Кравченко прочитає відкриту лекцію про мистецьку школу Михайла Бойчука

         Сьогодні, 10 лютого, у конференц-залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України відбудеться відкрита лекція депутата Львівської обласної ради, відомого львівського мистецтвознавця Ярослава Кравченка «Школа Михайла Бойчука. Охрім Кравченко. Художник і час», повідомили у прес-службі облради.

Лекція проходитиме в рамках літературно-музичного проекту «Мистецькі зустрічі в архіві-музеї» та з нагоди закриття документально-художньої виставки «Плеяда бойчукістів»

Лекція професора Львівської національної академії мистецтв Ярослава Кравченка присвячена життю та творчому шляху його батька, художника-бойчукіста Охріма Кравченка (1903‑1985).

Про життя художника-монументаліста в мистецтві буде розказано на тлі значних історичних подій та колізій суперечливого ХХ століття в колі відомих діячів українського національного руху. Ув’язнення та заслання, діяльність в ОУН, педагогічна та творча робота у повоєнному Львові художника, якому не дали можливості проявити свій талант на стінах будівель та не допускали до викладацької роботи в мистецьких навчальних закладах у період сталінсько-брежнєвського застою.

Як розповів Ярослав Кравченко, його лекція супроводжуватиметься показом документальних фото та ілюстраціями станкових творів митця.

Довідка

Охрім Кравченко (1903‑1985) народився 10 лютого у селі Кищенці біля Фастова. Навчався в Київському художньо-індустріальному технікумі, був учнем Михайла Бойчука.

Школа Михайла Бойчука (1917 – 1937) – найбільш своєрідне й національно орієнтоване явище українського «Розстріляного Відродження» в царині образотворчого мистецтва.

ЇЇ здобутки у монументальному та станковому малярстві, книжковій та станковій графіці, декоративній кераміці та художньому ткацтві впродовж 1920-их – початку 1930-их років відзначала як українська, так і європейська мистецька критика.

Однак розгорнута партійним керівництвом широкомасштабна кампанія 1932-го року за утвердження єдиного пролетарського мистецтва призвела до політичних репресій, а відтак і фізичного знищення (1937-го р.) найталановитіших із середовища бойчукістів – самого Михайла Бойчука, Софії Налепінської-Бойчук, Івана Падалки, Василя Седляра, Івана Липківського та Миколи Касперовича.

Після розстрілу Михайла Бойчука та його найвірніших соратників, арештів та цькувань учнів Школи, які залишилися, фізичного знищення їхніх творів на об’єктах та у музеях України, тема мистецької діяльності бойчукістів як «ворогів народу» опинилась серед заборонених у наукових дослідженнях в СРСР. Сталінська епоха робила все, щоб назавжди викреслити ці імена з історії українського мистецтва.