Чому водії ненавидять свою роботу? (фото, відео)

Або правда про трудові будні «Львівелектротрансу»

У березні минулого року в багатьох друкованих та електронних ЗМІ з’явилися оголошення, що «Львівелектротранс» запрошує на навчання майбутніх водіїв трамваю і тролейбусу. Заступник директора ЛКП «Львівелектротранс» обіцяв майбутнім водіям стабільну і достатньо пристойну зарплату (3600 – 3800 грн.) та нормальні умови праці. Фахова підготовка водіїв трамваю і тролейбусу мала тривати на протязі півроку, після чого молоді кермувальники мали зайняти свої місця…

Здавалося, що невдовзі пасажири електротранспорту побачать за кермом молодих привітних людей, які будуть їздити точно за графіком і перестануть хамити пасажирам… Та сталося не так як гадалося – після завершення фахових курсів далеко не усі нововивчені водії вирішили зв’язати свою долю із «Львівелектротрансом». «Дивись. Інфо» вирішило розібратися, чому так сталося…

Зарплати, як кіт наплакав…

На перший погляд заробітна плата у 3600 – 3800 грн. може здатися вельми пристойною – вона є навіть дещо вищою, а ніж середня по регіону. Але для того щоб прожити за зарплату треба її спочатку отримати. А це вдається далеко не завжди…

Справа в тім, що «Львівелектротранс» підприємство збиткове, яке за рахунок реалізації квитків та карточок не покриває навіть половини своїх витрат, решта коштів надходить із місцевого та державного бюджету у вигляді субвенцій та дотацій – ці субвенції та дотації і складають левову частку бюджету «Львівелектротрансу». Всі, хто хоч трохи знайомий із практикою бюджетного фінансування знаю, що гроші, закладені у бюджет (чи то державний, чи то місцевий) і гроші реальні – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Тобто на папері вони є, а до гаманців працівників комунального підприємства вони не доходять… Щоб їх отримати, потрібно докласти зусиль – виходити на мітинги, пікети та організовувати інші заходи громадської непокори. Протягом 2013 року працівники «Львівелектротрансу», вимагаючи зароблених грошей, кілька раз пікетували міську раду та казначейство, а 2 жовтня 2013 року взагалі вдалися до попереджувального страйку… Ситуація із виплатою заробітних плат у 2014 році на краще особливо не змінилася, та через події на Сході України електротранспортними минулоріч не вдавалися до акцій протесту. Наразі працівники «Львівелектротрансу» останню зарплату отримували за листопад, та і ту не у повному обсязі.

Та і це не все – немає гарантій, що зароблене працівникові «Львівелектротрансу» нарахують у повному обсязі. За словами голови первинної профспілкової організації ЛКП «Львівелектротранс» (ця профспілка належить до Конфедерації вільних профспілок Львівщини) пана Остапа Олексіва наразі у судах розглядається низка позовів про виплату «Львівелектротрансом» недонарахованих заробітних плат.

На гробах…

В те, що усі львівські трамваї і тролейбуси охайні та технічно справні можуть вірити лише чиновники міської влади, які ними ніколи не користуються. Пасажири знають, що наші трамваї та тролейбуси старі, брудні і дуже часто технічно несправні. Поїздка на трамваї чи тролейбусі – це в своєму роді лотерея і пасажир далеко не завжди у ній виграє, себто доїжджає до пункту призначення. Поломка трамваю чи тролейбусу на лінії, обрив контактної мережі, аварія на підстанції – це для «Львівелектротрансу» буденні речі. За словами пана Остапа Олексіва, голови незалежної профспілки підприємства, біля 30% тролейбусів повертаються у депо для ремонту, або усунення неполадок відбувається у ремонтних пунктах.

Першопричиною такого стану речей є те, що для ремонту техніки практично не закуповуються нові запчастини. Найчастіше необхідні деталі «трансплантують» із несправних чи непрацюючих машин-«донорів». Іноді жертвами «чорних трансплантологів»-ремонтників стають і цілком справні машини, водії яких з якихось причин не вийшли на роботу…

За всіма правилами, водій по закінченню зміни повинен записати всі виявлені несправності у технічний журнал, а ремонтний персонал повинен їх усунути перед виходом на лінії. Та це так за правилами, а у житті інакше…

Ось і доводиться водіям виїздити на лінію на несправних машинах, ставлячи під загрозу своє життя і життя пасажирів і розуміючи, що у випадку аварії керівництво підприємства може легко зробити із водія стрілочника…

«Львівелектротранс» і Піраміда Маслоу

Іще у середині минулого століття американський психолог Маслоу розробив ієрархічну модель потреб людини, яка лягла в основу його теорії мотивації. «Фундаментом» цієї піраміди є фізіологічні потреби людини, вище від них знаходиться потреба у безпеці, соціальні (потреби у дружбі, коханні і т.п.), повазі та самовираженні. Складається таке враження, що керівництво «Львівелектротрансу» і міста поняття немає про такі теорії і вважає водіїв якимось біороботами, яким під час робочого дня не потрібно ні сходити в туалет, ні поїсти…

Якщо водії деяких маршрутів, кінцевими яких є Університет, Головний вокзал та площа Соборна можуть справити свої великі і малі фізіологічні потреби у громадських туалетах, то іншим доводиться справді кепсько… Очевидно, що чиновники вважають водіїв, наприклад, трамваю-«двійки» за бидло, яке має справляти свої фізіологічні потреби у парку під деревом… А як бути водіям тих маршрутів, кінцеві яких знаходяться в густонаселеній зоні? Носити памперси…

Трудове законодавство передбачає, що всі працівники мають право на обідню перерву. Мають його і працівники «Львівелектротрансу», але от реалізувати право нормально пообідати їм вельми важко. В основному їм доводитися обідати прямо на робочому місці (у кабіні) під час простою машини на перерві, а це, до речі, заборонено трудовим законодавством. Для водіїв тролейбусних маршрутів №2, 9, 10, 20, правда, було передбачено «пересувну їдальню», роль якої виконував… списаний вантажний тролейбус КТГ-1, який розміщувався на вулиці Ангеловича неподалік зупинки «Вул. Степана Бандери». На початку січня 2015 року водії позбавилися навіть такої «вигоди» - тролейбус було вивезено на територію тролейбусного депо, очевидно він зацікавив певних керівників «Львівелектротрансу» в якості металолому…

Обізнаний із нормативною базою читач може задати питання про диспетчерські і ремонті пункти та побутові приміщення на кінцевих зупинках, які мають бути обладнані вбиральнями… Дійсно, такі приміщення на балансі «Львівелектротрансу» були. Але в процесі «оптимізації» підприємства значну частину їх було розпродано або передано іншим організаціям.

Жертвами такої оптимізації стало дуже багато об’єктів, які іще нещодавно належали «Львівелектротрансу». Наведемо кілька прикладів:

Багатьом відома кругла будівля із літерою «Л» на даху, яка розташована неподалік головного вокзалу. До 2013 року в цій будівлі розташовувався диспетчерський пункт, а також побутові приміщення, де водії могли підігріти їжу, помити руки та ін. Вочевидь дбаючи про покращення умов роботи працівників свого підприємства, тодішній директор ЛКП «Львівелектротранс» О.К. Козак вирішив, що ці приміщення, площею понад 120 кв.м. підприємству непотрібні, а водії можуть справляти свої фізіологічні потреби у платній вбиральні і користуватися послугами привокзальних фаст-фудів. Відповідно до рішення Львівської міської ради №2115 від 7 лютого 2013 року цей об’єкт було приватизовано ПП «Нива». Нині в цьому приміщенні розміщується кафе «Експрес»…

Диспетчерський пункт і приміщення відпочинку водіїв трамваїв маршруту №2 площею понад 300 кв. м. відповідно до ухвали ЛМР № 2220 від 19 березня 2013 року було передано на баланс ЛКП «Львівавтодор» для розміщення об’єкту, який за секретністю може сперечатися із центром керування польотами НАСА – «Центру керування дорожнім рухом». На дверях там стоїть кодовий замок і простий смертний водій трамваю проникнути туди не може… А ось частину приміщень і далі займає кафе із назвою «Яр».

Старше покоління працівників «Львівелектротрансу» іще пам’ятає їдальню на першому поверсі будинку на площі Соборній, 3. Приміщення це, площею 120 кв. м. теж зазнало «оптимізації» – тепер тут приватна піцерія «Раз, два»…

Згадані вище приміщення, це тільки мала частина інфраструктури «Львівелектротрансу», яка із відома його керівництва та чиновників ЛМР «розчинилася» в рамках «оптимізації»…

Оця сама оптимізація торкнулася навіть здоровпункту «Львівелектротрансу», який знаходився на вулиці Братів Тимошенків, неподалік від будинку управління ЛЕТ. Ці приміщення були передані Львівському комунальному АТП №1…

Підбиваючи підсумок, бачимо, що водіям «Львівелектротрасу» складно забезпечити свої найелементарніші потреби, які лежать в основі «Піраміди Маслоу» - фізіологічні та потреби у безпеці (про яку безпеку можна говорити, коли водій везе пасажирів на несправному тролейбусі?)… Що уже говорити про верхівку піраміди…

Хоча колись можливості і культурного дозвілля, і самореалізації були…

Старше покоління львів’ян вперто продовжує називати Палац культури ім. Гната Хоткевича «клубом трамвайників», була навіть зупинка із аналогічною назвою… Діяли колись в цьому приміщенні самодіяльні колективи електротранспортників… Про це залишилися нині спогади…

Гортаючи книжечку «Їде трамвай, їде», яку «Львівелектротранс» двадцять років тому випустив до свого 100-річчя довідуємося про те, що у 1994 році на балансі «Львівелектротрансу» із 1965 року існував санаторій-профілакторій на 50 місць, де без відриву від виробництва оздоровлювалося до 700 працівників та членів їх родин. В цьому профілакторії було навіть бальнеологічне відділення із підводним масажем…

А неподалік Львова, на березі озера Глинна Наварія розміщувалася база відпочинку вихідного дня, де працівники «Львівелектротрансу» могли відпочивати зі своїми родинами… Інували також договори за якими електротранспортними могли відпочивати у Шклі в санаторії «Бадьорість» та на узбережжі Азовського моря…

Був іще стадіон «Електротранспортник» неподалік вулиці Сахарова, із футбольним полем, біговими доріжками, волейбольними та баскетбольними майданчиками і тенісними кортами…

Всі ці об’єкти «розчинилися у повітрі», молоде покоління працівників ЛЕТу навіть не знає про те, що вони колись існували… Бажано, щоб про долю цих об’єктів колишні керівники «Львівелектротрансу» розказали не тільки ЗМІ, але й прокуратурі… Хоча… Львів під керівництвом сонцесяйного мера Андрія Івановича Садового «семимильними» кроками йде до Європи, тож навіщо зберігати «рудименти совка» у вигляді диспетчерських пунктів, їдалень, здоров пунктів, профілакторіїв…

Були колись можливості і для самоствердження водіїв – щороку проводилися конкурси «Кращий за професією» та «Конкурс водійської майстерності». Їх переможці отримували не лише почесні грамоти, але і грошові премії…

«Що ти від мене хочеш? Я і так їду як можу!» (Замість епілогу)

Фразу, яка винесена у підзаголовок, автор почув від водія тролейбуса, поспішаючи на автовокзал. Після короткого огляду умов, в яких працюють водії нашого електротранспорту важко вимагати від них поваги до пасажирів і любові до своєї професії. За рідким виключенням більшість водіїв ненавидять свою роботу – працювати у нелюдських умовах і продовжувати любити свою професію може тільки ентузіаст-фанатик (хоча такі люди трапляються і у «Львівелектротрансі»).

Значну частину із працівників «Львівелектротрансу» тримає на роботі лише та обставина, що за виразом поштаря Пєчкіна із відомого мультика, вони «тільки життя починають – виходять на пенсію»… Знайти іншу роботу цим людям проблематично, а отже вони будуть погоджуватися на будь-які жахливі умови роботи і не будуть вимагати їх покращення… Оскільки більшість колективу мовчить, значить погоджується на подальше розбазарювання соціальних об’єктів «Львівелектротрансу»… Страждають в кінці кінців від цього пересічні львів’яни-пасажири електротранспорту, на яких водії часто виливають свою злість та агресію…

Ангеловича_їдальня

Ангеловича_їдальня

Буксирування тролейбуса

Буксирування тролейбуса

Вбиральня у депо

Вбиральня у депо

Вмивальник у депо

Вмивальник у депо

Несправний тролейбус

Несправний тролейбус

Ремпункт_Ряшівська

Ремпункт_Ряшівська

Антон ЛЯГУШКІН, для ДИВИСЬ. ІНФО

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: