дивись.info

“Антирейдерський” закон Януковича захищає справжніх рейдерів, – експерт

“Антирейдерський” закон Януковича захищає справжніх рейдерів, – експерт

“Антирейдерський” закон, який підписав Янукович спрямований на забезпечення інтересів тих осіб, які вже захопили підприємства, або ж отримали у непрозорий спосіб контрольні пакети державних та комунальних підприємств”. Про це Дивись. Інфо повідомив директор юридичної компанії Lions Litigate, кандидат юридичних наук (спеціалізація: корпоративне право), співробітник Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України Станіслав Батрин. 

Природно, найбільша кількість змін стосується господарсько-правового блоку, оскільки рейдерство асоціюється зі свавіллям господарських судів, які розглядають корпоративні спори.

Серед позитивних змін слід відзначити доповнення ст. 27 Господарського процесуального кодексу України (ГПК) положенням про те, що у справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відтак як закон покладає   відповідальність за залучення до справи органів державної влади саме на суд, умисне ухилення судді від виконання цих вимог закону при певних наслідках (у вигляді легалізацією судом рейдерства) має трактуватися як співучасть у злочині або завідомо неправосудне рішення.

Нововведення торкнулися і процедури забезпечення позову у господарському суді. Зокрема,  доповнення до ст. 67 ГПК передбачає, що не допускається забезпечення позову у справах, які виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони участі (реєстрації для участі) або неучасті акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства. До прикладу, раніше суди неодноразово використовували такий механізм як заборона учасникам товариства у їх реєстрації для участі у загальних зборах, і таким чином унеможливлювали будь – який вплив акціонерів на прийняття рішень під час передачі товариства та його майна під контроль рейдерів.

Крім того, після вступу в законну силу нововведень суд не зможе у вигляді забезпечення позову заборонити  на час розгляду справи здійснювати органам державної влади та/або органами місцевого самоврядування покладені на них згідно із законодавством повноваження.

Водночас, зміни не торкаються питання жорсткого регулювання підстав для забезпечення позову, не зважаючи на те, що цей інструмент найбільш ефективно застосовується під час рейдерських захоплень. ГПК не доповнюється жодним положенням, яке б містило конкретні вимоги до клопотання про забезпечення позову, не врегульовано порядок розгляду такої заяви, вимоги до поінформованості сторін про розгляд клопотання, не деталізовано наслідки недотримання стороною вимог до оформлення і подачі клопотання про забезпечення позову. Ми і надалі спостерігаємо те, що така корупційна складова господарських спорів як забезпечення позову використовуватиметься без будь – яких чітких критеріїв. Якщо суддя має зацікавленість, то і надалі має змогу або ж заборонити вчинення явно протиправних дій з боку рейдерів на час розгляду справи, або ж дозволити їх вчинення. Жодних дієвих критеріїв до об’єктивності законом № 642-VII  не введено.

Окремі архаїчні положення господарського законодавства залишені без уваги. Так, і надалі передбачається, що суддя вправі за своєю ініціативою вживати заходи забезпечення позову без клопотання учасників спору. Це положення відверто порушує загальні принципи диспозитивності та змагальності приватного процесу, провокує відносини залежності сторін від суду, і, одночасно, створює перевагу для зацікавленої сторони.

Серед іншого, не запропоновано дієвих змін у боротьбі з рейдерством, яке відбувається всередині товариства: господарське законодавство не зазнало жодних змін у частині визначення повноважності загальних зборів учасників товариства, які вважаються повноважними за умови, якщо на них присутні учасники (представники  учасників),  що  володіють  у сукупності  більш як 60 відсотками голосів, – що є проблемою загальнонаціонального масштабу, оскільки учасник товариства, який контролює 40 і більше відсотків акцій при першому призначенні на посаду директора товариства (або ж перебуваючи в змові з директором), в подальшому переводить підприємство під свій особистий контроль, виводить активи, створює стан банкрутства, – фактично захоплює бізнес.

Ті ж зміни, які торкаються кримінального переслідування, не мають прямого відношення до викорінення рейдерства в Україні.

Дійсно, нова ст. 206 – 2 Кримінального кодексу України (ККУ) передбачає, що протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації у тому числі частками, акціями, паями їх засновників, учасників, акціонерів, членів, шляхом вчинення правочинів з використанням підроблених або викрадених документів, печаток, штампів підприємства, установи, організації, – карається. Але з огляду на те, що будь  – яке рейдерське захоплення в Україні відбувається на підставі певного рішення суду, дії агресорів  на момент захоплення трактується як правомірні, оскільки попередньо легалізовані судом. В цьому сенсі, поява статті 206 – 2 КК України не матиме реального впливу на захист від злочинних дій відносно бізнесу.

Запроваджена до Кримінального кодексу стаття 205 – 1, яка передбачає відповідальність за підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб – підприємців теж не є способом боротьби з рейдерством, оскільки кримінальна відповідальність за підробку документів вже передбачена кодексом. Не зважаючи на це, нічого не завадило зловмисникам ще у 2006 році через підробку довіреностей відібрати бізнес, який знаходився на території Дніпропетровської області у американської компанії «Кепітал Інвестментс Груп Інк.»

У підсумку, Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” № 642-VII (який в суспільстві іменують “антирейдерським”), не зважаючи на прогресивність у практичній площині, в контексті проблематики боротьби з рейдерством спрямований на забезпечення інтересів мажоритарних акціонерів, і, у більшій мірі, тих осіб, які вже захопили підприємства, або ж отримали у непрозорий спосіб контрольні пакети державних та комунальних підприємств. Саме ці особи можуть розраховувати на прихильність судової системи та інших правоохоронних органів, оскільки будь – яких змін щодо дієвих механізмів боротьби з рейдерством на державному рівні закон № 642-VII не вводить.

Проблема ефективності даного закону полягає в тому, що нормативний акт спрямований на боротьбу з наслідками. Так, у суспільстві створена ілюзія того, що рейдерство являє собою  фізичне захоплення підприємств особами спортивної статури з відомою зовнішністю. Проте, насамперед, рейдерство відбувається в інших місцях: у судах, у прокуратурі, у міліції, де попередньо узгоджуються рішення за які кримінальна відповідальність не настає. Складається враження, що рейдерство намагаються викорінити не у тому місці, де це потрібно робити, і очевидно, що не у той спосіб.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.