дивись.info

Руслана розповіла, доки триватиме революція

Руслана розповіла, доки триватиме революція

Зараз упіймати співачку Руслану в Києві можна тільки пізно ввечері або вночі.

Причому, упіймати – не зовсім точне слово. Журналісти “Української правди” зустрілися з Русланою в штабі захисту постраждалих студентів о 18-й вечора. Руслана як метеор бігала по коридорах Будинку профспілок, на ходу відповідаючи на sms-ки, віддаючи доручення, обговорюючи плакати, нашивки.

Потім ще треба було забігти на сцену й виступити на Майдані, повернутися до штабу, перевірити, чи все готово для прес-конференції зі студентами, когось забрати з лікарні, когось – навпаки, відправити до лікарів.

І ще встигнути зробити гарну зачіску перед зустріччю з журналістами – вона ж зірка!..

Словом, журналісти пробігали з Русланою три години й, ледь не силоміць затиснувши її в кутку на виході із прес-центру, змогли задати кілька запитань.

– Чому ви зайнялися саме захистом студентів, а не іншими проблемами Майдану?

– Я не зайнялася, я була з ними весь цей тиждень. Ми змодерували першу ніч просто з нічого. Адже люди вийшли вперше на великий мітинг 24 числа й пішли додому спати.

Залишилися ті, які сказали: “Йти спати? Ми ж нічого не добилися. Нам треба стояти, треба показувати свій протест. Спати – це нічого не дасть”.

Тож ми залишилися, почали співати українські народні пісні, і так змодерувалася ніч на Майдані. Без політиків, виключно з аудиторії студентства. Бо студентство завжди підтягується на чисту неспровоковану ідею.

Студенти чітко знали, що їм потрібна Європа. Усе.

Вони не розуміють ніяких виправдовувань політиків. Зрештою, ніяких аргументів, чому Янукович не йде в Європу, ми так і не почули.

– Чому ви прийняли все це так близько до серця?

– Я їх тримала кожну ніч, ми якось грілися піснями, рухалися. Якщо так можна сказати, це була така проста студентська атмосфера, коли люди, стоячи, усе одне все роблять на позитиві.

Було багато масового, організованого, публічного креативу – усі ці кричалки, меседжі… Люди виходили, говорили, вони були ораторами…

– Вас захопила й понесла ця хвиля протесту…

– Я пішла за Європою, як і всі. Я розуміла, що це ганьба – просто проігнорувати всіх людей і сказати: “Пішли ви всі нафіг, я собі вирішив отак, тому що мені так захотілося. Тому що я – президент, а ви – ніхто”.

І оце “я президент, а ви ніхто” в людях знову викликало протест.

“Як це, ми – ніхто? От ми хто!” І першими, хто захотів показати, хто ми є, були студенти. Студенти вийшли, показали свій характер. І отримали кийками по голові з побиттям до крові.

Фото Дмитра Ларіна, УП

– У вас був шок після цього?

– З 2-ї ночі я їх залишила. Вийшла на сцену, кажу: “Подивіться на мій стан здоров’я”. І, до речі, я досі так і не вилікувалася, постійно ходжу хвора.

Кажу: “Відпустіть мене”. Бо мені мали робити промивання гаймориту. Кажу: “Я мушу їхати терміново до лікаря, бо в мене піде ускладнення”.

Лікарі попереджали, що я дуже ризикую своїм здоров’ям, і я мусила поїхати на процедури. Десь о 4:10-4:15 вони почали мені дзвонити: “Руслано, нас б’ють. Що нам робити?”.

Я чула в телефон ці крики. Одразу виїхала, почала їх збирати по Києву. Вони розбилися по три групи. Я знайшла їх і ми всі пішли до Михайлівського собору.

– Як вам прийшла ідея піти в Михайлівський собор?

– Я знала, що в церкві ніхто просто не посміє бити людей. Ну, це святиня. Я дуже люблю це місце, у Києві воно моє улюблене, я завжди туди йду молитися.

Кажу: “Все, біжимо, там нас просто Бог сховає”. І навіть там через півгодини був “Беркут”. Уявіть собі – навіть там!

Вони вийшли з автобусу, потім сіли в нього назад. До собору почало стягуватися багато людей. Можливо, якби залишилися тільки ці студенти, “Беркут” насмілився б навіть таку провокацію зробити.

Але студентів прийшли підтримувати мас-медіа, приєднались люди з гуманітарною допомогою. Одразу, буквально за годину, біля Михайлівського собору вже було багато людей.

“Беркут” просто відступив, не посмів. Я залишилася зі студентами.

Фото Le Korzhenevskaya

– 2 грудня ви зачитали резолюцію мітингу, наприкінці додали: “Неважливо, яка революція, мені потрібна революція”. Чому вам потрібна революція?

– Революція означає, що ми хочемо щось змінити. Революція в даному випадку виглядає не просто стоянням на вулиці: ми хочемо змінити й ми маємо це змінити. Поки ми не змінимо, у нас буде тривати революція.

– Навіщо ви ризикуєте своїм голосом? Ви ж співачка. Навіщо ви його зриваєте?

– Ми зараз не думаємо це… Усе відійшло на другий план – особисте життя та професійне зараз не має значення. Ви чітко розумієте, що коли відбуваються серед такої великої кількості людей якісь дуже чисті й чесні речі, ви будете стояти.

Бо зрозумієте: це унікальний момент. Ви будете стояти із солідарності, щоб хтось поруч із вами не перестав у це вірити.

– А ваші колеги по шоу-бізнесу як на це дивляться?

– Їх тут дуже багато. Постійно приходять виконавці, артисти, їх тут море! Уся еліта, усі музиканти, усі режисери підходили сьогодні до мене. Практично вся інтелігенція. Хто буде підтримувати агресію?

Суспільство в шоці, люди не можуть повірити, що це відбулося.

– Що ще треба додати Майдану, чи, можливо, від чогось позбутися Майдану?

– Додати Майдану – теплих речей, теплої їжі. Майдану потрібно більше прихильників, щоб люди з інших країн і з інших регіонів приїжджали, допомогли тут чергувати. Бо ми хочемо зберегти тут певну кількість людей.

Ми знаємо, що поки нас багато, “Беркут” просто не посміє наступати.

– Після помаранчевої революції ви ходили в політику, були народним депутатом. Що зараз? Ви вдруге кинетеся в цю політичну річку?

– Я повірю в цю революцію вдруге тільки без політиків. І я залишаюся в цій революції без політики.

Павло Шеремет, “Белорусский партизан”, спеціально для “Української правди”

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.