Особливі художники дуже люблять обійматися (фото)

Тут представлено понад 80 картин і більше 20-ти фотопортретів художників зі Стрия та Дрогобича.

«Особлива виставка» – не просто мистецький проект, це візуальна історія, розповідь від людей з особливими потребами про їхню віру в себе, мужність і наполегливість.  Підготовка до виставки тривала впродовж 4-ох місяців, для більшості учасників це перші в житті художні спроби.

Курували арт-майстерні професійні художники: Дарина Мисак-Ткач – у Дрогобичі та Ігор Мельник – у Стрию. Вони познайомили особливих учнів з техніками та матеріалами і запропонували одразу переходити до створення власних робіт.

На виставці представлені різні види живопису, вишивка бісером, малюнки на склі. Тематика робіт дуже різна, тут зустрічаємо великодні мотиви, міські пейзажі, натюрморти, просто зображення квітів, святих, портрети тощо.

«У кожній картині вкладено набагато більше праці, ніж здається спочатку: люди з особливими потребами вимушені докладати зусиль майже до кожної своєї дії. Насамперед це щоденна внутрішня робота особливих художників, це їхня боротьба за особистісний розвиток. Дописані картини стали їхньою перемогою над собою, а виставка у Львові дала відчуття взаємодії та зацікавлення громади. Почуватися потрібними і корисними для суспільства – одне з найсильніших прагнень людей з особливими потребами», - зазначають організатори виставки.

«Ми розпочинали проекти арт-терапії для людей з особливими потребами декілька років тому з художниками-волонтрами Остапом Лозинським, Мар’яном Пирогом, Ольгою Кравченко, Євгенією Рибчун. Тоді ми й подумати не могли, що це досягне такого рівня. На мистецьких заняттях наші підопічні розкриваються, наче квіти», – розповіла Людмила Сухарєва, національний координатор проекту роботи з людьми з особливими потребами Карітасу України.

«За особливими потребами бачити ще й особливі можливості. Ці картини такі щирі, барвисті – бо наші художники малюють серцем. Ми так ними пишаємось!», – додала Людмила Смолень, координаторка соціального центру «Дивовижні долоні» в Дрогобичі.

Про виставку та про творчість особливих художників ми поспілкувалися із Людмилою Сухарєвою.

– Яка мета цієї виставки? І як часто подібні заходи відбуваються?

– Ми б хотіли, щоб такі заходи відбувалися частіше, для наших підопічних вони мають велике значення. У Львові така виставка відбувається уп’яте. Спочатку  вона планувалася у Дрогобичі або Стрию. Ми не ставили особливих очікувань, чи якихось завдань для наших художників. Це просто частина арт-терапії, вони створюють твори у різних мистецьких майстернях. Такі заняття відбуваються двічі на тиждень і дають можливість цій молоді розвивати свої таланти, втілювати мрії чи просто розкриватися як особистостям.

– Роботи дуже різні, є такі більш дитячі, а є дуже професійні. Яка вікова категорія учасників?

– Інтелектуальна недостатність має свою градацію, кожен має свою особливість. Є дуже талановиті художники, наприклад, Костя з Дрогобича посів перше місце у Всеукраїнському художньому конкурсі «Кожен має мрію», він чудово малює та грає на фортепіано. Є молоді люди, які тільки розкривають свої таланти та пробують малювати.

– Хто займається з особливими людьми в арт-студіях? Це професійні художники, яких ви запрошуєте?

– Це передусім соціальні педагоги, а також професійні художники із Львова, Дрогобича, Стрия. Саме до цієї виставки долучилися Ігор Мельник та Дарина Мисак-Ткач, які є кураторами  творчих майстерень. Також хочу відзначити фотомитця Ігоря Фецака, який створив портрети авторів робіт та художника Сергія Міхновського, який допоміг з організацією виставки у Львові. Ці професіонали також отримують на заняттях якийсь власний досвід, і допомагають нашим підопічним розкривати свій потенціал.

– Скільки художників представили на виставці свої роботи?

– Це 43 художники із Стрия та Дрогобича, молодь віком від шістнадцяти років.

– Які основні проблеми, що пов’язані із соціальною адаптацією у цих молодих людей?

– Це категорія, яка дуже важко інтегрується у суспільство, наразі відчуваємо, що іноді громада того чи іншого міста їх відштовхує, прагне від них відмежуватися. Наше завдання показати, що вони такі самі мешканці міст, показати їхню особливість «інакшості», навчити сприймати їх як повноправних членів суспільства, які не є професорами математики, але також мають свої таланти.

– Які ще навчання та програми ви проводите для молоді з особливими потребами?

– Насамперед це щоденні програми для отримання соціально необхідних навиків самообслуговування. Це покупки, виходи в місто та інші, що спрямовані на інтеграцію у суспільство. Заняття проводяться двічі на тиждень. Складаються із теоретичного питання та домашніх завдань, за якими слідкують батьки. Обов’язковою є практика, це гігієна, самообслуговування, прибирання, одягання тощо. Щодення робота у майстернях не тільки у мистецьких, а до прикладу, у швейних та столярних, остання активно працює в Івано-Франківську. Це виїзди до музеїв, на екскурсії, табори, прощі, фестивалі, міські акції. Також працюємо із соціально-психологічною підтримкою їхніх батьків, щоб вони зрозуміли, що їхні діти особливі та дуже цінні тим. Також нашою метою є співпраця із державними інституціями. Адже часто наші вихованці знаходяться по двадцять чоловік у маленькій кімнаті, і з ними працює лише однин педагог. Ми прагнемо показати, що вони можуть вчитися, з ними можна працювати, просто потрібен інший підхід.

– Наскільки держава та суспільство відмежовується від таких людей? У чому це відчувається?

– Останнім часом ми помічаємо тенденцію до покращення стосунків із державними установами.  В Коломиї, до прикладу, наші підопічні навчаються у державних інституціях. Там вивозять особливих людей із пансіонатів в Карпати, в табори, в театри.

– Із всіх видів програм, напевно, мистецькі студії мають найбільшу реабілітаційну функцію?

– Арт-терапія – одна з найдієвіших практик, яка розкриває внутрішній потенціал людей з особливими потребами, дає можливість виразити себе, передати свої емоції та зрозуміти їх. Вона стала дуже популярною в останні роки та має велику розмаїтість. Так Карітас Львів навіть створив театр, щоб підопічні почувалися вільніше, розкуто на сцені та серед людей, вивчали мову тіла.

До відкриття виставки долучились представники партнерських спільнот і організацій: центру «Емаус», майстерні «Сузір’я Оріоне», спільноти «Віра і Світло», агентства «Корпус Миру». Як відзначила Людмила Сухарєва, впродовж останніх років кількість організацій, які працюють з особливими людьми, зростає, як і рівень толерантності в суспільстві.

Хочеться підкреслити дуже особливу, якусь таку емоційно теплу палітру у представлених на виставці роботах, насамперед у тих, які, на перший погляд, видаються дуже наївними. Часто, власне, колір передає душевні і психологічні переживання самого художника. Серед творів, є і дуже серйозні та професійні картини, у яких майстри дуже вдало розміщують композицію на площині, що свідчить про те, що митець не боїться розкриватися.

Також є праці, які потребують великої зосередженості та витримки, наприклад, вишивка бісером. Всі ці аспекти свідчать про власне терапевтичний ефект мистецьких студій, де особлива молодь отримує духовну насолоду, можливість розвиватися, на противагу всім іншим складнощам їхньої соціальної адаптації.

«Особливі художники дуже люблять обійматися. Вони впевнені, що всі люди хороші, а сердитих – просто давно не обіймали. Тепло картин «Особливої виставки» можна відчути мало не на дотик», – з анотації виставки.

Мар’яна МАКСИМІВ

Фото Микити ПЕЧЕНИКА