Ніхто не міг мені відповісти, скільки у Винниках вулиць, містом керували навпомацки, – мер (інтерв'ю)

Мер Винник на засіданні виконкому
Володимир Квурт після нашої розмови у п'ятницю ввечері продовжив працювати із виконкомом / Дивись.Info

«Дивись.Info» продовжує говорити із мерами міст Західної України у рамках проекту «Дивись, за кого проголосував». Сьогодні ми публікуємо другу частину інтерв’ю із мером міста, яке буквально бореться за свій статус – Винники.

У попередньому інтерв’ю, зокрема, йшлося про те, що Винники, маючи достатній рівень населення та інфраструктуру, тяглі традиції місцевого самоврядування, зараз не мають статусу міста, фактично залишаючись частиною Личаківського району.

Як за таких умов місцева влада планує розвиток і використання коштів, а також які реальні перспективи є у цього міста, ІА «Дивись.Info» розповів міський голова Винник Володимир Квурт. Першу частину інтерв’ю читайте тут.

– Перш ніж почати говорити про розвиткові проекти Винник, хочу уточнити одну річ. У минулому ви були секретарем Львівської міської ради. Чому людина, яка мала політичну кар’єру у Львові, вирішила стати пером Винник?

– По-перше, я зараз мешкаю у Винниках. Тривалий час тут був директором тютюнової фабрики. Після Львівської міської ради у мене був тривалий період хвороби, тож це спроба в політику і спроба повернутися до активного життя. Я прекрасно розумів, що у Винниках неповноцінний бюджет, що занедбана і господарка, і занедбані суспільні відносини у місті, яке хотіли розділяти, яке хотіли будувати на протистоянні. Мені здалося, що, якщо я не спробую, то навряд чи зможу вимагати чогось від того, хто тут буде керувати.

– У першій частині розмови Ви говорили, що найбільшою проблемою і загрозою для Винник є каналізація. Чому?

– Каналізація – це питання і сьогоднішнього, і завтрашнього дня. На жаль, є прикрі дані, що ґрунтові води забруднені. Якщо раніше ми викидали виключно органіку, то сьогодні – багато хімії. На жаль, багато людей думають, що це нормально – вилити із вигрібної ями усе у рівчак чи річку Маруньку. Замислитися над екологією здатні не всі.

Інша проблема, що ми не можемо вимагати від людини провести каналізацію, адже ми не маємо, куди забрати ці стоки. Тому ми прийняли програму каналізування Винник. Вона оцінена майже у 60 мільйонів. Цього року ми планували зробити колектор майже від самого Винниківського озера.

Нижня частина майже не має каналізації. Та мережа, що є в районі висотних забудівель – на грані. Ми молимо Бога, щоби пережити великі дощі. З іншою КНМ також великі проблеми. Треба їх усіх модернізувати. Треба завершити спорудження третьої КНС. Маємо побудувати самоплинний колектор із двох боків міста.

На цей рік такий проект було закладено. Грубіші роботи на цей і наступний рік ми оцінювали у 20 мільйонів. Вважали, що ми «уміщуємося» у суму, яку ми виручали б на аукціоні. Враховуючи підвішене питання землі, враховуючи те, що об’єкт лежить за межею Винник, це поки не вдалося реалізувати.

[dyvys_blockqoute text="Але Львів також має об’єкти на нашій території. До прикладу, тут розташовані очисні споруди, тут проходить великий водогін. Якщо із ним щось станеться, буде затоплено значну частину Винник, зважаючи на значний тиск води." author=""]

Також важливим питанням залишається безпека: ми говорили про те, що Винники треба освітити. Ми розпочали цю програму, але за поточними діями коштів не вистачає. Якщо ж 7 мільйонів цього року витратити, то ми освітлимо всі Винники, окрім вулиці Галицької [на якій розташовано міську раду – авт.].

Які ще проекти потребують негайних фінансових вливань для робіт?

– Це школи. Специфіка винниківських шкіл в тому, що будівлі знаходяться у власності винниківської громади, але підпорядковані Личаківському відділу освіти: мова йде про призначення директорів, вчителів, впровадження освітніх програм тощо. Тобто, вони мають такий статус, як будь-яка львівська школа. Їх у нас чотири: три загальноосвітні, а четверта – школа-інтернат, підпорядкована Львівській обладміністрації.

Найбільша школа, №29 знаходиться у складному становищі. На початку року ми підготували меморандум співпраці з гуманітарним департаментом Львівської міської ради щодо розподілу об’ємів робіт: зробити вікна, які цього потребують, полагодити електричні мережі, і реставрувати туалети. Також ремонту потребувала система водорозведення. Перед нами стоїть також питання облаштування шкільного стадіону і відновлення басейну, але на цей рік ми поставили собі завдання відремонтувати дах, закрити вікна, облаштувати територію біля школи. На сьогодні ми вже відремонтували дах і систем водопостачання, а вже до кінця серпня ми плануємо закінчити роботи із каналізацією і викласти бруківкою пришкільні території.

[dyvys_blockqoute text="З усього, що мав би зробити Львів із цього переліку, включено тільки заміну санвузлів. Влітку під час переговорів ми наполягали і отримали субвенцію із львівського бюджету." author=""]

Станом на сьогодні у нас вже є угода про субвенцію, тепер ми чекаємо, коли на наш рахунок поступлять гроші, обираємо підрядника і замінюємо вікна. Щільний графік – ми маємо встигнути закінчити до 1 вересня – викликає у мене переживання.

Аналогічно ми поставили питання для  школи «Берегиня» і школи №47 – там до 1 вересня мають бути добудовані 4 класи.

– Яких витрат потребують ці проекти?

– Якщо говорити про вікна, то це 3 мільйони. Із Винник сумарно ми витратили теж близько 2 мільйонів на заплановані нами роботи, хоча насправді пропорція мала би бути в інший спосіб, бо учні там  теж львівські, і дбати про них треба не менше.

– Ви також говорили і про дороги як про проблемне місце у Винниках. Зрештою, у цій проблемі Ви не самотні, але як у Винниках її вирішують?

– Ми вже два рази робили ремонт: перший був аварійний, а другий – ямковий. Це витягує гроші. Напевно, це не зовсім по-господарськи, але той обмежений ресурс, яким ми володіємо, дозволяє тільки обходитися цим.

Я зіштовхнувся із проблемою: ніхто не міг мені відповісти, скільки у Винниках вулиць, якою є площа твердого покриття, чи є паспорти вулиць, де комплексно наведена інформація про них. Містом пробували керувати навпомацки, але цей підхід мені здається учорашнім днем. Тому сьогодні ми працюємо над паспортами вулиць. Окрема програма стосувалася каналізації, і ще одна – освітлення. Ми підготували окремий документ за центральною вулицею із виходом на складання кошторису робіт, але ми вирішили відкласти це рішення на сьогодні, бо це є дуже великі кошти. Проведення ремонту центральної Галицької вулиці сягатиме суми у 20 мільйонів, - і це ще економне планування. Тож у будь-якому разі, сьогодні ми такого ремонту собі дозволити не можемо. Ми намагаємося, аби нам вистачало грошей на прибирання і латання дірок.

Я вважаю, що більш важливим є починати із вулиць, які ніколи не знали ремонту. Вони і досі без твердого покриття, а ними ходять діти. Коли йде дощ, то стоїть болото. На мою думку, у ХХІ столітті це неприпустимо.

[dyvys_blockqoute text="Зрозуміло, що я не можу покласти асфальт, якщо у дорозі не лежить каналізація. Ось чому важливо спершу зробити «скелет», а вже потім домовлятися, зокрема із мешканцями, про допомогу." author=""]

Я впевнений, що це місто не є лише містом міського голови, воно наше – і дбати про нього належить кожному, хто проживає. Саме тому я стимулюю створення вуличних комітетів, наприклад.  Але це важко, навіть якщо люди починають вірити, що я щось роблю, то варто мені тільки не покласти дорогу, вони сприймають це дуже критично, перестають довіряти.  З одного боку, мене тішить, що вони стають активнішими, деколи навіть тиснуть, але з іншого – це створює досить багато труднощів, вимотує психологічно, бо пояснювати всі ці ланцюжки чи фінансові призначення деколи дещо складно.

Наприклад, зараз сонячні дні. Мене питають, чому я не зроблю дорогу. Але для того, щоб її зробити, я маю отримати гроші на рахунку, а для цього має бути бюджетне призначення і оголошений тендер. І ми всі чекаємо, втрачаючи дуже корисний час. Я готовий вже брати відповідальність і звітувати за кожну витрачену копійку, але законодавством призначено процедуру. І за цим наша прокуратура слідкує уважно.

Я часто перевіряльникам ставлю питання: «Що ви хочете збудувати?» Бо у мене враження, що кожен підрозділ хоче тільки прикрити свою дупу.

– Чи є вулиці, на яких вже все замінено і відремонтовано?

– Так, це вулиця, на якій я живу: замінено і каналізацію, і вода, і покриття, і освітлення, але все це зроблено за кошт мешканців. Влада до цього випадку жодного відношення не має.

Є ще такі приклади, але участь мешканців там часто ефективніша, ніж влади. Якщо казати про досягнення Винник, то це вулиця Грушевського: і каналізація, і покриття, і освітлення.

Завдяки інвесторам Винниківський стадіон матиме матчі у професійній лізі (Друга ліга). Президент ставить перед нами мету – вихід у Першу лігу. Я сподіваюся на це і впевнений у тому, що це серйозний крок. І у розвитку дитячого спорту також.

Спортивний комплекс «МБМ» у Винниках, де грає місцевий клуб «Рух», є відкритим для всіх охочих / Дивись.Info

Спортивний комплекс «МБМ» у Винниках, де грає місцевий клуб «Рух», є відкритим для всіх охочих / Дивись.Info

Спортивний комплекс, відкритий для всіх винниківчан, постав завдяки Мирону Маркевичу / Дивись.Info

Спортивний комплекс, відкритий для всіх винниківчан, постав завдяки Мирону Маркевичу / Дивись.Info

Так само у Винниках будується торговельний центр коштом інвестора – мешканця Винник, власника фабрики із виробництва взуття.

– Підприємництво – важливий сектор, адже це основна дохідна частина міста та умова розвитку якості життя на цій території. Які проекти для його розвитку зараз реалізують у Винниках?

– У сфері бізнесу у нас зі ста звернень тільки три-чотири реалізуються. Ми вимушені, як та жабка, постійно працювати лапками, щоб із молока збити маленький шматочок масла. До нас зверталися – і ми зробили пропозиції для ювелірних підприємств. За своєю природі вони цікаві, більше того – екологічні.

Також до нас зверталися власники гіпермаркетів, але наразі ми не маємо достатньо великих площ. Якщо мова йтиме про об’єднану громаду, то ми запропонуємо комплексне рішення, щоб залучити сюди серйозних інвесторів із потужних європейських компаній.

– А щодо малого і середнього бізнесу?

– Насамперед, ми готуємо документи, щоб спростити відносини між владою і бізнесом. У нас зареєстровано близько 500 підприємців. Більшість із них працює за фіксованим податком. Вони платять 246 гривень, і всі їх взаємини із містом на цьому закінчуються.  Багато із них, працюючи на ринку, сплачують податки до Пустомит чи до Львова. Окрім того, що ми максимально спрощуємо процедури взаємодії, більше нічого ми бізнесменам наразі запропонувати не можемо. Що стосується фінансової підтримки чи кредитування, то на сьогодні ми не можемо забезпечити таких програм.

– Які великі підприємства вже є на території Винник?

– Насамперед, це тютюнова фабрика. Її податки наразі складають 200 мільйонів. Юридична особа зареєстрована не у Винниках, але ця реєстрація нічого не дала б – ми б все одно із цих коштів нічого не отримали.

Тютюновий роздріб оформлений у нас – і ми отримуємо за нього гроші, але акцизи, оті величезні податки, йдуть до бюджету України. Фабрика сьогодні має хорошу динаміку і потроху завойовує український ринок.

Є підприємство Stepter – дві фабрики із пошиву взуття. Ми зараз шукаємо інвестора для того, щоб відкрити швейне виробництво. У Винниках воно вже колись працювало, і залишилися фахівці. Це і додаткові робочі місця, які би дозволили молодим мамам, наприклад, працевлаштуватися. Ми вже маємо ділянки і піклуємося, щоб їх не забудували чимось іншим.

– Знаю, що у Винниках планується створення реабілітаційного центру…

– У нас працює госпіталь ветеранів і реабілітованих ім. Юрія Липи. Ми маємо ідею надання цьому госпіталю статусу регіонального. Бо він знаходиться у скрутному фінансовому становищі. З одного боку, ми маємо у ньому професійних лікарів, але з іншого – не маємо достатньо можливостей для того, щоби розвивати цей заклад, зробити з нього дійсно цікавий, сучасний центр. За нашими підрахунками це 200 мільйонів гривень. Зрозуміло, що ця цифра непідйомна для нас, саме тому треба шукати зацікавлених осіб. Я переконаний, що на рівні держави створення такого закладу було би корисним не тільки із позиції розвитку нашого міста, а й із позиції турботи про людей, які цього потребують.

Коли ми говоримо про медицину, то краще не розмазувати тонким шаром, як  масло по хлібу, по усій країні, а робити спеціалізовані заклади. Якщо ми беремо Львівщину, то можемо тут відкрити кардіологічні центри у кожному містечку, і грошей нам вистачить на одного фахівця. Або ж ми можемо зробити потужні професійні центри, наприклад, у Трускавці, у Дрогобичі, у Львові. Усі інші у режимі відеоконференції працювали б як місця прийому. Там була б тільки діагностика, а дані обробляли б у центрі. Якщо людина потребувала б якогось спеціального лікування, то їхала б до центру.

[dyvys_blockqoute text="Аналогічне питання і з реабілітацією. Воно стоятиме перед нашою країною щонайменше 20 років. Війна ще не завершилася, багато людей вертаються і потребують цього." author=""]

Якщо це планувалося у нас, то чому б не закінчити: є земля, є команда фахівців, є приміщення. Це просто потрібно наповнити. Саме тому зараз у нас є така ініціатива, ми шукаємо підтримку різних рівнів.

– У передвиборчій програмі Ви говорили, що ваша команда матиме нульову толерантність до корупції. Які успіхи у боротьбі із цією проблемою Ви маєте за місяці роботи?

– Ви не знайдете людини, яка казала б, що Квурт від неї вимагав плату чи хабар. Я всіх попередив, що якщо дізнаюся про найменший такий інцидент, то особисто звернуся до відповідальних органів, аби вони провели перевірку. Це недопустимо як на рівні виконкому, так і на рівні депутатського корпусу.

Але, якщо ми думаємо, що людина, за підписом якої виділяють декілька мільйонів, зможе працювати на 1500 тисячі, то ми сильно помиляємося. Питання лише в тому, коли вона не витримає і візьме хабар. Хтось готовий працювати на ентузіазмі, але ми повинні розуміти, що вижити на ці гроші нереально. Заробітна плата в органах місцевого самоврядування повинна бути конкурентна, якщо ми хочемо залучити кращих. Ми ж переживаємо, коли водій автобуса не має прав. То чому для роботи в органі влади достатньо партійного квитка?

– Ви чимало говорили про те, що у Винник є туристичний потенціал. Як ви бачите його розвиток?

– Я вважаю, що це дуже цікава рекреаційна зона. Є ліс, Чортові скелі, Пісковню (яку до кінця не освоїли), Винниківське озеро. Думаю, що закінчивши базові структурні моменти, ми можемо зайнятися цими питаннями.

Також зараз у нас є дуже хороший краєзнавчий музей. Він уже має відділення у селах довкола Винник. Наприклад, ми проводили виставку, присвячену глинянським килимам. Свого часу їх купляла уся Західна Європа. Тепер це все занедбане. І таких виробництв достатньо багато в усій Львівщині.

У Львові, фактично, є фестивально-ресторанний турист. А турист пізнавальний перебуває на другому плані і у Львові. Але навіть пройшовши там декілька разів, він потребує чогось нового. Це, наприклад, екскурсія замками Львівської області, іншими місцями археологічних знахідок. І Винники мають такі пам’ятки. Ми можемо говорити про розвиток містечок Галичини у рамках саме одноденного туризму. Або велосипедного, кінного туризму.

Ми просто ще не навчилися «продавати» наші цікаві місця. Знайшли залишки поселення, якому 3000 років? Поумаєш! Знайшли поселення віком 6000 років? Подумаєш? А є ж свідчення про те, що на території Винник були поселення, яким 20 тисяч років і більше. Я більше скажу: Винники є батьківщиною смайлика: урочище Лиски, 1992 рік. Цьому артефакту понад 6500 років. Але більшість сміється, коли я про це кажу.

Володимир Квурт говорить, що ця знахідка дозволяє вважати Винники «батьківщиною смайлика»

Володимир Квурт говорить, що ця знахідка дозволяє вважати Винники «батьківщиною смайлика»

– Яким місто Винники Ви бачите у майбутньому?

– Не буду фантазувати: це те, що ми із молоддю сформулювали – молоде, інноваційне, сучасне місто, комфортне для життя.

 

Михайло ДРАПАК

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: