дивись.info

Приміщення Музею історії медицини Галичини імені Мар’яна Панчишина визнано у власності громади міста

Приміщення Музею історії медицини Галичини імені Мар’яна Панчишина визнано у власності громади міста

11 лютого 2015 року у Києві відбувся розгляд касаційної скарги, поданої представниками Г.Глухенької, у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних та кримінальних справ. Вищий суд відхилив касаційну скаргу Глухеньких і прийняв рішення, яким визнав право власності на приміщення Музею історії медицини Галичини імені Мар’яна Панчишина і, відповідно, домівки Українського Лікарського Товариства у Львові, за громадою міста, повідомили у прес-службі ЛМР.

Вже протягом п’яти років триває протизаконна спроба колишніх орендарів будинку №3 на вулиці Кармелюка у Львові відібрати його у львівської громади. У цьому будинку, який був споруджений у 1923 році у стилі арт-деко, від 1925 року мешкав відомий галицький лікар та громадський діяч Мар’ян Панчишин. Після його смерті у жовтні 1943 року дружина Ольга разом із синами Мар’яном та Юрієм проживали у будинку, що належав М. Панчишину, трохи більше півроку, таким чином автоматично перейнявши на себе право власності. З наближенням радянських військ, остерігаючись репресій, родина Панчишиних змушена була емігрувати до Австрії, а звідти до США.

У 1945 році у будинку було поселено директора медичного інституту професора Тимофія Глухенького. У 1948 році підставні особи оформили право спадщини на сестру Мар’яна Панчишина Михайлину, яка проживала неподалік на вулиці Личаківській, 54. Водночас було вироблено довідки про те, що Михайлина Панчишин перебувала на утриманні свого брата як інвалід і, нібито, є спадкоємицею майна свого брата. Це було протиправним, оскільки Михайлина ніколи офіційно не була на утриманні брата і не проживала в його будинку. Її довіреною особою було визначено якогось невідомого дотепер громадянина Твердохлєбова. В результаті, було вироблено документ, який засвідчував право спадщини, і на підставі цього було укладено договір купівлі-продажу будинку Михайлиною Панчишин Тимофію Глухенькому. Михайлина, яка проживала і надалі у своєму помешканні, у 1950 році, тобто через сім років після смерті брата, подала до суду позов на визнання права власності на цей будинок за Мар’яном Панчишином. Цей позов судом було задоволено. У 1952 році Михайлина померла.

Сім’я Глухенького жила у будинку, який, згідно з вказаним рішенням суду від 1950 року, продовжував залишатись власністю Мар’яна Панчишина до 1957 року. Тоді професора перевели на роботу до Києва, де він одержав державну трикімнатну квартиру на вулиці Жовтневої Революції. Будинок у Львові сім’я Глухеньких залишила порожнім.

Зберігся документ – звернення Т.Глухенького до Львівського міськвиконкому від 1963 року, в якому написано: «Просимо прийняти будинок на баланс міста, а нам – видати грошову компенсацію – 3 тис. 500 рублів» (у договорі купівлі-продажу значилась вартість будинку 35 тисяч карбованців). Міською владою було дано вказівку виплатити таку суму Глухенькому. В будинку на вулиці Кармелюка, 3, який таким чином став власністю міста, свого часу були різні установи. 1992 року було відкрито Музей історії медицини Галичини імені Мар’яна Панчишина, який функціонує там вже 22 роки. Син професора Панчишина Мар’ян, який проживав у США і помер там у 1993 році, після здобуття Україною незалежності у переписці з Львівською обласною радою зазначав, що на будинок не претендує. Погоджувався, щоб будинком опікувалось Українське лікарське товариство, до створення якого у 1910 році долучився його батько і яке довгий час очолював. Просив про створення присвяченої батькові музейної експозиції.

Таким чином, будинок від 1957 року – понад 50 років – де-факто і де-юре знаходився поза будь-яким зв’язком із сім’єю Глухеньких, які проживають у Києві. Вони не покривали жодних витрат на утримання будинку, не проводили ніякі виплати як власники нерухомості.

У 2009 році дочка професора Глухенького подала позов до суду щодо передачі цього будинку із комунальної власності у власність її сім’ї. Суд прийняв рішення на користь громади Львова. Однак, пізніше Личаківський районний суд Львова прийняв протилежне і практично нічим не вмотивоване рішення визнати право власності пані Глухенької на будинок та земельну ділянку. Таким чином, пам’ятка архітектури місцевого значення може бути приватизована людиною, яка не володіє жодними законними підставами на це, родина якої за власною ініціативою майже півстоліття тому фактично та юридично втратила будь-яке відношення до цього майна.

Впродовж 5 років триває судова касаційно-апеляційна тяганина, яку пояснюють, зокрема, порушеннями процесуальних вимог тощо. З’явилась у справі і довідка Львівського БТІ про те, що власниками будинку є Глухенькі. Знову ж таки, у 2005 році Личаківська райадміністрація Львова визнала будинок власністю територіальної громади, оскільки довідка БТІ не визначає права власності на нерухомість.

На сесії Львівської міської ради 10 липня 2014 року було створено робочу групу для вирішення питання з приміщенням Музею історії медицини Галичини ім. М. Панчишина. Депутати пообіцяли звернутись до Президента України, Верховної Ради України, Генерального прокурора, у Вищу раду юстиції та до Міністра охорони здоров’я України з вимогою забезпечити вирішення цієї проблеми у правовому полі і зберегти майно у власності територіальної громади міста.

16 жовтня 2014 року Львівський обласний апеляційний суд прийняв рішення залишити будинок М. Панчишина у власності міської громади. Однак, представники Г.Глухенької подали касаційну скаргу у Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ. Розгляд скарги відбувся 11 лютого 2015 року в Києві.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.