Львів‘янка у Нігерії: куточок зеленого раю посеред спекотної Африки (фото)

2DAB3462-0A6F-4DED-BD10-02EC0521E804

Продовжуємо публікувати захоплюючі розповіді львів’янки Ірини Пілат, яка зараз живе у Нігерії, що в Африці.

Коли у нас народився Лукас, ми жили у Львові недалеко від Кайзервальду і Шевченківського гаю. Чудовий район, дуже мені там подобалось і дуже за ним сумую. І відколи у нас з‘явився син, майже щодня в сніг, сонце і дощ ми ходили на Кайз гуляти і дихати свіжим повітрям.

І тепер в Лагосі в тому районі, де ми живемо, мені дико бракує зелені, дерев, свіжого повітря, бо в нашому районі дерев чи кущів майже немає. Тому майже відразу після приїзду сюди, я почала шукати свій персональний нігерійський Кайзервальд, де би могла час від часу вигулювати дитину і заряджатися киснем – місце типу парку, далеко від дороги, але недалеко від дому.
Трохи гугла, ще трохи тріпадвісора і гуглмапс дали мені чудову локацію – Національний Арт Театр Лагосу (National Art Theatre Lagos). Театр знаходить не так далеко від нашого дому і розташований посеред власного великого парку.

Сам театр - то є велика 30 метрова висока будівля, яка була збудована ще в 1976 р. в час воєнного режиму в країні при правлінні президента Олусегун Обасанджо. Лагос готувався до прийому щорічного величезного Фестивалю Мистецтв І Культури Африки ( Festival of Arts and Culture (FESTAC)) і спеціально під нього треба було збудувати круту нову будівлю.

Так як це був воєнний режим, вирішили, що круто буде мати театр у формі воєнного капелюха. Будували бельгійці, які взяли за основу дизайн свого бельгійського Палацу Культури і Спорту. Сьогодні там є велика театральна зала з посадкою 5000 місць, дві зали для показу фільмів, хол Національної Арт Галереї з постійною виставкою і декілька конференц залів. То є величезна і крута споруда, але, як і багато речей в Нігерії, не використовується з розумом.

Декілька років після будівництва театр успішно використовували для арт-подій, але в 2010 той самий президент, який був на другому терміні правління, вирішив продати театр в комерційне використання, чим дуже розізлив арт-спільноту, особливо сценаристів з групи Волє Шоїнка (нобелівський лауреат, письменник, сценарист, гордість нації). Каже Вікіпедія, що театр продали якомусь дубайському конгломерату і там планують зробити дьюті-фрі шоппінг-мол ;(

Сподіваюсь, то неправда, але від того часу театр пустує. Там є тільки виставка картин і деколи проводяться екскурсії. Хоча коли – незрозуміло. Щоразу, коли запитую, то кажуть завтра, якщо буде світло ? От, наприклад, деями ми пішли дивитися на виставку картин і так як не було світла, директор галереї підсвічував картини ліхтариком на телефоні )))

Як можете зрозуміти, то була дуже «якісна» арт-екскурсія. Що цікаво, там заборонено фотографувати бо спалах погано впливає на фарбу на картинах, про що директор нам відразу суворо наголосив, але йому користуватися ліхтариком на телефоні і підсвічувати картини не заборонено.

Для мене основна цінність того місця не так в театрі, як в парку навколо. Тут дуже чистенько, що для Лагосу є незвично, навколо театру ростуть доглянуті кущики, травичка, різні цікаві дерева, такі як манго, пальми, кокосові дерева – краса.

Вперше в Лагосі тут побачила лавочки і дуже з того тішилась. Так як тут постійно спека, то люди не розуміють, в чому прикол піти посидіти на вулиці на лавочці, як ми то у Львові робимо. Тому саме в цьому парку я вперше побачила лавочки і зрозуміла, як я за ними скучила – посидіти собі так спокійненько, кавусі попити.

Для місцевих то є чистої води нонсенс, а мені подобається. Також навкруги будівлі розташовані металеві дуже круті скульптури нігерійських митців на тему історії і культури Нігерії. Так як театр пустує, людей тут небагато – якісь студенти відпочивають поміж парами, жінки продають печиво, арахіс, напої і декілька людей, які напевно працюють неподалік і приходять відпочити.

Це одне з небагатьох місць, де я можу безпечно сама погуляти з дитиною без няньки. За рахунок дерев повітря тут не таке спекотне, як в місті, тут тихо і дуже затишно.

На землі можна позбирати і посмакувати фруктами з мигдалевого дерева. Я так і не розібралася поки, що то за вид мигдалю, але тут їдять саме м’яку частину фрукту, яка оточує звичний для нас горіх. Горіх при цьому не смачний, але може він потребує обсмажування – не знаю.

При чому на смак той дивофрукт схожий на гранат. З дня на день почнеться сезон манго, то можна буде і манго свіженьке з дерев знімати. Такий собі персональний куточок раю я собі знайшла в шальоному, шумному і спекотному Лагосі ?

Ірина ПІЛАТ

Народилася в м. Новояворівськ, з студентських років жила у Львові, а цього року переїхала в м. Лагос, Нігерія. Маркетолог у декреті, віднедавна блогер, дружина новоспеченого лікаря з Нігерії Фемі і мама солодкого хлопчика Лукаса

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: