Руфер Мустанг знайшовся у Торонто

Про це стало відомо з блогу російського бізнесмена і журналіста Іллі Варламова.

Ось що написав Варламов:

«Сиджу я вчора на одному даху в центрі Торонто, п'ю вино і чекаю заходу... Як раптом на дах піднімається якась малолітня гопота. Спочатку подумав, школярі привели дівчат помилуватися заходом в надії на поцілунок в прищаву щоку. І тут чую російську мову. Обертаюся, а там Віталій Раскалов! Так, той самий безбашений чувак, який забирається на найнеймовірніші дахи по всьому світу. Ось так зустріч!

З ним було двоє друзів. Звичайні такі хлопці: зустрінеш на вулиці – не помітиш. Незабаром я зрозумів, що хлопці з України: випадково вимовлене слово «хохол» викликало в одного з них невдоволення.

Цікавлюся, хто такий, і виявляється, що це той самий руфер Мустанг! Пам'ятайте, чувак, який пофарбував зірку на висотці на Котельничеській набережній в кольори українського прапора? У цій справі затримали невинних парашутистів і більше року маринували їх під домашнім арештом.

Так ось, Мустанг тоді благополучно втік від російського правосуддя, а незабаром він поміняв собі ім'я на Слава Україні. Спочатку у нього була ідея поїхати на суд і здатися російському правосуддю. Далі над ним почався б судовий процес, і судді довелося б багаторазово вимовляти «Слава Україні». Павлу Ушівцю це здалося дуже кумедним тролінгом. Але перспектива відправитися на 7 років у колонію пересилила марнославство, і в Росію Слава більше не повертався. Наша влада оголосили його в розшук за лінією Інтерполу, але там справі не дали хід, визнавши його політично мотивованим.

Тепер Слава Україні вільно подорожує по світу і підкорює нові дахи.

– Бери мене за руку! – Раптом каже він мені. – Зараз дещо покажу!

Я беру його за зап'ястя... Він – мене...

– Тепер ногою уприся у виступ на краю даху! – Командує Слава.

Я упираюся, він відкидається над прірвою! Там внизу поверхів 70! Я тримаю його, не розуміючи, що відбувається. Він теж мене тримає ...

Про всяк випадок, внизу ось так:

І тут він розтискає свою руку! Тобто не падав він тільки за рахунок того, що я міцно тримав його за зап'ястя! Відпусти я його – він гарантовано полетів би вниз з висоти 200 метрів.

– Навіщо ти це зробив? – Запитав я його потім.

– Люблю ризикувати.

От цікаво, якби він у мене з руки вислизнув, хто був би винен?»