дивись.info

Ми змінимо свою країну, інакше їх смерті були даремні, – Руслана (фото, відео)

Ми змінимо свою країну, інакше їх смерті були даремні, – Руслана (фото, відео)

Громадський діяч та співачка Руслана Лижичко віддає шану та згадує минулорічні трагічні події на Майдані, адже такого героїзму Україна ще не демонструвала. Такої кількості героїв в історії раніше ніколи не було. Українцям є про що робити фільми, є про що писати книжки, є, що вписувати в підручники історії. Руслана вважає, що українці зобов’язані це робити, але розслідування справи Небесної сотні – це відповідальність України як суспільства.

Про це повідомила прес-служба Руслани Лижичко

Рік тому, Руслана Лижичко проводила на Майдані добу за добою. Вона пам’ятає та ніколи не забуде все, що сталося. На початку лютого 2014 року співачка мала розмову з журналістом Сергієм Рахманіновим, він сказав: «Руслано, тобі треба внутрішньо приготуватися. Майдан буде жертовною кров’ю. Лише жертовна кров невинних людей зупинить все це чорне». Руслана тоді відмовилася це прийняти, а тепер згадує пророчі слова журналіста: «Питання, яке залишилося в мене, хто це зробив? – говорить Руслана. – Або, якщо точніше, чиїми руками? Бо хто командував, відомо. Вважаю, що за всім стояв Путін: від розгону студентів до вбивств Небесної сотні. Я вважаю, що Майдан весь час був «пороховою бочкою» під Путіним. З його сторони, це була розправа над Незалежністю України, над її спробою жити так, як вона хоче. Україна мала цивілізаційний вибір. Диктат в Україні ніколи не пройде. У мене є інформація, що коли заходила нова команда в СБУ, вони стали свідками знищення матеріалів. Ця інформація неперевірена, але я її кажу, бо чула. Втім… всі докази знищити неможливо».

Згадуючи найжахливішу ніч для України з 19го та 20те лютого 2014 року, Руслана поділилася: «Ніч з 19го на 20те стала кульмінаційною. Пам’ятаю, коли я 19го повернулася на Майдан, у той вечір мене зустріли словами: «Руслана повернулася, можна трохи відпочити»… Вночі я ходила на барикаду, але дівчатам і жінкам там було «табу». Мене буквально нецензурною лексикою виганяли звідти. Умовна лінія була біля Стели. При мені священику, який стояв ліворуч, пробило кулею капелюх. Зі сторони все виглядало як сцена з фільму, але я хочу сказати, що це, на жаль, був далеко не фільм. Дуже важко зрозуміти і уявити, як було насправді, якщо ви там не були. Мене змусили вдягти бронежилет і каску, сказавши, що сцена теж під прицілом. На сцену несли гранати, кулі, нашивки «МВД России» – все, що люди знаходили. Пам’ятаю, як мені принесли кулю і сказали, що це куля із снайперської гвинтівки Драгунова, яких немає в Україні. На сцену мені також передали прострілений телефон вбитого хлопця (цей телефон досі в мене). Мені приносили окровавлені бронежилети з шматками людського м’яса, окровавлені каски, на яких був людський мозок… Я виключила усвідомлення того, що відбувається. На якийсь час я стала механічним роботом, який просто виконував свою роботу. Інакше би я цього не витримала. Я протрималася до перших похорон. Похорони були ще страшніші. Повертатися до почуттів я почала лише через дні, але все в тумані було ще кілька місяців».

Руслана Лижичко_Пам'яті Небесній сотні (1)

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.