Мене надихають українці, – золотий призер Паралімпіади (інтерв'ю)

Завтра у Львові відбудеться зустріч із спортсменами Паралімпіади у Ріо. Серед переможців – золотий призер з Бузька Антон Дацко. Спортсмен розповів журналістам ІА Дивись.info, як воно – бути чемпіоном. Пропонуємо вашій увазі інтерв'ю із Антоном Дацко, життя та успіхи якого надихають.

– Тобі вдалося підкорити увесь світ, розкажи яким був цей шлях та як спорт з'явився у твоєму житті.

Фехтуванням на візках я почав займатися у 2003 році, коли познайомився зі своїм першим тренером Андрієм Віталійовичем Колесніковим. Це було на іграх обласного значення на Львівщині. Я отримав травму хребта у 16 років і коли був у лікарні, реабілітологи з організації «Стимул» залучили мене до рекреаційних ігор, – спортивні змагання на яких спорт застосовують як рекреацію. Мені дуже сподобалося. Я почав шукати вид спорту, який би мені допоміг у реабілітації. Потім це переросло у захоплення і стало моєю професією в кінцевому результаті.

[dyvys_blockqoute text="Я така людина, що на негатив намагаюся не звертати уваги. Я сам християнин, віра має тут велике значення. Я почав займатися спортом у 20 років, були труднощі у добиранні на тренування. Але коли ти маєш ціль – можливо все, –" author="золотий призер Ріо Антон Дацко"]

Особливо мене мотивували перші нагороди та грошові компенсації (сміється). У 2005 році, коли я здобув перемогу у Європі, мені дали невеличку премію, це дуже стимулювало.

– Пам'ятаєш свою першу перемогу?

Перша визначна нагорода була на відкритому чемпіонаті Польщі, я там завоював третє місце. Потім була Європа, вийшов у четвірку, поступившись поляку. Це дало мені поштовх та наснагу займатися далі.

– Ти очікував на золото, коли збирався до Ріо?

Мій шлях у спорті почався заради рекреації, я не знав, що це переросте у щось серйозніше. Перша моя Олімпіада була у Пекіні. Там я був малодосвідченим, зайняв 7 місце і був цим задоволений. Але у Лондоні 2012 я був налаштований рішучіше, хоче золото не вдалося завоювати.

 

 

 

 

[dyvys_blockqoute text="Протягом 4 років я наполегливо готувався до боротьби за золото, –" author="Антон Дацко"]

Нам все вдалося.

– А як проходять тренування?

Це дуже динамічний та цікавий вид спорту. Ззовні це не так цікаво, а от коли ти береш у цьому участь – це інша справа. Немає тренувань, які схожі одне на одного. Кожен бій цікавий тим, що суперники ростуть, вдосконалюються. Тренування відбуваються так: ми приходимо в зал, робимо загальний комплекс вправ щоб привести м'язи в робочий тонус, потім індивідуальний урок, коли тренер ставить техніку (як колоти, які є захисти), тут дуже тісний зв'язок із тренером. Результат залежить як від тренера, так і від спортсмена. Все починається з регіональних змагань, чемпіонатів України. А потім кожен відповідає за себе. Дехто шукає кошти аби спробувати себе на міжнародних змаганнях.

– А хто посприяв тобі у спробах вирватися на міжнародний рівень? Це ж певно потребує коштів...

Мені фінансово допомогла Бузька районна рада. Також не можна обійти увагу досить потужну, як на мене, систему «Інваспорт». Коли спортсмен дійсно вже вправний, а його головний тренер вважає, що прийшов час боротися закордоном, тоді виїзд фінансує держава.

– Україна достатньо підтримує паралімпійський спорт? 

У будь-якій сфері немає межі досконалості. Завжди можна найти ресурси, можливості щоб покращувати свій результат. Якщо брати нашу секцію, то у нас ще досі не адаптований зал для людей на візках.

[dyvys_blockqoute text="У будь-якій сфері немає межі досконалості. Завжди можна найти ресурси, можливості щоб покращувати свій результат, –" author="Антон Дацко"]

Коли ти приїжджаєш на тренування самостійно на своїй машині, у зал ти без сторонньої допомоги не потрапиш. Треба просити тренера. У нас є спортзал, трохи облаштований, зробили опалення. В принципі, нормально.

– Кому ти найбільше завдячуєш у своїй перемозі?

Дуже багатьом людям треба завдячувати. По-перше – мої тренера, мама, брат, регіональний центр «Інваспорт». Завдяки державі ми отримали новий інвентар, адже цей вид спорту є досить дорогим.

– Як воно – бути паралімпійським чемпіоном? Що ти відчуваєш?

Вдячність. Коли тебе супроводжують друзі, знайомі, просто люди, про тебе десь чули. З одного боку це зобов'язує, але також і окрилює. Ти маєш відчуття підтримки та додаткової мотивації. А коли перемагаєш та розумієш, що все, ти вже олімпійський чемпіон – охоплює відчуття ейфорії, адже до цієї перемоги я йшов довго. Перед стартом намагаюся себе трохи розбурхати, аби не бути занадто спокійним. На змаганні ти себе відчуваєш. Тренер перший мене вчив, – «Виходити на доріжку і займатися для тебе має бути таким же природнім явищем, як для когось поїсти».

– Які речі, окрім спорту, присутні у твоєму житті?

У мене був досвід депутатства. На разі я не міг виконувати свою діяльність повноцінно. Займаюся громадською діяльністю, виступаю у школах, надихаючи дітей. Спільно з друзями ми створили благодійний фонд «Серце лева», який покликаний популяризувати спорт. У майбутньому я думаю більше уваги приділяти тому та проводити масовіші змагання, залучаючи більше людей з особливими змаганнями. Першочергове завдання – створити умова, за яких якомога більше об'єктів було доступно для людей з особливими потребами. Також хочемо шукати таланти для паралімпійського спорту. Адже він вже став професійним спортом. Це також гарно оплачується, немає такої професії в Україні, де людина з особливими потребами може досягнути таких успіхів, як у паралімпійському спорті.

– Чи погодився б ти виступати під прапором іншої держави?

Я патріот і не шукаю можливості виступати за іншу команду. Я отримую непогані кошти в Україні і мене це влаштовує. Я досягаю успіху тут, вона мене достатньо мотивує.

– Як вдається зберігати такий оптимізм?

Мене мотивують наші українці. Їхні історії успіху, які я читаю і надихаюся. Є певні незручності, біди у цьому світі, перешкоди, але не треба себе жалкувати. Я вважаю, що у цьому світі ми випробовуємось, і я вірю, що в Україні можемо щось змінити. Звичайно, що у моїх словах присутня демагогія (сміється), але я не бачу причин щоб опускати руки.

Довідка:  Антон Дацко – український фехтувальник на візках, майстер спорту України міжнародного класу, багаторазовий призер і переможець Чемпіонатів і Кубків України, Європи та Світу в особистих і командних змаганнях, срібний призер Літніх Паралімпійських ігор 2012 року, чемпіон Літніх Паралімпійських ігор 2016 року. Народився у Буську, що на Львівщині.

Багач Олександра

Фото Дивись.infо та з архіву Антона Дацка