Подолати зимову депресію можна творчим самовираженням (інтерв’ю)

Як боротися з депресією без психотропних препаратів та чи правдивим є твердження, що депресивні настрої породжуються погодними змінами, в інтерв’ю ІА Дивись.info розповіла психолог, викладач Національного університету «Львівська політехніка» Ольга Швед.

— Ми дуже часто чуємо слово депресія і навіть використовуємо його, але точне визначення цього терміну відоме не всім. То що ж таке депресія?

— Депресія – психічний стан, який характеризується домінуванням страху, тривоги, нудьги, байдужості, і може супроводжувати людину у всіх її життєвих ситуаціях. Ця гнітюча напруга подеколи послаблюється, але з часом знову охоплює всю особистість. В окремих випадках депресія переходить у стан хвороби, клінічна картина якої набуває незворотного характеру. Світлі, емоційно обнадійливі проміжки звужуються, поступаючись темряві безнадії депресивного стану.

Як правило, у такому стані людина відчуває страх перед майбутнім, всі їх життєві наміри та мрії потерпають, втрачається здатність цілеспрямовано будувати та реалізовувати довготривалі плани. Почуття, думки обмежують себе своїми ж недоліками та власною недолугістю. У такий спосіб послаблюється та обмежується діяльність свідомої складової психіки й активізується її несвідоме. Емоційні спалахи стають неконтрольовані і витісняють раціонально-логічний аналіз.

Парадоксальна трагічність ситуації в тому, що людина починає отримувати нездоланне задоволення від перебування у стані хитросплетінь власних страхів, тривог, невпевненості та кінцевої неповноцінності.

— Коли депресія набула глобального поширення і що найчастіше призводить до такого стану?

— Останні сто років – це епоха масованого наступу депресії на всі суспільні групи та на всі психотипи людської особи. Гострі реагування на світові війни, революції, тоталітарні суспільні інститути «відчуження та нівелювання» людського «я», породжують депресію як невроз та депресію-психоз. З першою людина ще може давати собі раду сама, при сторонній допомозі психолога чи психотерапевта. Психоз же потребує солідного втручання психіатра та лікування як словом, так і психотропними хімічними препаратами.

Не менш травмуючими є макросоціальні стреси, зокрема, тривога очікування пониження в посаді, зниження рівня оплати праці, втрати роботи загалом, втрата надії отримати житло, винагороду, так і втрата атрибутів престижного життя та суспільної рольовості тощо. Настільки ж руйнівними є мікросоціальні стреси – проблеми неблагополучної сім’ї, непорозуміння батьків та дітей, розчарування та конфлікти близьких друзів і, без сумніву, втрата рідної людини.

Також депресія породжується невпевненістю у власні сили та сформованим стійким переконанням нездатності вирішити ті чи інші проблеми. Людина починає шукати виправдання власної безрезультативності, власного неуспіху просування кар’єрною драбиною, утвердженні сімейного та дружнього середовища у надмірно гіперболізованих недоліках характеру психічних якостях у цілому.

— Чи може причиною депресії бути ставлення людини до самої себе? Зокрема, своїх недоліків.

Подеколи людина відгороджується від світу надуманими вадами тіла - росту, маси, кольору та довжини волосся, розміру носа, форми вуха, довжини ніг, ширини плеч, розмірів бюсту, тазу - та вадами психіки й характеру, які вважає невиліковними та невикорінними у сфері пам’яті, волі чи логічного мислення. Акцентування уваги на таких параметрах та реаліях може посилити існуючі недоліки, а то й породити ті, яких не було, спонукаючи появу цілого букету психосоматичної патології.

Виникає механізм замкнутого, й водночас, зачарованого хибного кола.

Зосереджена увага на недоліках та проблемах посилює їх психотравмуючий ефект, а надумування неіснуючих причинних факторів матеріалізує їх, викликає з небуття та надає статусу об’єктивної реальності – ефект демона, випущеного на волю.

— Чи можемо говорити про погодні умови як один із факторів депресії та зимову депресію - як наслідок?

Депресія може бути зумовленою зовнішніми чинниками та внутрішніми психічними факторами. Зокрема, це й результат впливу вищезазначених глобальних, мегасоціальних катаклізмів, природніх метаморфоз - землетрусу, виверження вулкану, цунамі, повені, тайфун, снігові заметілі. Навіть переміни пори року, за графіком, чи без, зміна дня й ночі, повня, затемнення світил, змінюють рівень біохімічних процесів та психічних реагування на довкілля, дійсність в цілому, зокрема, і на власне «я».

Людський організм, попри всю сталість його фізіологічних констант  - показників артеріального тиску, біохімічного складу крові, гормонального дзеркала, імунних комплексів -  підтримує їх у межах фізіологічної норми, невпинно, динамічно поновлюючи. При зміні параметрів довкілля наш організм активно пристосовується як суто біологічними засобами, так і психічними, активізуючи чи послаблюючи певні душевні реакції - емоції, вольові акти, мислення.

Найпотужнішим регулятором біологічних та психічних циклів є тривалість світлового дня. Власне, світловий день запускає процеси пробудження природи весною - розквітання дерев, спів птахів, прагнення продовження роду. Температурні впливи, будучи мінливими, не є настільки переконливими регуляторами. Зростання світлового проміжку зумовлює гормональну активізацію та наростання життєвої сили в цілому.

Не всі знають, що осіннє скорочення світлового дня теж активізує гормональну діяльність живих організмів, розбуджуючи лібідо. Птахи перед відлетом у вирій починають співати впівголоса. У більшості ссавців середніх і північних широт починається період «гону» – формуються нові сім’ї, зачинається потомство.

Після такого спалаху життєдіяльності настає зима як пора року, так і біологічна «зима», яка максимально сповільнює та звертає зовнішню рухову активність до «сплячки» окремих видів у норах, дуплах та берлогах.

Людина як істота духовна, є невіддільна від свого фізичного тіла. Але, злитою з ним (як у сплаві чи розчині), вона не буває ніколи. З одного боку, на нас тисне наша фізична природа, спонукаючи харчуватися, грітися та розмножуватися, з іншого – духовне «я» вимагає максимуму автономії нашої психіки, незалежності від потреб тіла, що досягає найяскравішого прояву в свободі вільного вибору та обстоюванні персональних думок й переконань всупереч жорстким детермінаціям матеріального світу та вимогливого тиску не менш об’єктивної соціальної реальності.

Ми живемо не біологічними циклами, а впродовж усього календарного року. Навіть у відпустку прагнемо йти літом, щоб активно її використати, а не взимку, щоб проспати найнесприятливішу та найхолоднішу пору року.

З прогресом цивілізації ми навіть зуміли зиму «переобладнати» під себе, використовуючи її так звані недоліки (сніг, лід, - авт.), ховаючи під нього озимі зернові культури, закладаючи на тривале зберігання продукти харчування і формуючи раніше не знані оздоровчо-спортивні рекреаційні програми - усі різновиди лижного, санного, ковзанярського спорту, походи в гори тощо.

Це буде лише тоді, коли людина прагне максимально позбутися власної залежності від впливу довкілля та власних психо-, нейро-, фізіологічних реакцій на ту ж тривалість світлового дня чи температурні режими.

Людина є єдиною істотою у Всесвіті, духовна сутність якої перебуває в полі телеологічних (цільових) детермінацій, придуманих людським розумом.

Тіло ж людини перебуває в просторі причинно-наслідкових детермінацій матеріальної, фізичної реальності.

Чим більше ми долаємо залежність нашого «я» від фізичних детермінацій, максимально переходячи в площину детермінацій метою, тим досконалішою духовною істотою ми стаємо.

Цей процес є незупинний. Припинити його ми можемо лише самі, віддавши себе на поталу самозаспокоєнню, спрощенню, а, отже, переходу у ту дійсність, де мають верховенство закони біології, хімії та фізики.

Отож, щоб не стати залежними від фізичної та фізіологічної дії на нас зимового періоду, ми повинні максимально посилити духовну діяльність у всіх її проявах.

Відомо, що найбільших технологічних та інтелектуальних успіхів досягли ті народи, які відчували на собі вплив зимової негоди. Це змушувало їх активно розбудовувати та вдосконалювати житло, засоби виробництва, способи налагодження комунікації. Це ж штовхало на тривалі подорожі та відкриття нових земель.

Для прикладу, вікінги ще до Колумба відкрили Америку та колонізували Ісландію, Гренландію. Відкриття Північного та Південного полюсу, як і штурм найвищих вершин планети, здійснювався у схожих кліматичних умовах. Зокрема, альпіністи штурмують висоти вночі, щоб скористатися твердістю льодового покрову зони вічних снігів, який тане під сонячними променями до зеніту світлового дня.

Як бачимо, людство долало депресивні впливи несприятливої, а то й відверто, ворожої природи, подоланням її агресії через активну продуктивну діяльність. Інколи це призводило до екологічних катастроф – виникають так звані депресивні зони.

— Як подолати депресію? Чи є загальна формула для всіх?

Щодо окремої людини, яка потерпає від депресивного стану, ефективною може стати терапія творчим самовираженням та самоутвердженням. Не менш значимою може стати внутрішня, духовна діяльність, яка творить уявою нові світи, виплекані мрією та фантазією.

Психіатри зауважують, що, люди, які перебувають у депресивному стані, пробують вести щоденники. Ними намагаються аналізувати себе під об’єктивом власного «психологічного мікроскопу», граючи роль своєрідного слідчого, який розкриває як приховану мотивацію певних вчинків, так і причини небажання діяти, даючи собі знерухомлюючі послаблення.

У такому «самокопанні» досягається цікавий ефект повернення персоналізації тим вчинкам та діям, які, здавалось би, давно втратили авторство, розвиваючись безконтрольно, стихійно. Людина, відновлюючи власну причетність до власних психічних станів, отримує величезне моральне задоволення від такого відкриття – персоналізації себе та можливостями впливу на ті процеси, які виглядали породженням якихось, невизначених, чужих сил.

За думкою Павла Пепперштейна, світ, який завжди травмував, відновлюється ендорфінним лаком. Як бачимо, у якості «антидепресанта» виступає самоактивність людини, яка власною рефлексією демістифікує прихований світ, виставляє йому діагноз, і, в такий спосіб, собі теж. У правильно поставленому діагнозі знаходить засоби розв’язання та ще й присмак впевненості самостійно дати раду станові, в якому опинилась.

Ще раз зауважую, без використання сильних психотропних препаратів, які мають зовнішню причинно-наслідкову дію.

Так звана «зимова депресія» може звести нас до стану пригнічення, пасивності, зневіри, якщо ми не зреалізовуємо свого змістовного духовного єства. Водночас, вона може спричинити спалах інтелектуальної активності, творчих роздумів та продуктивних дій. Тільки людині дано несприятливі природні умови, а то і відверті вади тіла, темпераменту чи характеру використати для власного, суспільно значимого самоутвердження. Отож, вибір за нами.

Спілкувався Олег ГАЛІВ