Інклюзивна освіта чи спецзаклад? Історія матері дитини з особливими потребами

13493141_624242367730346_437494785_o

«О, Андріана дзвонить. Це вже буде надовго. Бо вони їздили в басейн і вже хоче все розказати. Сьогодні дзвонить і каже: «Мамо, ти спиш?». «Сплю», - кажу. Але її то не обходить. Вона дальше розпитується про тата, про брата. А потім ще багато разів дзвонить. Комунікабельна вона в нас», - каже Тетяна. У її 11-річної дочки Андріани синдром Дауна. Щоліта дівчинка їздить у центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

«О, Андріана дзвонить. Це вже буде надовго. Бо вони їздили в басейн і вже хоче все розказати.  Сьогодні дзвонить і каже: «Мамо, ти спиш?». «Сплю», - кажу. Але її то не обходить. Вона дальше розпитується про тата, про брата. А потім ще багато разів дзвонить. Комунікабельна вона в нас», - каже Тетяна. У її 11-річної дочки Андріани синдром Дауна. Щоліта дівчинка їздить у центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

Мама розповідає: Андріана може дослівно переповісти почутий твір, танцює, співає українські, англійські, італійські пісні й пародіює людей. Важче їй вдається письмо і читання. Тетяна віддала доньку у звичайний садочок, а потім у звичайну школу: «Тоді тривав українсько-канадський проект по інклюзивній освіті. Андріана потрапила в клас, де вчилися дітки з особливими потребами і звичайні. Але тоді вже вийшли норми, що на один інклюзивний клас іде 0,5 ставки асистента. В нашому класі вже було двоє діток особливих. І на інший клас асистент мала також півставки, де теж було двоє таких дітей. Фактично вона мала супровід з дитиною  приблизно 10 уроків на тиждень».

 Цих десять уроків розділяли таким чином: 6 занять асистент проводив індивідуально з кожною особливою дитиною, 4 уроки вони вчилися з цілим класом під супроводом асистента, а решту занять вже без нього. Ще 1-2 рази на тиждень були зустрічі з психологом і логопедом. За такою схемою Андріана  здобувала освіту до четвертого класу. Перед п`ятим навчальним роком маму Тетяну поставили перед вибором: або дівчинка переходить на індивідуальну форму навчання, або жінка чи її довірена особа повинна супроводжувати Андріану в школі.

13523969_624241394397110_1901668606_o

Мама каже: «Я не погоджуюся на індивідуальну форму навчання, тому що батьки мають право обирати форму навчання для своєї дитини. І ми обрали- це інклюзивна форма навчання. Після цього ми написали  заяву на ім`я директора з копією на відділ освіти Сихівського району і з копією на управління освіти, щоб мою Андріану зарахували в 5 клас на інклюзивну форму навчання згідно з витягу протоколу ПМПК. Потім написала лист у відділ освіти про те, що в зв`язку з тим, що в цьому класі буде четверо дітей, то прошу виділити 0,5 ставки для ще одного асистента або цілу ставку на цей клас. Я подала у відділ освіти Сихівського району і чекаю на відповідь. Подала 8 червня, а на відповідь вони мають 1 місяць».

Наголошує: особливі діти повинні навчатися в колективі, спілкуватися і пристосовуватися до умов поза домом. Жінка розповідає, що індивідуальну форму навчання пропонують тому, що з нового навчального особливих учнів у двох класах буде близько восьми. З ними працюватиме лише один асистент. Щодо закону, то у постанові Кабінету Міністрів пише, що в одному класі може навчатися від однієї до трьох таких дітей.

13517930_624252191062697_794759799_o

Тетяні пропонували перевести дочку до школи в інший район міста, де є інклюзивна форма навчання. Однак дорога в одну сторону займає близько години. В управлінні освіти Львівської міської ради нас запевнили, що надають перевагу таки інклюзивному підходу. Однак, все залежить від фізичних і психологічних можливостей дітей з особливими потребами. Зоряна Хонько, т.в.о. начальника управління освіти ЛМР, каже: «Потрібно розглядати кожен випадок окремо і враховувати рекомендації медичної комісії. Щодо кількості асистентів, то є штатні нормативи. Має вчитися троє дітей (з особливими потребами, прим.автора), щоб був один асистент вчителя. Більше ми не можемо, бо порушимо законодавство. Але треба дивитися дуже індивідуально. В певних випадках, один асистент може дивитися за більшою кількістю дітей».

Ми з Тетяною сидимо на лавці біля багатоквартирних будинків. Неподалік від нас голосно працює газонокосарка. А розмова набирає обертів.

Тетяна переконана, що замало впровадити інклюзивну освіту, важливо ще й створити комфортні умови навчання та адаптувати навчальні програми. Адже вдало вибрана методика викладання без розуміння настрою і бажань учнів перестане давати результати: «Думаю, що теж дуже важливо щоб асистент не мінявся, а у випадку Андріани за чотири роки змінилося чотири асистента і це приводило до нового звикання, нової адаптації і повільного навчання.».

Коли Андріана закінчила перший клас, то під час проходження обов`язкової психолого-медико-педагогічної комісії Тетяні радили перевести дочку у спецзаклад. «Вони аргументували це тим, що в звичайній школі дитина почне деградувати, а в центрі мають необхідний досвід і знання. Я хотіла піти в цей центр, але не пішла. Я сіла в центрі з Андріаною на лавочці. Сльози течуть. Але думаю: «Це є початкова школа. Ну чому б не дати дочці можливість?», - згадує жінка. А ще рік перед тим Андріана перед комісією співала «Червону руту». Мама ділиться, що вони були в захваті. Але у другому семестрі дівчинка хворіла два місяці. Андріана забула всі букви, окрім голосних. Тому Тетяна вчила знову дочку читати.

В Андріани є старший брат Ростик. Тетяна з дитинства брала їх всюди обох: «Я одного разу не мала настрою. Кажу: «Ростик, Андріана не читає, не пише». А він відповідає: «Мамо, та вона весела, радісна, з нею класно бавитися». Жінка ходить на безліч лекцій, семінарів та зустрічей. На одній з них вона дізналася, що в Америці, коли народжується дитина з синдромом Дауна, то кажуть: «Вітаємо, у вас народилася здорова дитина».

Юлія ВАСИЛИНА

Фото надані Тетяною

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: