Чи під силу українським аграріям перейти на стандарти ЄС

Чи не ключовим аргументом уряду Миколи Азарова щодо неможливості підписання Угоди про асоціацію з ЄС була необхідність переходу на «високі європейські стандарти». Зокрема, на продукти харчування. Мовляв, українські виробники не здатні у затребувані короткі терміни довести свої товари до потрібних вимог – сертифікація забере багато коштів, через це майже вся продукція на українському ринку подорожчає.

Тобто, прогнозувалися втрати як для виробника, так і для покупця.

Війна із Росією, стрімке падіння обсягів експорту та низький інтерес бізнесменів до переведення своїх виробництв на європейські вимоги породжують сумніви у суспільстві стосовно переваг євроінтеграції. Ба більше, у багатьох постає питання: чи може країна, аграрний потенціал якої називають третім у світі, відповідати найвищим харчовим вимогам? Чи Угода про асоціацію, услід за складною економічною ситуацією, корупцією та скачками курсу гривні, остаточно доб’є українських виробників харчових продуктів?

80% виробників – збанкрутують?

Голова львівського представництва Асоціації фермерів і приватних підприємців України Ярослав Кардаш, який має власне фермерське господарство «Ярко» у Путомитівському районі Львівщини, без особливого ентузіазму чекає на перехід стандартів ЄС.

По суті, зміниться тільки форма звітності. Але досвід показує, що такі зміни часто спрямовані на викручування рук підприємцям,
– пояснив підприємець.

На думку Ярослава Кардаша, аграрії не готові до майбутнього переходу на стандарти ЄС. Проблем не відчує тільки той, хто вже давно орієнтувався на Захід. А це, здебільшого, великі агрохолдинги.

Неготовність бізнесу конкурувати демонструє бодай той факт, що за перший квартал поточного року невикористаними досі залишаються квоти на 13 видів продукції з України. Серед них м’ясо баранини, цукрові сиропи, оброблений крохмаль, гриби, молоко (пішла перша, пробна, партія), масло, цукрова кукурудза, обробні продукти для зернових, часник, ячмінь.

Український представник у світовій моніторинговій місії Nature Watch Foundation Олександр Богачик бачить зв’язок між ментальними бар’єрами українських виробників і неготовністю переходити на європейські стандарти. Так, наприклад, тільки нещодавно в Україні розпочалася кулуарна дискусія стосовно введення норми «Добробуту тварин» на сільськогосподарських підприємствах.

У ЄС і прості споживачі цікавляться якістю купленої продукції. Тож ми також потребуємо переходу на вищі стандарти. Дійсно є ризик того, що 80% наших агровиробників збанкрутують. Дійсно саме зараз ми до цього не готові. Але зміни відбуваються поступово. І вони вже невідворотні,
– пояснив Олександр Богачик.

Через які зміни проходить український харчовий бізнес

Із Угодою про асоціацію Україна взяла на себе ряд зобов’язань щодо підвищення вимог до продуктів харчування, що виробляють у країні. 2014 року, коли частина документа щодо торгівлі ще не була підписана, у Кабінеті Міністрів уже говорили про те, що нашій державі доведеться змінити дві треті усіх чинних стандартів. Уже після погодження документа, 2015 року, цей процес було запущено «на повну».

Відтак саме минулий рік можна вважати переламним у переході на європейські норми контролю безпеки і якості продуктів харчування. Прийнято новий закон «Про стандартизацію», який переводить нашу систему оцінок виробництва і товарів на модель ЄС. Інший закон – «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» – дозволив компаніям безпосередньо в Україні отримувати сертифікати, які будуть визнаватися на Заході. На 70% товарів скасовано обов’язкову сертифікацію для полегшення ведення підприємництва та боротьби із корупцією.

Як торік повідомляв заступник міністра економічного розвитку Максим Нефьодов, загалом 2015 року розроблено близько 5 тисяч національних стандартів і змін до них, з яких прийнято 3745. Із них 2794 – гармонізовані із міжнародними та європейськими. Тож сьогодні із майже 18 тисяч національних стандартів 11 тисяч – відповідають вимогам ЄС. Ба більше, 2015 року Україна нарешті попрощалася із 15 тисячам радянських ГОСТів, що жорстко обмежували підприємців, але принципово не впливали на безпеку продуктів харчування.

Зрештою, саме із безпекою харчування пов’язана зміна принципу оцінки цього параметру в Україні, яку багато хто називає революційною для нашої держави. Йдеться про прийняття системи контролю за продуктами HACCP (Hazard Analysis and Critical Control Point) за змінами до закону «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів».

Революційною вона є, оскільки вводить оцінку безпечності не кінцевого товару, що дістається споживачу, а контроль за безпечністю складників під час кожної нової операції. Тобто, тепер оцінюватимуть стан сировини, відповідність вимогам устаткування на виробництві, стан готового продукту на виході з підприємства, стан товару після транспортування та стан під час реалізації. При цьому відповідальність нестиме виконавець конкретної операції: постачальник ресурсів, виробник, перевізник, продавець тощо. Штрафи за порушення норм також зростуть.

Визначення якості кінцевої продукції, за великим рахунком, передоручено самому споживачу, який за новими вимогами зможе бачити ще більше інформації про продукт на упаковці.

Підприємців же тепер не попереджатимуть про перевірки заздалегідь. Це, у теорії, має стимулювати їх постійно якісно виконувати покладені вимоги. Аби не «вбивати» підприємництво постійними «візитами» та не давати приводів для корупції, кількість перевірок на рік буде чітко лімітована: одна або декілька, в залежності від ступеню ризику продукту.

Зрештою, контроль проводитиме тепер не «четвірка жаху» – Санепідемстанція, Фітосанітарна та ветеринарна служба, Інспекція сільського господарства та Інспекція із захисту прав споживачів –, а єдиний орган, що об’єднає всі названі – Держпродуспоживслужба.

Нові стандарти повинні будуть обов’язково запровадити великі підприємства уже 2017-2018 року. Середній бізнес зобов’язаний закінчити цей процес 2018 року, малий – 2019 року.

Основну частину запланованої роботи у сфері гармонізації українського законодавства із правовою базою ЄС, у питаннях контролю за якістю та безпекою продуктів харчування наші державні органи 2015 року виконали. Але залишається прийняти чимало регуляційних і пояснювальних документів, необхідно створити чимало нових інституцій для контролю.

Як бачимо, динаміка змін у доведенні стандартів на українські харчові товари до європейських норм викликає оптимізм. Але українські виробники не поспішають сертифікувати свою продукцію по-новому.

Майбутнє українських продуктів і виробників

Координатор інформаційної кампанії "Сильніші разом" Любов Акуленко, яка брала участь у розробці стратегій виходу для українських підприємців на європейські ринки, розповіла, що українські бізнесмени, виказуючи зацікавленість щодо сертифікації за стандартами ЄС, насправді не готові це зробити. Мовляв, вони тільки «прицінюються».

Вітчизняним підприємцям дійсно болісно дається процес модернізації виробництв за західним зразком. Про це свідчить і невпинне падіння експорту до ЄС (як і до інших країн) протягом останнього року. Такому розвитку ситуації «сприяє» складна економічна ситуація, валютні коливання. Важливу роль грає політична нестабільність, через яку порушується співпраця із МВФ і гальмується прийняття важливих законодавчих змін.

Зрештою, український бізнес має і ментальний бар’єр для переходу на євростандарти: одразу «в хід» ідуть припущення про нові корупційні схеми, а український споживач не надто цікавиться якістю продуктів, які купує.

Спеціаліст з експорту аграрних ринків Українського аграрного клубу Олександра Ковальчук головними предметними недоліками українських виробників продуктів харчування називає невідповідність фітосанітарним нормам, відсутність допомоги від держави та неготовність самих підприємців конкурувати на європейському ринку.

Якщо процес сертифікації за новими стандартами вже запущено, то забезпечення з боку держави немає. Справа не у митах (їх скасовано за Угодою). У країнах ЄС ПДВ для агровиробників знижено. А в нас – ні. Хоча в уряді обіцяють на початку літа розробити нову податкову програму для бізнесу,
– пояснила експерт.

Цю думку підтверджує і Ярослав Кардаш, який відзначає, що за останній рік державними установами не було затверджено ніяких програм розвитку чи консультації бізнесу. Ті ж програми, що діяли раніше, просто припинено. Конкретно підприємець пропонує зменшити податковий тиск на дрібних агровиробників, як це є у країн Європи, до якої ми інтегруємося. Також фермери бажають бути більш захищеними перед незаконним тиском великих сільськогосподарських підприємств.

Чи перейдуть?

Не перейти на європейські стандарти якості український виробник вже не зможе. За декілька років він опиниться у ситуації, коли, за словами Олександри Ковальчук, і на українському ринку діятимуть норми ЄС. Олександр Богачик підтверджує цю думку, і додає, що за чотири роки наш виробник цілком реально може вийти на необхідні вимоги. Найкраще, що ми можемо для нього зараз робити, на думку експерта, інформувати його про ці зміни.

Але так само найдрібніші українські агровиробники потребують захисту від нечесної конкуренції та неадекватних податків.

Побоювання викликає інша деталь української бізнес-дійсності: корупція та «відкати». Дійсно, скандал із курятиною від «Нашої Ряби» у Нідерландах і українськими яйцями в Ізраїлі продемонстрували те, що сертифікаційні органи нашої країни інколи випускають на ринок неякісні продукти. Але це можна пояснити тим, що новостворена Дерпродспоживслужба у час цих скандалів ще не мала навіть приміщення для роботи, не кажучи вже про систему. Вона запрацювала лише у квітні. І її новий очільник Володимир Лапа поки обіцяє боротися із виявами корупції у своїх представництвах.

Зрештою головним органом контролю залишається споживач, який цінує якісні продукти. Цьому треба ще повчитися у європейців.

Михайло ДРАПАК