Таємниці скриньки Суркова: кому вигідне злиття інформації

Таку думку у коментарі ІА Дивись.info висловив політолог, кандидат політичних наук, Михайло Басараб.

Як стало відомо раніше, днями група українських хакерів заявила, що їй вдалося зламати електронну скриньку правої руки Путіна Владислава Суркова. У відсканованих документах поетапно розписаний сценарій розпаду України, зі всіма схемами, сценарієм, ба, навіть з конкретними прізвищами. Очевидно, що такий документ не може не стати предметом дискусії у медіапросторі. Кому ж потрібно, аби оприлюднений документ викликав суспільний інтерес? І що це: справа рук Суркова чи хід політтехнологів Порошенка, який має на меті виправдати усі його «грішки». Редакція ІА Дивись.info поцікавилася, що думають з цього приводу експерти.

Інструкції хаосу

У документі йдеться: «Відповідно до отриманих рекомендацій і на основі представлених раніше матеріалів пропонується такий комплекс заходів, спрямованих на просування ідеї федерального статусу Закарпаття. Він передбачає організацію роботи в різних соціальних, політичних групах, структурах регіону з використанням провідних сил області». З цього приводу відреагував політолог Володимир Фесенко, який стверджує, що російські служби справді можуть використовувати праворадикальні сили. До того ж, додає Володимир Фесенко, російська агентура і раніше використовувала українські націоналістичні організації у своїх цілях.

«Щодо оприлюднених документів, у мене виникає багато питань. На Закарпатті велася робота з русинським рухом. Без виключення, що по Закарпаттю дійсно може бути окремий проект. Версії щодо листування можуть бути різними. Сам документ не зовсім політтехнологічний, це такі собі загальні пропозиції. А використання деяких прізвищ у мене викликає підозри, що це зроблено на внутрішню публіку. Я припускаю, що хтось з українців, які знаходяться у Москві, можуть писати такі пропозиції для Суркова, або когось з людей його оточення. Але якщо це серйозний документ, то у ньому повинно бути вказано, що якщо хтось хоче впливати, то яким чином він збирається це робити. Немає відповіді на питання, через кого вони збираються впливати», – вважає Фесенко.

Політолог не сумнівається що у Росії такі стратегії можуть розроблятися, але у автентичності розкритих хакерами документів сумнівається:

[dyvys_blockqoute text="Будь-який молодий політолог напише документ, не гірше за цей. Є певний сумнів з точки зору стилістики документів, є підозри, що це викид для того, аби використати його у внутрішньополітичній боротьбі" author="Володимир Фесенко"]

Або ж це писали колишні наші громадяни, які жили в Україні, але зараз працюють на Росію», – резюмував політолог.

Припустимо, що Кремль і справді діятиме за схемами, які розписані у документах. До яких же викликів пропаганди готуватися Україна, та завдяки яким механізмам відбуватиметься вплив на маси. Володимир Фесенко вважає, що оскільки на пряму це робити Росія не може, то здійснюватиме це через агентів впливу в Україні. Йдеться зокрема про певні ЗМІ, які непрямо, опосередковано будуть розповсюджувати ідеї, які відповідають російським інтересам: використання тем, які створюватимуть нестабільність.

Чи реалістично виглядає «злитий» сценарій?

Скептично ставиться до злитої інформації і політолог Михайло Басараб. Який пропонує декілька варіантів, хто б міг стояти за цією аферою.

«Прізвище Порошенка фігурує у документі як основний об'єкт критики. Утім, у фахівців виникає скепсис. Чому? По-перше, цей документ подається, як проект, який мав би передувати розвитку певної кампанії, але привертає увагу те, що тут дуже точно відтворена картина реальних подій. Там дуже точно позначені тези, якими Президента найбільше критикують сьогодні: корупція, критика за Мінські домовленості, зовнішньополітичну лінію ведення політики, антисоціальну політику. У проекті все аж занадто точно відображає реальність. Так не буває. Впровадження навіть технічних проектів завжди відхиляється від проектів. А тут йдеться про людей, суспільство. Це значно складніша субстанція, ніж гвинтики і молотки.

Більше того, в документі є багато українізмів. Тому документ явно виглядає фейковим. Немає сумніву, що хакери могли зламати пошту Суркова. Фейковий документ є ложкою дьогтю, що дає підстави сумніватися в автентичності інших файлів. Тому є підозра, що його підклали у валізу справжніх документів. Підклавши поміж справжніх документів один фальшивий, він отримує легалізацію. Саме у такий спосіб могла відбутися його легалізація через висновок СБУ, висновок міжнародних хакерських спільнот», – роз'яснює Михайло Басараб.

[dyvys_blockqoute text="У проекті все аж занадто точно відображає реальність. Так не буває. Впровадження навіть технічних проектів завжди відхиляється від проектів" author="Михайло Басараб"]

Політолог пропонує дві версії того, хто зробив таку махінацію: «Наступний дискусійний момент – якщо це був підлог одного документу, то хто це зробив. Напевно той, у кого повинна бути мотивація. І тут найбільш імовірними є дві версії: Президент України або представники його команди, які змогли підсунути цей документ, оскільки оприлюднення цього документу явно на користь Порошенка. Через нього «пояснюється» кампанія проти Президента.

[dyvys_blockqoute text="Якщо цей документ отримає суспільне визнання, у Президента завжди буде можливість сказати: «Якщо ви критикуєте Президента за Мінські домовленості, то ви дієте за вказівками Суркова». Таким чином дається пояснення за що критикують «невинного» Президента" author="Михайло Басараб"]

Інша версія, це причетність Кремля до підлогу явної фальшивки, який має на меті посіяти зневіру в українському суспільстві. Це вписується у загальну гібридну агресію Росії, аби ширити на території України хаос, недовіру, паніку. Люди за цим задумом повинні остаточно переконатися, що немає кому довіряти, що ми живемо в жахливому суспільстві, жахливій країні, де відбуваються зливи підробної інформації», — додає пан Басараб.

«Задум був такий: ми зливаємо інформацію, підкидаємо явно фальшивий документ, підсуваємо його хакерам, — резюмує політолог. — Потім публічно доводимо, що цей документ підроблений. Аби потім можна було дискредитувати злив інформації як жанр української політики».

Олександра БАГАЧ