Вифлеєм. Графіті на батьківщині Ісуса (фото)
Політичне мистецтво, табори біженців та особливості арабського турбізнесу у стародавньому місті.
Політичне мистецтво, табори біженців та особливості арабського турбізнесу у стародавньому місті.
Як і Рамалла, Вифлеєм знаходиться від Єрусалиму на відстані пішої ходи. Деякі пілігрими вибирають сам цей спосіб, щоб дістатися з місця смерті Христа до місця його народження. Хоча в період літньої спеки така прогулянка є достатньо сумнівним задоволенням.
Як і Рамалла, Вифлеєм розташований у зоні A Палестинської держави, отже єврейським громадянам Ізраїлю заборонений в'їзд в місто.
Скоріше за все, назва міста викличе у вас асоціацію із місцевою зіркою на небі, волхвами, дарами та іншими біблійськими історіями. Але сучасний Вифлеєм – це звичайне арабське місто із типовою для палестинських селищ забудовою,
купою бруду по узбіччях
місцевими локалізаціями інтернаціональних брендів
та дуже розповсюдженими безалкогольними сурогатами пива.
Проте «нормальний» алкоголь тут теж є – дається в знаки велика частина християн серед місцевих та численні християнські паломники.
Ще одна цікава деталь складних арабсько-євреских відносин – постер єврейської антисіоністської організації.
Серед етнічних євреїв – як в Ізраїлі, так і за його межами – є такі, що засуджують політику цієї держави по відношенню до палестинських арабів. Існують навіть противники існування самої держави Ізраїль на цій території. І перші, і другі часто приймають участь у антиізраїльських акціях протесту і, звісно, є великими друзями арабського народу.
Більшість туристів потрапляють у Вифлеєм автобусом з сусіднього Єрусалима, я ж добирався зі протилежного напрямку – з палестинського міста Хеврон.
Спостерігаючи з вікна обличчя палестинських героїв
та сміттєзвалища,
я в’їхав у Вифлеєм. У Вифлеємі йшли бійка та дощ.
Від останнього місцеві мешканці рятувалися хто як міг.
Оскільки я людина не релігійна, то відомі на весь світ місцеві християнські пам'ятки я увагою обділив. Натомість більше часу присвятив сучаснішим та актуальнішим об'єктам.
Роз'єднувальна стіна з арабського боку вся вкрита політичними малюнками та гаслами. Років десять тому тут були лише декілька невигадливих написів про так званий «апартеїд», який здійснює ізраїльська влада по відношенню до арабів. Але в 2005 році на Західний беріг річки Йордан приїжджає скандально відомий англійський художник Бенксі, який залишає в районі Рамалли та Єрусалиму на стіні свої роботи, присвячені цій самій стіні. За два роки він повертається в Палестину і робить ще декілька графіті вже у Вифлеємі, сформувавши цілий тренд для менш славетних послідовників.
Після його візиту у місті відкрилась крамниця «Banksy's Shop», яка продавала сувеніри з роботами художника. Звісно до Бенксі цей магазин не має жодного відношення, і якийсь процент з прибутку митець навряд чи отримує.
За великим рахунком немає нічого поганого в тому, що, живучи у далеко не найзаможнішому регіоні, кілька людей змогли заробити якусь копійчину. Але графіті Бенксі вже стали такими ж привабинками для туристів, як Храм Різдва Христового чи Гробниця Рахилі. І жага заробити на приїжджих сягнула зовсім за межі здорового глузду.
Це ще один сувенірний магазин, присвячений Бенксі. Він прибудований до стіни з роботою «Дівчинка, що обшукує солдата». Тобто, щоб подивитись графіті, треба відвідати крамницю.
Минулого року схожий випадок трапився із творінням Бенксі у таборі біженців у французькому Кале. Там художник намалював на стіні портрет співзасновника та голови компанії «Apple» Стіва Джобса, натякаючи на його сирійське коріння. Мешканці табору помітили зростаючий потік відвідувачів з камерами і прикрили графіті ковдрою, яку погоджувались знімати тільки за гроші.
Назва магазину «Вихід через сувенірну крамницю» є алюзією на документальний фільм, створений самим Бенксі. Але враховуючи те, що двері були зачинені, і ми так і не змогли побачити малюнок, звучала вона з певною долею знущання.
Якість та розмаїття товарів можете оцінити самі.
Іншу роботу митця, яка отримала назву «Документи віслюка», знайти теж не вийшло: минулого року вона була демонтована і виставлена на аукціоні.
Є ще кілька трафаретів, які мімікрують під роботи Бенксі і навіть мають його “підпис”, але в них не важко розпізнати підробку.
Єдиним витвором майстра, який нам довелось побачити того дня, став голуб у бронежилеті.
– Ви шукаєте Бенксі? – пролунав голос з-поза наших спин, поки ми розглядали птаха.
Біля білої автівки стояв голений налисо міцний хлопець. Йому здалося, що ми туристи, яким потрібна порада місцевого. За великим рахунком ми десь так і виглядали: у мене на писку все було написано, а моя супутниця, хоч і була місцевою, мало скидалася на той образ, який ви можете собі уявити при словах “арабська дівчина”.
Хлопець представився Муді, сказав, що також є вуличним художником, і навіть продемонстрував нам свою роботу на тій самій стіні.
Муді запропонував нам невеличкий тур містом. Ми сіли в машину і поїхали вздовж стіни.
Покинуті спостережні вежі приймають на себе весь гнів арабів на ізраїльську державу.
Решта стіни щільно вкрита малюнками.
Лейла Халед. Член “Народного фронту звільнення Палестини”, що визнаний західними країнами терористичною організацією. У 1969 та 1970 роках брала участь у двох акціях із захоплення пасажирських літаків.
Сміття стільки, що його можна вважати частиною інсталяції.
Тут Палестина порівнюється з баскським містом Герника, яке зазнало бомбардуваннь німецької авіації під час громадянської війни в Іспанії (громадянські війни – вони такі).
Проїжджаємо повз табір біженців Айда. Муді зупиняє машину та вітається з арабом, що проводить екскурсію для трьох людей європейської зовнішності. Пам'ятки єврейсько-арабскього – чи навіть ізраїльсько-арабського – протистояння теж стали своєрідними атракціями для тих гостей Палестини, хто цікавляться політикою.
Табір виник в результаті першої арабсько-ізраїльської війни наприкінці сорокових. Насправді, табором він називається лише за традицією. По-перше, велика частина людей нікуди не втікала, а народилася і все своє життя прожила тут. А по-друге, це не містечко з наметами чи тимчасовими контейнерами, а повноцінний район міста, де є навіть школи і дитсадки. Хоча, звісно, умови проживання тут далекі від ідеальних.
Територія табору розділена між зонами А та С, тобто де-факто між двома різними адміністраціями.
– Он там ворота, – показує Муді. – Коли вони відчиняються, звідти вибігають ізраїльські солдати та починають стріляти по дітях та кидати гранати.
– Просто так починають стріляти? Без причин?
– Діти в них кидають каміння.
– Тобто діти починають першими?
– Солдати їх провокують.
Ключ є символом повернення арабів до своїх домівок. Він є уособленням ключів від помешкань, які ці люди брали з собою, залишаючи оселі наприкінці сорокових. Кількість досі живих переселенців – чи то пак біженців – складає за різними оцінками від 30 до 50 тисяч чоловік. Їхніх нащадків – майже 5 мільйонів. Всі вони вірять у можливість повернення до своїх рідних міст, що зараз знаходяться під контролем Ізраїлю. Хоча більша частина їх домівок або давно вже заселена євреями, або взагалі зруйнована.
Територія навколо табору теж вкрита малюнками, присвяченими політиці Ізраїлю,
арабським героям
та сподіванням на майбутню перемогу.
– Ми просто хочемо, щоб нам повернули нашу землю, – коментує Муді.
– Але якщо Ізраїль прибере стіну, якщо ці араби знову оселяться поруч з євреями, ти думаєш, що ніхто з них не буде атакувати євреїв?
– Нам просто треба повернути нашу землю, – ще раз повторює він.
Текст і фото Павло МОРКОВКІН
Коментарі