Схема від ЛМР: як підлістю «вижити» неугодний бізнес (документи)

P1010312_resize

«Піцца Пронто» — легендарний заклад. Це була перша у Львові піцерія і друге підприємство з іноземним капіталом. На зорі переходу з соціалізму в капіталізм, державні заклади громадського харчування указом Президента ( № 70 від 31 січня 1992 року) комерціалізували і передали їх працівникам колишніх їдалень.

«Піцца Пронто» — легендарний заклад. Це була перша у Львові піцерія і друге підприємство з іноземним капіталом. На зорі переходу з соціалізму в капіталізм, державні заклади громадського харчування указом Президента ( № 70 від 31 січня 1992 року) комерціалізували і передали їх працівникам колишніх їдалень.

З того часу у Львові відкрилася заклад, де тільки й встигалb пекти піцу, адже від клієнтів тоді відбою не було. Проте, міська рада, з року в рік вигадувала все нові і нові способи закрити піцерію. Власниця закладу двадцять років судиться з чиновниками. Крім судів вони пережили відімкнення газу, світла, регулярні візити санстанції…Зрештою, американський інвестор не витримав тиску і покинув Львів, працівники звільнились, а власниця закладу самотужки «відбивається» від зазіхань міської ради. Усе це через те, що, за словами Анни Микитин, вона хотіла працювати чесно і відмовлялась давати хабара можновладцям в міській раді.

Зараз власниця закладу працює і за кухаря, і за продавця, і за прибиральницю. Увесь колектив пішов через регулярні зазіхання міської ради забрати приміщення. Наразі жінка самотужки тримає оборону і намагається через суд добитися права на ведення бізнесу.

«На початку 90-тих я працювала в тресті їдалень учбових закладів, — розповідає Анна Микитин. – Я була молодим спеціалістом (інженер-технолог харчової промисловості), яка щойно повернулася з Австралії, і бачила, як там працює приватний бізнес. В мене там дядько мешкав і запрошував в нього залишитись. Але я відмовилась, бо ж якраз закінчила інститут, розпався Радянський Союз і я мріяла почати у Львові власний бізнес саме з виготовлення піци. Хто ж знав, що мрія перетвориться на війну, що затягнулась на більше, ніж 20 років…»

Трест, в якому працювала пані Микитин, комерціалізували і колективу передали всі виробничі фонди. Почало свою роботу новостворене підприємство з укладання договору з міською радою про оренду приміщень.

«Міфічне» управління

«Наш колектив вийшов з державної власності, нам передали всі фонди, які тоді належали тресту, ми створили юридичну особу, — розповідає пані Микитин. – Але ж звідки ми могли знати, що нам ще й приміщення належать? Доступу до інформації нормальної не було, тим паче, що ми були розгублені всім тим, що тоді відбувалось і повірили міській раді, що повинні підписати договір. Нас, фактично, змусили підписати договір оренди, мовляв приміщення їхнє, кому не подобається – на вихід».

В ході судових справ з’ясувалися цікаві деталі: так 2000 році був укладений типовий договір оренди на приміщення. Стороною договору було Управління комунального майна. Договір уклали в 2000 році строком …з 1996 по 2006 рік. Тобто чотирма роками пізніше! Крім цього, як з’ясувалося в суді з реєстраційних даних, поданих самою ж ЛМР, Управління комунального майна (яке в 2000 році укладало договір «заднім числом») само було зареєстроване лише в 2002 році. А всього абсурду додається ще й той факт, що ухвала сесії, якою це Управління створювалося, датована …2003, тобто роком пізніше.

Ліцензія на …піцу

Підписавши договір оренди підприємство чемно сплачувало належну орендну плату і всі податки, допоки в 2000 році податкова почала судитися з підприємством за те, що «Піцца-Пронто»… не мала ліцензії на готування піци. П’ять років пішло на те, щоб довести податковій через Вищий господарський суд, що для виготовлення піци ліцензії отримувати не потрібно.

Не встигли завершитись суди з податковою, як в 2005 році міська рада подає до суду за «незаконну підприємницьку діяльність» і намагалася довести в суді, що підприємство зареєстровано незаконно. Через сім років суду підприємству вдалося в найвищій інстанції довести законність своєї реєстрації.

