Мокрик розповів деталі конфлікту у Золочеві (відео)

2 травня 2014, 21:58
golos
481

В Інтернеті і серед журналістів зараз більш-менш активно шириться інформація про конфлікт у м. Золочів, який стався 2 травня під час зустрічі Юлії Тимошенко з виборцями між мною і фотографом з пулу кандидата в президенти Олександром Прокопенком. Щоб внести ясність, розповім усе, як було, з перших вуст, пише Захід.нет.

Отже – мізансцена. Впродовж усього мітингу, чи то пак зустрічі з виборцями, неподалік від пам’ятника Маркіяну Шашкевичу стояв дідусь (кажуть, що років з 70, хоча я не особливо вмію визначати вік по вигляду) і тримав плакат з надписом «Тимошенко – політична пенсія». Тримав собі, та й тримав. Двічі до нього підходили виразити незгоду (одного разу пробували перемалювати «Тимошенко» на «Порошенко»), але загалом люди, котрі підходили, висловлювали згоду.

Поруч із дідусем стояв я – по-перше, тому, що очікував, що навколо нього можуть відбуватися якісь конфлікти, які можуть стати матеріалом для репортажу, а по-друге – тому, що саме з цього місця було добре видно площу з людьми. Тож я почув, коли він сказав, що йде «на роботу», і пішов за ним через натовп, щоб поспостерігати реакцію людей на його плакат.

Вже майже біля самого виходу на інший бік площі на нього таки накинулися і плакат йому порвали. Ну, власне, цього можна було очікувати – не виключаю, що й він сам цього очікував і навіть десь на це сподівався, хоча аж ніяк не був схожий на типового провокатора. Увімкнувши камеру свого смартфона і демонструючи нападникам своє журналістське посвідчення, я почав активно в них цікавитися, чому вони нищать чуже майно і загалом заважають людині висловлювати свою думку, якою б вона не була. І наполегливо просив їх представитися.

Саме тут на сцену вийшов він – фотограф з київського пулу Юлії Тимошенко на ім’я Олександр Прокопенко. На той момент, щоправда, він був для мене просто чоловіком з фотокамерою, який почав волати «Це – фальшиве посвідчення!», і вирвав його в мене з рук.

Звісно, я одразу почав знімати цього чоловіка, вимагати від нього представитися і, головне, віддати мені моє посвідчення. У відповідь на що він у мене почав виривати ще й смартфон. Я шарпнув його руку з телефоном на себе. У цій шарпанині вдалося собі телефон повернути, але ненадовго – нова спроба зняти чоловіка на камеру закінчилася тим, що він смартфон таки вирвав. Врешті повернути посвідчення і техніку вдалося лише завдяки втручанню людей навколо.

Лише уже після того, як я наполіг на втручанні ще й працівників міліції у цю ситуацію, я дізнався, що йдеться власне про вищезгаданого Олександр Прокопенка. Це виявилося після того, як він собі після конфлікту пішов і мирно прогулювався позаду сцени, на якій виступала ЮВТ, в обмеженій для громадськості зоні.

Заяву в міліцію про перешкоджання журналістській діяльності я, звичайно, написав. Після цього, вже дорогою назад до Львова, в мене була телефонна розмова і з Юлією Тимошенко, яка вибачилася за «поведінку члена своєї команди». Була телефонна розмова і з самим Олександром Прокопенком, який також вибачився, пояснив свої дії емоціями, і спробував переконати мене забрати заяву з міліції.

З цього приводу можу сказати лише, що мені йдеться не про якусь особисту образу. Я не маю людського зла на Олександра Прокопенка, попри те, що його поведінка видається мені щонайменше хамською. Однак я вважаю, що, як журналіст, мушу вимагати відповідальності за перешкоджання журналістської діяльності з чийого б то не було боку, зокрема – з боку членів команди будь-якого політика.

Країна, в якій я хочу жити – це країна, в якій журналісти можуть працювати безперешкодно, і будь-хто, хто чинитиме їм перешкоди, несе за це відповідальність.

Саме тому, а не зі злоби, моя заява залишається в міліції.

Автор: Данило Мокрик