Хочеш побороти Путіна – не наслідуй Путіна, - польські ЗМІ

putin_205

25 років тому розвалився Радянський Союз, але радянському світогляду нічого не зробилося. Система всеохоплюючого контролю згори заради патріотичної єдності - ось що сьогодні приваблює багатьох.

В тому числі у західних державах, - розповідає в аналітичному матеріалі «Ґазета Виборча».

«Із путінізмом значно легше боротися за кордоном, аніж в самій Росії. У 25-ту річницю невдалого московського путчу - це важлива теза для держав, що повстали, або, як у випадку із країнами Прибалтики, відродилися після руйнування СРСР, а також - для їх союзників, - зазначає автор матеріалу Едвард Лукас. - У 1991-му ми святкували подвійну перемогу. Це був кінець імперії зла, котра тримала в неволі народи, а Заходові наказувало обирати між ядерною війною та поразкою. А також це був кінець комунізму з його нав'язуваним насильством та недієздатною економікою».

Едвард Лукас - редактор тижневика "The Economist", історик ідеї, віце-директор варшавсько-вашингтонського Центру Аналітики Європейської Політики. Він продовжує: «Перша перемога радше є тривалішою. Росія - це вже не глобальна супердержава, а її імперія, сфера "беззаперечного впливу", скоротилася до жменьки сатрапій - Абхозії, Південної Осетії, Придністров'я та донецької і луганської "народних республік". Із Азії падає на неї довга тінь Китаю. Росія погрожує сусідам та снує інтриги, але не завдяки власній силі, а через слабкість Заходу.

Друга перемога здається сумнівною.

Ніхто, особливо в Росії, не вірить у результативність соціалістичної планової економіки. Але викорінення політичного спадку комунізму виявилося дуже важким завданням. Насправді зникла однопартійна система, оперта на диктатуру пролетаріату та інші марксистсько-ленінські догмати, але йому на зміну прийшов похмурий системний коктейль - інституційна слабкість, безкарність багатих та сильних, зловживання служби безпеки, корупція, безсильність та байдужість громадян.

Лише три країни колишнього СРСР - Естонія, Литва та Латвія - умовно дотягують до міжнародних стандартів політичних свобод. Схожа ситуація у більшості держав колишнього Варшавського блоку, хоча в Угорщині та Польщі відчутні вже прикрі тенденції чогось, що нагадує путінізм - заполітизованість правосуддя, демонізування політичних опонентів, зневага до незалежних інституцій та штучно розкручувана ксенофобія. Ті самі токсичні відголоски, що чути у кампанії Brexit та у виборах президента США, дають дуже багато приводів для хвилювання про політичну притомність в інших державах.

І навіть попри слабкість це Росії дедалі частіше явно та приховано обертається проти нас, поєднуючи різні вишукані методі в неочікуваний спосіб. І ми не даємо собі ради із цією загрозою. Америка, аособливо - Західна Європа, повинні посилювати культуру безпеки, а їх суспільства мусять ліпше розуміти небезпеки, які їм загрожують».
«Поневоленим народам, а отже - свідомим небезпеки, загрожують різного роду ідіосинкразії. Хвилі пропаганди підштовхують до думки про обмеження свободи слова. Жертвам саботажу загрожує шпіономанія та спокуса обмеження громадянських свобод. А економічна війна приводить до того, що централізація виглядає ефективнішою: дотації, квоти, податкові пільги і т.д.» – додає автор.
Особливою проблемою це є для України, політичну культуру якої тягне на дно тривала війна на сході країни. Боротьба із корупцією застрягла на одному місці, бо прокуратура ув'язалася у відкритий конфлікт із тими, хто грає в нечесні ігри. Журналістів, які виконували свій професійний обов'язок - ставили складні питання, викривали та публікували незручні факти - звинувачено у злочинній співпраці із ворогом. Не за це стояв Майдан.

Отже, оглядаючись на минулу чверть століття, мусимо пам'ятати, що творча напруга - це неодмінний елемент демократії. Ми, журналісти, чиновники, правники, політики, підприємці, релігійні лідери, науковці та звичайні громадяни, підкоряємося тим самим правилам, але не граємо у одній команді. Відкритість, чесність, різнорідність приводять часом до помилок і непорозумінь, але це краще, ніж система всеохоплюючого контролю згори заради патріотичної єдності. Якщо, прагнучи подолати путінізм, ми дозволимо спутінізувати власні держави, то російський лідер переможе. Це те саме, що дозволити його танкам пройти парадом через наші столиці.


Джерело: Wyborcza.pl

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: