Детективна історія про будівництво у центрі Львова
Заручники готельного котловану
Хто заплатить за басейн» на Федорова?
Історія з (не)будівництвом п’ятизіркового готелю на вулиці Федорова, 23/28, який, за планами інвестора, мав з’явитися у Львові ще до «Євро-2012», має закручений детективний сюжет з ефектами несподіванок. Нині перед вікнами мешканців довколишніх будинків красується виритий котлован, який у дощові дні перетворюється на болото, нагадуючи про давній Львів, коли містом ще текла заболочена Полтва. Попри те, що 2011 року Науково-методична рада з охорони культурної спадщини Міністерства культури і туризму України «не знайшла можливим рекомендувати проект «Гірхімпрому» до втілення у середньовічному кварталі Львова», комерційний директор проекту будівництва готелю на Федорова Ігор Гиске тоді у коментарі «Ратуші» зазначив, що відсутність погодження Держкультурспадщини не є перешкодою, щоб заливати фундамент, адже це не завадить внести зміни в проект.
На непарному боці вулиці, де археологи знайшли чимало об’єктів єврейської культурної спадщини, зокрема микву (ритуальну лазню), котловану не вирили, оскільки ще в серпні 2010 року Галицький районний суд у відповідь на позов єврейської громади Львова, затвердив ухвалу, якою заборонив ТзОВ «Українські інвестиційні системи», корпорації «Галтрансрембуд» та іншим особам «проводити будь-які підготовчі та будівельні роботи на земельній ділянці на вул. Федорова, 23, 25 до вирішення адміністративної справи в суді».
Чия земля?.. Кабмінівська
Захист культурної спадщини в установах української феміди триває досі. 30 липня 2013 року Вищий господарський суд України (ВГСУ) ухвалив рішення, яке має шанси здобути значний резонанс. Суд скасував постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2013 р. та рішення Господарського суду Львівської області від 16.07.2012 р., якими суди першої та апеляційної інстанцій не визнали претензій за позовом єврейських громад до Львівської міської ради, і скерував справу на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
За словами голови Представництва Американського об’єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу Мейлаха ШЕЙХЕТА, суть позову була в тому, що Львівська міська рада перевищила свої повноваження, надавши в оренду ділянку, розпоряджатися якою не мала права, оскільки це територія спадщини ЮНЕСКО: «Постанова Вищого господарського суду засвідчила, що оскільки земля на території охоронного ареалу ЮНЕСКО є державною власністю, то міська рада не мала права вчиняти будь-які юридичні дії щодо будь-якої ділянки в центральній частині міста, яка належить до історичного ареалу під наглядом ЮНЕСКО. Після того, як постанова набула чинності, вона стосується не тільки ділянки на вулиці Федорова, а й усієї центральної частини. Тому цей документ має дуже вагоме значення для подальшого збереження культурної спадщини. Тепер Господарський суд Львівської області мусить або ухвалити рішення, яке скасує оскаржувані ухвали Львівської міської ради, або шукати інші обставини. Звісно, намагатимуться знайти ті інші обставини, але в постанові настільки докладно описано порушення, які вчинили Львівська міська рада і львівські суди першої та апеляційної інстанцій, що навряд чи в них знайдуться ще якісь важелі не задовольнити наш позов. Крім того, документ має практично силу закону, бо на постанови Вищого господарського суду мають право покликатися адвокати в позовних заявах. Тому передбачаємо, що невдовзі з’явиться чимало заяв від потерпілих, які намагатимуться виправити ситуацію юридично».
269 мільйонів на заповідник!
Юрист Наталія СІКЕВИЧ підкреслює, що постанова Вищого господарського суду важлива, адже підтверджує: у Львові є Державний історико-архітектурний заповідник, є історичний ареал, є пам’ятки, після того, як суди першої та апеляційної інстанцій фактично написали, що у Львові немає заповідника і що пам’ятка — не пам’ятка.
Чиновники Львівської міської ради постанову суду та її можливі наслідки трактують інакше. Зокрема начальник управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин ЛМР Михайло БОКАЛО наголосив: «Ділянка на вулиці Федорова, яку віддали для будівництва готелю, є землею громадської та житлової забудови, і згідно з Генеральним планом розвитку міста, там має бути споруджено об’єкт. 2007 року, коли відбувся аукціон, усі документи було погоджено. На мою думку, там недоцільно споруджувати щось інше, крім готелю, адже це центр Львова. Щодо суду, то він може призупинити чи ще якесь рішення ухвалити, але він не може визначати, який об’єкт має бути в місті. Міська рада буде обстоювати свою попередню позицію про будівництво готелю. Якщо ухвалу про аукціон таки остаточно скасують, то місту доведеться або повертати інвесторові гроші, або пропонувати заміну».
Юристи наразі сперечаються про колізії із власністю на землю на території Державного історико-архітектурного заповідника. Начальник юридичного управління ЛМР Гелена ПАЙОНКЕВИЧ зазначила: «Питання заповідника в трактуванні ВГСУ, як на мене, досить спірне. Спір в основному полягає у встановленні правового статусу і категорії земельної ділянки. У нас є підтвердження того, що це землі житлової та громадської забудови. А ВГСУ цього до уваги не взяв. Перехідні положення Земельного кодексу на дату ухвалення рішення до розмежування земель державної і комунальної власності надавали право органам місцевого самоврядування розпоряджатися землями державної власності». Натомість Наталія Сікевич акцентує: «Категорія земельної ділянки випливає з того, чи земля в межах заповідника, чи ні. Якщо заповідник є — то це землі історико-культурного призначення (за винятком земель, де інша категорія визначена, скажімо, актом на землю). Якщо заповідника немає — тоді так, категорія може бути яка завгодно. Але тоді питання щодо правомірності цілої низки рішень ЛМР, Управління охорони історичного середовища, які спираються на наявність заповідника та ареалу».
Що цікаво, під час судових перипетій з’ясувалося, що держава виділяла кошти на функціонування заповідника. За 10 років на виконання заходів Комплексної програми збереження історичної забудови м. Львова, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України в листопаді 1997 року, освоєно кошти на суму 269 млн грн (з урахуванням індексації), що становить 77,6 відсотка коштів, передбачених програмою, ідеться в окремій ухвалі Львівського апеляційного господарського суду. У ній також зазначено: «Оскільки суд виявив відсутність проектної документації Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові з переліком споруд, паспортів на пам’ятки архітектури у м. Львові, то відповідно викликає сумнів підставність витрати коштів на реалізацію Комплексної програми збереження історичної забудови м. Львова».
Альтернативні інвестори
Щодо майбутнього ділянки на вулиці Федорова, то єврейські громади, які оскаржують ухвали Львівської міської ради в суді, мають свої плани на них. Мейлах Шейхет, представник єврейських громад, які захищають у суді культурну спадщину єврейського Львова, розповів «Ратуші»: «Маємо інвесторів, які готові долучитися до реставрації пам’яток. Але, звісно, спершу треба вирішити ситуацію зі старим інвестором. На парній стороні можна побудувати готель, але він має архітектурою вписуватися в середовище, бути не таким масштабним, як планували. На жаль, там знищено велику кількість української культурної спадщини. На непарній — багато єврейської, яку повністю не зруйнували. Ми хотіли б музеєфікувати знахідки. Важливо зберегти сакральні споруди — микву і синагоги. Хочемо відновити і показати ансамбль, який був у XVI — XVII ст. Маємо міжнародний фонд, який готовий вкладати гроші, щоб юдейська дільниця набула історичного змісту».