«Поміж тих судів, міська рада, не забувала палки в колеса ставити, — розповідає пані Микитин. — Насилали на мене санстанцію, яка перевіряла тут все: від води в крані, якою ми, до речі, і не користуємось на кухні, до спецій для піци. (Коли стається чергове масове отруєння, санстанція кожного разу нарікає, що має дуже обмежений доступ і недостатні повноваження. Схоже, не завжди і не до всіх – авт.) Після чергового засідання санстанції і Галицької адміністрації, на яку запросили інвестора (2000 рік), він просто забрав свої дивіденди і зі словами: «ви ще довго України не побудуєте» поїхав в США».

На тому «підлості» не закінчились, бо піцерії відключили газ (2010 рік) і знадобився рік часу, точніше 259 днів та судове рішення аби його включили. Через це підприємство було змушене закупити електричне обладнання. Далі піцерії почали відключати світло без жодних пояснень. Хоча, як натякали власниці у відповідних інстанціях – такою була вказівка з міської ради. Кілька разів,за словами власниці, приходили делегації з Галицької адміністрації і погрожували виселенням.

«І пані Маруняк приходила, казала їй ключі віддати, в той час, як ми в судах доводили, що працюємо законно, — розповідає власниця «Піцци Пронто». – А я її питаю: «А мені що робити?» А вона мені так цинічно: «Їдьте за-кордон на заробітки».

В 2004 році власниця подала документи на приватизацію приміщень. Раніше не могла, бо будинок – пам’ятка архітектури місцевого значення і деякий час приватизація таких споруд була заборонена. «Тоді прийшли до мене два депутати і запропонували за «позитивне» рішення дати їм хабар в 10 тисяч доларів. Я відмовилась і мої документи «загубилися» в міській раді».

Вигнати і все тут

В 2016 почалася нова судова тяганина, бо термін договору оренди між підприємством і міською радою закінчився. Міська рада подала до суду з вимогою примусового виселення і стягнення боргу за оренду. «Станом на 17.06.2015 заборгованість ТзОВ «СП УКРАЇНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО «Піцца-Пронто» по договору № 456 становить 28496,32 грн та пеня 1609,68 грн», — йдеться у відповіді міської ради на інформаційний запит агенції.

IMG_0402 (2)

 

Підприємство також подало до суду аби визнати право власності на приміщення. «Річ у тім, що, зазирнувши до реєстру права власності, з’ясувалося, що міська рада володіє будинком, але не приміщеннями, де розташовується піцерія, — говорить Анна Микитин. — Через це, ми і перестали платити оренду. По-перше, під час комерціалізації міська рада замість того, щоб, згідно указу Президента, зареєструвати право власності на приміщення за новоствореним підприємством, змусила нас підписати договір оренди. Насправді, ж трест, до якого ми входили передав працівникам всі виробничі фонди, тобто і приміщення теж. До прикладу, ми маємо технічний паспорт на приміщення і вони досі нікому офіційно не належать. Тому я переконана, що працюючи тут вже 25 років маю право приватизувати приміщення. Подумати тільки, за 25 років оренди, підприємство заплатило в казну міста більше 2 мільйонів гривень, а виявляється, що міська рада цими приміщеннями не володіє».

Міська рада має це свою точку зору: «Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22063107 від 04.03.2009 право власності на будинок в цілому зареєстроване на праві комунальної власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Залізничного райвиконкому м. Львова № 109 від 10.03.1987», -- йдеться у відповіді на інформаційний запит.

1 (3)

«Міська рада знову лукавить, -- пояснює громадський діяч Олеся Дацко. – Оформлення права власності на будинок аж ніяк не означає автоматичного  права на усі приміщення. Квартири і нежитлові приміщення в будівлі, якщо вони не відносяться до спільної сумісної власності і не використовуються для обслуговування будинку,  є окремими об’єктами власності. Оскільки приміщення «Піцци-Пронто» на Городоцькій, 61мало окреме призначення і було окремим об’єктом нерухомості за радянських часів – зараз це теж окремий об’єкт нерухомості. До того ж, при зміні власника, тобто коли приміщення переходило з державної власності в комунальну, їх мала б міській раді передати державна структура. При цьому повинні бути відповідне рішення державного органу про передачу,  а також акт приймання-передачі приміщень. Міська рада не має жодного подібного документу. На відміну від підприємства, яке отримало виробничі фонди від колишнього тресту. Цікаво, що тим самим рішенням за 1987 рік міська рада перевела в комунальну власність і інші будинки по вулиці Городоцькій, хоча дане рішення говорить про інвентаризацію будинків, а не передачу їх у власність. Виглядає, що ще не один об’єкт у Львові Львівська міська рада отаким способом привласнила…»

Христина ІНЖУВАТОВА

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: