Ехо війни у звільненій Семенівці

Зруйновані будинки, розтрощені магазини, дороги побиті ямами від снарядних та мінометних мін, повсюди сліди від куль, — так зустрічає майже після двох років звільнення від російських бойовиків село Семенівка, що розташоване у передмісті Слов’янська на Донеччині. Саме таку ціну заплатили мешканці цього регіону, підтримуючи авантюру Кремля про створення так званої «ДНР». Раніше у цьому селі проживало близько 400 осіб, але з настанням гарячої фази війни, майже половина з них звідси виїхало. Вони й досі після звільнення Семенівки не поспішають сюди повертатись, бо вважають, що тут вже нема що відновлювати.

У липні цього року минає друга річниця звільнення Семенівки від російських бойовиків, однак мешканці села й досі не можуть оговтатись від тих страшних подій, які їм на довгі роки залишили страшний слід. Тоді, у 2014 році Семенівка стала епіцентром подій з боку якої українські військові підрозділи рік звільняли Слов’янськ від терористів. Російські окупанти село зруйнували майже вщент, фактично населений пункт міг зникнути з карти. Промислове село після активних бойових дій та масових обстрілів бойовиків перетворилось на суцільне звалище. Та й сьогодні околиці міста досі про це нагадують, — повсюди зруйновані будівлі, лише залишились поодинокі будинки з дірками від куль та снарядів. Місцеві мешканці, переважно пенсіонери, які залишились у селі, відновлюють рідні домівки власними зусиллями, на державу ніхто не покладається, адже обіцяної допомоги від них ще ніхто не дочекався.

84-річній пенсіонерці Лідії Семенівні (на фото) вже вдруге довелось бачити війну на власні очі. «Коли почали стріляти, то не було вже можливості кудись їхати, тож була змушена відпустити з ланцюга собаку, а сама заховатись на подвір’ї в погрібі, бо перебувати у домі було вкрай небезпечно, — згадує пенсіонерка. — Стріляли цілу добу без зупину, а ранком наступного дня вийшла з погрібу і помітила, що мій будинок зазнав руйнування».

У новобудову пенсіонерки влучив снаряд, який розтрощив дах, вибив на трьох поверхах будинку двері та вікна. «Снаряд впав у ванну кімнату, —продовжує розповідати жінка, — почалась пожежа, за декілька хвилин ще один снаряд прилетів та влучив у бак з водою, що стояв на подвір’ї, через це його розірвало і вода трохи загасила вогонь».

Та злі язики вогню зробили своє належне: стеля і стіни будинку помешкання обгоріли, вікна та двері — розтрощені, підлога почала гнити. На всі благання сина покинути оселю і виїхати — жінка відмовлялась, бо не хотіла покидати господарство (кури, свині). Коли ж обстріли стали сильнішими жінка погодилась на пропозицію сина та виїхала зі села. Після звільнення Семенівки відразу повернулась додому і почала робити ремонт будинку.

До місцевої влади тутешні мешканці зверталися не один раз, але чули лише пусті обіцянки, мовляв, чекайте допомоги з Києва, а її — з вищих ешелонів влади — й по сьогодні нема.

Куди не ступиш ногою — усюди все зруйновано. Та найбільше тут постраждали корпуси психіатричної лікарні, які розташовані на пагорбі села, поблизу дороги на Ростов-на-Дону. Саме у лікарні базувались російські бойовики, які й перетворили її у суцільні руїни. За відновлення закладу ніхто не береться, адже фактично від нього не залишилось нічого, та й братися за відновлювання страшно, бо на території та в приміщеннях закладу можуть ховатися ще не розміновуванні снаряди.

Сьогодні Семенівка виглядає зовсім іншою, ніж раніше: ехо війни по сьогоднішній день дає про себе знати. Життя у звільненій Семенівці далеке від того, як було до війни.

Роман МАТВІЮК, фото автора