонів та листям. Їх вишивали в чорно-червоному кольору, інколи додавали жовтий та синій.

На Чернігівщині вишивають стібки дуже тоненькими. Тому така техніка нагадує вишивання бісером. Поширеними кольорами є червоний та синій. Техніки: «мережка», «качалочка», «гладь», «хрестик».

У Полтавській області вирізняється особливий метод вишивки «білим по білому». Він виник у решетилівському районі. Техніка передбачає поєднання рослинних та геометричних узорів, таких як: «барвінок», «хміль», «гілки», а також – ромби, трикутники, хрестики, квадрати.

У Херсонській та Одеській областях вишивали рослинні, тварині та геометричні орнаменти. Також - зображення «світового дерева», а кольори переважали такі: чорний, червоний, синій, жовтий та білий.

На Донеччині вишивали «мережкою» та «хрестиком». Популярними є червона, чорна та сіра нитки, якими зображували часто рослинні орнаменти. 

У Харківській та Луганських областях вишивали переважно товстою ниткою, яка додавала виняткового об’єму узорові. Тут часто використовували техніки: «хрестик» та «напівхрестик».