Автор програми регенерації міської юдейської дільниці Львова, кандидат архітектури Оксана Бойко зазначила, що програма, базована на збереженні містобудівної структури, водночас передбачає повні археологічні дослідження: «Парний бік уже втрачено, нічого не вдієш. У програмі (її погоджено в Міністерстві культури) ми його не чіпали. Непарний бік, номери 23 і 25, пропонуємо повністю дослідити, об’єкти культурної спадщини зберегти. Тоді за іконографічними матеріалами відновити будинки, які там були, враховуючи сучасні умови. Програмою передбачено реконструкцію двох будівельних парцелей, але так, щоб це відповідало історичному середовищу, а не так, як запланував інвестор — повністю забудувати. До цієї ділянки має бути підхід з позиції реставрації, а не нового будівництва. Будинки не мусять бути житловими, можуть бути і готельними, але мають відповідати пам’яткоохоронному законодавству. Об’єкти єврейської культурної спадщини потрібно зберегти — законсервувати, реставрувати, адже вони дуже важливі».
Чи відповідатимуть інвестор і влада за порушення?
Невідомо, чим завершаться тривалі перипетії навколо ділянки на вулиці Федорова і які ще несподіванки нас очікують. Однак ситуація може стати або не стати прикладом цивілізованого і законного виходу зі складного становища. Мейлах Шейхет наголошує, що єврейські громади подали позов не тому, що хочуть нашкодити інвесторові: «Навпаки, ми розуміємо, що він потрапив у лещата. Ми за те, щоб можна було виправити ситуацію. Бо що більше будуватимуть, то важче їм буде отримати компенсацію, а львів’янам виправити ситуацію. Тепер для інвесторів дуже хороший час звернутися з претензією до Львівської міської ради, щоб там компенсували всі його витрати (19 мільйонів гривень станом на 2007 рік за право 49-річної оренди ділянки. — Авт.). Звісно, він може й чекати, доки знову розглядатимуть справу, з надією, що знову щось знайдуть, щоб захистити міськраду. Але думаю, що їхні шанси дуже маленькі».
Голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрій САЛЮК наголосив: «Якщо хтось каже, що місто неправомірно продало ділянку з аукціону в оренду, і тепер треба повернути гроші інвесторові й за кошт міста все повернути до попереднього стану (я чув такі тези), то, на мою думку, це теж неправильно, бо означає, що ми з вами маємо заплатити за чиїсь помилкові рішення. Потрібно зробити правову оцінку наданим дозволам і правову оцінку роботам без дозволів. Якщо інвестор не мав дозволів, але проводив роботи, сподіваючись, що колись, може, їх дістане, то значить, діяв на свій страх і ризик, а отже, має повернути ситуацію до первісного стану. Якщо він мав дозволи і право це робити, але погодження надано всупереч чинному пам’яткоохоронному законодавству, має бути рішення, хто ж надалі відповідатиме. Бо територія тепер у поганому стані, і просто ухвалити рішення, що будувати там не можна, замало».
За словами пана Салюка, рішення Вищого господарського суду України, на жаль, не дає відповідей на низку важливих запитань: «На мою думку, рішення про оренду було не зовсім коректним, бо мало б містити належні обмеження (щодо площ забудови, висотності планованої споруди тощо), щоб інвестор чітко знав, що він може робити, а чого — не може. Оскільки цього не відбулося, почалася самоволя, і на самому старті була напружена конфліктна ситуація. Потім ці поїздки до Києва, отримання дозволів несинхронізовано з наданням дозволів або обмежень, містобудівних обґрунтувань на місцевому і національному рівнях. Інвестор лавірував між одними й іншими погодженнями чи непогодженнями. Як наслідок: ситуація нині дуже погана. Є неправомірно, значною мірою, розібраний будинок, який є пам’яткою архітектури, на вул. Федорова, 28. Споруда не закріплена, у гостроаварійному стані, розібрано кілька поверхів, тильну частину, що суперечить чинному законодавству. Хто відповідатиме за збереження цього будинку і хто відповідатиме, зокрема фінансово, за те, що було розібрано? Що буде з басейном, який влаштували з фундаментами, підготовленими під підземний паркінг? Хто має це вирівнювати, забудовувати, розбирати? Хто відповідатиме за порушений цим басейном гідрогеологічний режим території? Хто відповідатиме за розкопані, але належним чином не законсервовані археологічні об’єкти? На жаль, це судове рішення не дає цих відповідей...».
Наталя ДУДКО, газета "Ратуша", фото - Вголос
Коментарі