Ювілей основного закону: 6 фактів про Конституцію України

Конституція без держави

Прототип Конституції України з’явився ще 1710 року: написаний і латиною, і староукраїнською, затверджений шведським королем Карлом XII, договір зі старшиною та козацтвом складався із преамбули та 16 статей. Українські історики вважають документ однією з перших конституцій у Європі нового часу. Утім, чинності вона так і не набула – її автор Пилип Орлик знаходився у вигнанні.

Конституція Української народної республіки, народжена Михайлом Грушевським, жила, але коротко. Протягом одного лише дня – 29 квітня 1918 року, який водночас увійшов в історію і як останній день існування Центральної Ради.

Ще однією подією позначився цей день – захопленням влади гетьманом Павлом Скоропадським, створенням Української держави і Законами про тимчасовий державний устрій (ще одним варіантом Конституції). Але вже за вісім місяців дія документу припинилася – за допомогою Директорії УНР.

За цими документами слідували ще Конституції УРСР: 1919, 1927, 1937 і 1978 років. Але ці документи були нав'язані Москвою.

5 років за законами радянського часу

Від моменту прийняття Незалежності до прийняття Конституції країна знаходилася у стані постійного напруження – Президент і Верховна рада ніяк не могли узгодити свої вимоги та побажання.

Утім, жити за Конституцією часів УРСР видавалося неможливим – перший варіант нової Конституції з’явився завдяки роботі групи Л. П. Юзькова у 1992 році. Але він так і не був прийнятий. За ним після чисельних поневірянь слідував Конституційний договір 1995 року.

Але конфлікт загострювався, і 26 червня  1996 року Л. Кучма видав указ про проведення всеукраїнського референдуму щодо прийняття нової Конституції.  Та і референдуму не відбулося, бо вже за два дні – 28 червня 1996 року голосами 315 народних депутатів була прийнята перша Конституція незалежної України.

Для цього Верховній раді довелося працювати буквально цілодобово.

Прогресивна Конституція

Прийняту у середині 1990-тих років українську Конституцію називали однією із найпрогресивніших у тогочасній Європі: будучи розробленою на основі правових актів іноземних країн, вона враховувала їхні помилки. Чимало експертів тоді вбачали у цьому підстави для оптимізму щодо політичного розвитку української держави.

Натомість дискусії у Верховній Раді щодо недосконалості окремих положень Основного закону, президентсько-парламентські кризи, референдум 2000 року, пропорційна до частоти зміни урядів кількість редакцій документа, «провладні» рішення Конституційного суду продемонстрували, що Конституція України є радше декларацією, а не інструментом взаємодії різних частин суспільства. За її допомогою виконували владні повноваження, але вирішували соціальні протиріччя.

Основний закон на службі влади

Окрім редакції 2004 року Конституція за часи незалежності зазнавала змін шість разів – майже кожного разу, коли держава зазнавала політичної кризи. Закономірно, що найбільший проміжок конституційної стабільності позначився незмінним президентством Леоніда Кучми: з 1996 по 2004 рік.

2004 року Україна стала парламентсько-президентською державою. Президент втратив виключне право на формування уряду.

2010 року Конституційний суд, що залежав від тодішнього Президента Віктора Януковича, скасував редакцію української Конституції від 2004 року, назвавши процедуру її прийняття незаконною. Президент знову отримав повний вплив на уряд. 2014 року це рішення було скасоване.

Таким чином, редакції української Конституції стали інструментами прилаштування документів до потреб конкретних урядів і лідерів.

Що чекає на українську Конституцію

Роки після Євромайдану стали часом активного обговорення норм і положень Конституції України: для громадян стала очевидною необхідність перегляду відносин у суспільстві. Було скасовано «позаблоковий статус» нашої держави, внесено зміни в частині судочинства, а Україна знову стала парламентсько-президентською республікою.

Утім найбільший суспільний резонанс викликають зміни до Конституції, прийняття яких Верховна Рада не може провести уже другий рік. Йдеться про так званий «особливий статус для окремих районів Донецької та Луганської областей». Влада називає ці зміни необхідними для проведення реформи децентралізації та виконання Мінських домовленостей. Натомість опоненти називають такий проект «посяганням на державний суверенітет України». Протистояння триває.

Надія Савченко, коментуючи зміни до Конституції, назвала Україну «гранатою»

Також парламентська криза зими-весни 2016 року продемонструвала недосконалість механізму взаємодії Президента, Кабміну та Верховної Ради. Тож найближчим часом у цій частині також варто очікувати змін. Заклики різні: від вимоги скасувати посаду Президента до створення президентської республіки. Українська Конституція розвивається разом з українським суспільством. Але інколи разом із ним вона деградує.