Обійти закон, аби змінити на краще: з новим керівником на львівський ОХМАТДИТ чекає нове життя

Він потребує нагальних змін, але залишився без керівництва. Львівський ОХМАТДИТ, який щоденно рятує десятки дитячих життів, нині опинився у «підвішеному» кадровому стані -  закладом тривалий час керують головні лікарі з приставкою в.о.

Обласна ж рада, до списку структур якої і входить комунальний заклад Львівська міська дитяча лікарня «ОХМАТДИТ», ще  минулого року розробила проект-положення про порядок проведення конкурсу на призначення керівника установи. Сам відбір нового очільника лікарні реалізували лише тепер. За результатами конкурсу, новим головним лікарем має стати Мар’яна Возниця, підтримку якій висловив колектив лікарні. Та для цього залишилось подолати ще один крок – голосування на сесії обласної ради, яке відбудеться до кінця травня. Загалом за високе лікарняне крісло між собою позмагалися шестеро претендентів.

Відбувався конкурс відкрито і з залученням громадськості та ЗМІ, однак, не обійшлося і без «каменів розбрату». Зокрема, багато питань у кандидатів на посаду головного лікаря викликали кваліфікаційні вимоги, згідно з яким і провадився відбір. Так, не до кінця зрозумілою залишається ситуація з пунктом щодо 8-ми років перебування претендента на керівній посаді.

Напередодні засідання сесії обласної ради ІА «Дивись.info» поспілкувалася з лідером у цій боротьбі Мар’яною Возницею, аби розставити усі крапки над «і» та дізнатися про те, чи має ОХМАТДИТ шанси під її керівництвом стати  одним із центрів європейської медицини.

— Давайте згадаємо усіх очільників ОХМАТДИТу, під керівництвом яких Ви працювали. Хто були ці люди і що, на Вашу думку,  вони зробили не так, якщо нині заклад в очікуванні нового головного лікаря?

— Я прийшла в ОХМАТДИТ у 1999 році, коли головним лікарем була Микичак Ірина Володимирівна. Молодий керівник, амбітний управлінець, жінка! Лікарня в той час була іншою, ніж зараз. Ми була наче одна сім’я.

Через кілька років змінився керівник. І аж до  початку 2015 року ним був Бакум Ігор Васильович. Наступним - Вальдемар Володимирович Надіжко, який пропрацював короткий час, проте в мене з ним була адекватна комунікація.

Не вважаю, що маю право на сьогодні коментувати чиюсь роботу. Як буду мати змогу показати свою, тоді можемо повернутися до цього питання.

Треба враховувати досвід та помилки минулого й рухатися далі. І не побиватися, що сталося щось не так, а шукати причину, чому так вийшло.  Не традиційно шукати «видимого ворога», а спробувати  зрозуміти, що часто ми ним самі і є.

На сьогодні нам дуже бракує адекватної внутрішньої комунікації та командної гри. З цього і треба починати рух вперед. Віриться, що це розумію не лише я.

— Шість претендентів – шість різних концепцій управління ОХМАТДИТом і шість різних шляхів розвитку закладу до європейських стандартів. Чим комісію «взяла» Ваша презентація?

— Я дуже довго думала з чого почати. Бо написання стратегії – це непересічна річ, навіть для досвідчених людей. Я багато спілкувалася зі своїми колегами, слухала їх думки. Кожна служба має свої особливості і все це мало бути враховано і вкладено в 10-ти хвилинну презентацію.

Коли я прочитала довідку лікарні, де були описані наші проблеми, мене наче осінило: не плакатися, не традиційно жалітися на когось в негараздах та власних невдачах,  а подивитися зсередини, чому з року в рік виникають одні й ті самі речі. Тому я у своїй програмі показала рішення, які може дати сама лікарня, самі лікарі. Навіть в умовах дуже обмеженого фінансування. Напевне,  це був нестандартний підхід, тому на мене звернули увагу. Дуже добре, що конкурс був прозорим, що вхід був вільний: прийшли і ЗМІ, і громадськість. Також прийшли працівники лікарні. Відповідно, була можливість почути усіх претендентів. На сайті обласної ради у вільному доступі є усі презентації. Можна ознайомитися.

— Порівняно з іншими претендентами, Ви проводили найбільш активну представницьку роботу у соціальних мережах і мас-медіа. Як бачимо, це дало свої результати. А що взагалі стало поштовхом до того, аби висунути свою кандидатуру?

— Я не почала писати у соціальних мережах лише зараз. Завжди була доволі активним користувачем, бо також не один рік вела блоги на різних Інтернет-платформах. Вважаю, що вірне користування соціальними мережами – це комунікація, спілкування, яке просто необхідне у сучасному світі. Вже не раз, особливо в робочих моментах, просили не візитку, не телефон, а саме «як Вас знайти у ФБ»?

Моя сторінка відкрита, бо я і раніше висвітлювала події  та власні бачення стосовно тих чи інших речей. Щодо медіа, то така ж історія – через певні проекти я з ними була давно знайома.  До певних журналістів я самостійно зверталася, інші мене знаходили самі.  Мені не було і нема чого приховувати.  Більше того, саме прозорість та публічність – це те, що декларувалося щодо конкурсу від початку.

Поштовхом до мого рішення стати на цей шлях була заява попереднього керівника щодо звільнення.

На час проголошення заяви доктора Надіжка я була у відпустці і довідалася про все телефоном. Вже на роботі, через кілька днів, виникли розмови про це і я відчула, що готова до відповідальності. Ще кілька місяців до того таке б рішення для себе самої вважала неможливим. А тут… Ну, бо  лікарня не може зависнути  у кадровій кризі. І що робота гальмується саме тому. І що є люди, кому це вигідно… Розуміла, що це буде неймовірно важко.  Але  підтримка більшості колективу та віра в те, що в нас все вийде, додала мені сил. Повірте, це ні з чим незрівнянне відчуття, яке виходить за межі персонального та додає натхнення.

— Одна з відбіркових умов – 8 років на керівній посаді. Як вдалося обійти цей пункт та чи не закидують вам незаконність перемоги?

— Так, у кваліфікаційних вимогах передбачених для кандидатів був і такий пункт. Та вимоги прописані ще 2002 роком. Тому, як на мене, є застарілими та несучасними. Ні, керівником дійсно не  може стати будь-хто з вулиці (чи як мене часто називали: «дитячий садок», а ще «доярка» і так далі).

 Визначальною має бути, звісно,  освіта, але питання яка, а також  особисті якості кандидата, його реальна робота, комунікація, знання іноземних мов.

Та й презентація – це не останнє. Вміння її  представити та захистити. Не маючи певних кваліфікаційних вимог, я хотіла показати, що готова до цієї посади, що розумію, куди треба рухатися далі.

Від самого початку для мене було важливо бути допущеною до конкурсу на загальних засадах. І, щоб вже конкурс розсудив, хто достойний перемоги. Ми декларуємо зміни, а на ділі далі тримаємося застарілих вимог і виводимо їх в ранг визначальних. Звісно, мені приємно, що мене оцінили таким чином. Маю це за велику честь. І це велика перемога не лише моя особисто, але й більшості колективу, а ще всіх тих людей, що нас підтримали.

Проте це ще не кінцевий результат. В кінці місяця має бути сесія обласної ради, яка мала б затвердити  рішення комісії. А чи так воно і  буде – побачимо.

В цілому, я вірю, що в  найближчому майбутньому лікарі будуть лікувати, а менеджери керувати. Так є в цілому світі. Але менеджерські здібності не будуть зводитися до наявності формальних курсів та категорій. Було й таке, що розмова зводилася до наступного: «а що чоловік, дозволив на таке іти?», «а чоловік, що каже, що Ви на конкурс подалися?».

Відношення до жінки, яка подається на конкурс зовсім інше, ніж до чоловіка.

Це, направду, вражає, враховуючи, в який час ми живемо.

—  Окрім лікарської діяльності, Ви ще й  громадська активістка. Зокрема -  ініціатор проекту «Розфарбуй лікарню». Чим здивуєте у цій сфері найближчим часом?

— Я координую «Розфарбуй лікарню» в ОХМАТДИТі. Клич кинула моя давня товаришка Ірина Снітинська. В лікарні його (конкурс – авт.) активно підхопили й інші лікарі і затягнули у свої відділення.  Стін ще багато, тому роботи непочатий край. Мистецтво супроводжує мене протягом останнього року всюди. Восени відбувся дуже успішний аукціон «Мистецтво допомоги», який зібрав кошти на стоматологічний проект «Санація». Ми з моєю товаришкою Марічкою Гром не один місяць над цим всім працювали. Взагалі, до організації було залучено дуже багато цікавих людей. З того часу виникло та залишилося багато нових мистецьких контактів, які тепер направлені й в інші проекти. Та й не лише мистецькі. В цілому, нічого в житті не стається так просто. Все є досвідом і треба вміти його вірно використати у майбутньому.

Мій ж проект-мрія – зібрати більше інформації про лікарів, які працювали у нас раніше. Можливо, навіть створити кімнату-музей.

— Який він – ОХМАТДИТ – вчора, сьогодні і завтра?

— В минулому – це єдина на область педіатрична багатопрофільна лікарня. До 1990 року. На сьогодні – це заклад, який обслуговує понад 65 тисяч дитячого населення Львівської та інших областей. Проте, щоб впевнено увійти в майбутнє, треба знайти своє місце під сонцем, а це може зробити лише наявність візії розвитку лікарні. Гнучкість та розуміння часу з його викликами – це такий складний місточок між минулим, сучасним та майбутнім.

— Як у медичному закладі із обладнанням і  ремонтом у приміщеннях?

— Так як медична галузь є недофінансованою, то, звісно, що проблеми є. Ремонти – це теж складне питання. Бо з чого починати? Тут знову про усвідомлення, а що ж є найважливішим, яке приміщення потребує ремонту найбільше? Дуже з ремонтами допомагають доброчинці. Без них ніяк!

Чудово, що є активні та свідомі лікарі, які активно залучають благодійників до допомоги лікарні.

Для прикладу цього року у відділенні старшого дитинства проведено ремонтні роботи в палатах та відновлено кімнату навчання і дозвілля, яка просто вражає своєю красою. Також зараз буде проводитися  ремонт у маніпуляційній. Все це стало реальним через Андріану Мальську, яка просто невтомна та безвідмовна у всіх питаннях, а також є чудовим молодим спеціалістом і викладачем. Лікарня має за велику честь мати такого доктора. У відділенні раннього дитинства також рух. Мама колишнього нашого пацієнта і на сьогодні керівник фонду «Серце дитини» Тетяна Ящун зробила кілька мистецьких аукціонів та акцій, а на зібрані кошти допомогла з ремонтами у відділі. В цілому, щось таке можна розповісти про практично кожен відділ. І це я говорю лише про активні проекти.

— Чи є іноземні спонсори в ОХМАТДИТі?

— Багато років лікарня має партнерські стосунки з датчанами, які от, для прикладу, минулого року провели ґрунтовний ремонт у відділенні інтенсивної терапії. Окремі відділи мають партнерські стосунки з іноземними клініками. Це сприяє обміну досвідом та залученню певних проектів до лікарні. Офтальмологічне відділення має доброчинців з Нідерландів та Німеччини. Зараз лікарні активно допомагає німецька благодійна організація «HOPE-we help children».

Але, як  на мене,  у цьому напрямку ми ще не розвинулися на повну потужність і це лише початок. Тому, чим більше партнерств, співпраць – тим виграшніше у всіх напрямках для лікарні. Також ОХМАТДИТ має багато благодійників і серед українських фондів та організацій. Ми безмежно всім вдячні!

— З якими  структурами Ви б хотіли налагодити тісну співпрацю, зважаючи на те, що пацієнти медзакладу хворіють на важкі недуги і часто потребують закордонних операційних втручань?

— В Україні відсутні багато інституцій, тому  через це є хвороби, які неможливо лікувати на Батьківщині. Для того, щоб щось змінилося, потребується зміна законодавства. А для цього потрібна добра воля багатьох людей.

Як на мене, то треба розширювати партнерство з провідними клініками України та інших країн. А для цього треба, щоб в лікарню приходили молоді, мотивовані, амбітні,  активні працівники зі знаннями іноземних мов та сучасним баченням світу. Відповідно, відбір кадрів має перейти на новий якісний рівень. Одне тягне інше.

— Скільки грошей держава виділяє на одного пацієнта ОХМАТДИТу в день і що за ці гроші можна купити в аптеці?

— Є різна ціна на ліжко. Для прикладу, по харчуванню – це у межах 8 гривень. Якщо по медикаментах, то все залежить  від відділу. Зазвичай, це від кількох гривень до 200-300 гривень. Проте останні цифри – інтенсивна терапія, і тут враховано усі розхідні матеріали.  Тому,  знову ж таки, без доброчинної допомоги ніяк! Купити за такі гроші можна не багато, бо ліки коштують дорого. І, звісно, на сьогодні багато чого доводиться купувати і самим батькам.

— Як загалом Ви оцінюєте безкоштовну українську медицину? Їй конче необхідна реформа, вірно?

— Як можна оцінювати те, що по великому рахунку на сьогодні існує лише на сторінках Конституції? На сьогодні всі говорять про реформу. Так, вона має відбутися. Бо без неї ніяк. Проте треба розуміти, що сама реформа – це часто непопулярні рішення. Це і скорочення, не виключено. Тому треба до цього бути готовим. Якщо ж нічого не робити, то багато медичних закладів просто втратять причину для існування, а люди, відповідно, – роботу.

Треба розуміти, що багато хвороб перестали потребувати стаціонарного лікування, відповідно, треба активно розвивати амбулаторно-консультативний прийом і так далі. Треба не заплющувати очі на те, що є невідворотнім, а навпаки вдивлятися чіткіше, щоб зустріти зміни гідно! Заперечення – це не вихід. І пошук «зручного керівника» –  так само.

— На вашу думку, чи могла б страхова медицина забезпечити медзакладм України гідний рівень, а пацієнтам кращу якість лікування?

— Як на мене, то в світі не існує ідеальної системи охорони здоров’я. І страхову медицину на 100% ідеалізувати не варто. Проте почати треба і з неї також. З обов’язкових  полісів, які чітко визначають, яку допомогу пацієнт зможе отримати.

Але і пацієнт має розуміти, що  страхова медицина виключає момент походу до лікаря: «ми тут просто поруч були», чи «та зайшли до ЛОРа, то вже й ви подивіться». Там свої чіткі правила.

Треба вже починати вести певну просвітницьку роботу, бо найважче буде змінити менталітет людей. Зміни починаються з кожного персонально. Для того, щоб щось змінилося -  треба, щоб воно хоча б почало змінюватися. Швидкий результат – це не завжди добре.  В цілому, напевно, буде і болючий перехідний період, який перейшли багато країн Східної Європи, для прикладу.

Довідка Дивись. Info: Мар’яна Возниця - львів’янка, закінчила спеціальну англійську школу №53. Вільно володіє англійською та польською мовами.  Першу вищу освіту здобула  у медичному університеті, а 2-гу, за спеціальністю правознавство, у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Любить подорожувати.

В ОХМАТДИТі – з 1999 року (прийшла відразу після інтернатури). Нині працює лікарем, дитячим неврологом.

Олег ГАЛІВ, фото Микита ПЕЧЕНИК