дивись.info

Мазовецький пережиток у підтанцьовці для Кремля. Колонка Ярослава Левківа

Мазовецький пережиток у підтанцьовці для Кремля. Колонка Ярослава Левківа

Українська служба «Польського радіо» розповіла, що під час одноденного візиту президента Петра Порошенка у Польщу, ймовірно пізно ввечері відбулась його розмова, попередньо не запланована, із Ярославом Качинським, головою польської українофобської партії «Право і справедливість».

Про цю зустріч, яка тривала дві години, журналістам «Польського радіо» повідомила Беата Мазурек, прес-секретарка парламентського клубу цієї партії.

На сайті офіційного інтернет-представництва президента України, у переліку офіційних зустрічей у Варшаві, згадки про перемовини із Качинським нема. Не повідомив про такий факт і прес-секретар президента Святослав Цеголко у своєму акаунті в соціальній мережі. І дарма. Українці мають право знати, із ким в ЄС доводиться вирішувати проблемні питання.

Проте завдяки словоохочій Беаті Мазурек знаємо, що під час перемовин у форматі «Порошенко – Качинський», останній запевняв, що незалежність України та її бажання європейської інтеграції належать до рації стану, тобто відповідають  державним  інтересам Польщі, але за умови, якщо Україна «рішуче відцурається від злочинів УПА». Прес-секретарка розповіла, що Качинський «дуже міцно поставив це історичне питання», узалежнивши його із результативним українським інтеграційним процесом у ЄС.

foto-02

Цікаво б дізнатися, чи Польща, як цивілізований член ЄС, також міцно поставила і рішуче засудила злочини Армії Крайової? Чи визнала і розкаялась, як країна-агресор, за геноцид українського цивільного населення під час пацифікації? Чи сам Качинський, уродженець Мазовії,  рішуче відцурався від злочинів своїх родаків? Чи комфортно йому бути флагманом антиукраїнської пропаганди, прислуговуючи ймовірним убивцям його брата-близнюка?

Англійське видання «The Manchester Quardian» 14 листопада 1930 року опублікувало редакційну статтю «The Tragedy of the Ukraine. – Repression of Home Rulers. A Polish Terror, Cruelties of Punitive Expeditions».

Журналісти-очевидці тоді писали: «Польське насильство в західній частині етнічної України набрало більшої сили, ніж щось подібне десь в Європі. Ця територія стала краєм розрухи і знищення, яка ще більшу увагу звертає на себе тим, що права ЗУНР гарантував міжнародній трактат. Але Ліга Націй глуха до українських клопотань та аргументів, а подальший від України світ або нічого про все це не знає, або не цим не переймається…

У відносинах, які існують у цьому краю, є насильство з обох сторін, однак насильство поляків переходить усяку міру. Український опір польському насильству супроводжується підпалами і нищенням телеграфічних стовпів, і про це польська преса пише. Але про польські звірства, які є плановими і на ширшу міру, не згадує ані словом».

У статті подано описи каральних експедицій, звірства польських репресивних загонів, подані імена побитих, покалічених і вбитих українців, витяги з листів-скарг жертв насилля, одним словом – ґрунтовний фактичний матеріал для міжнародного трибуналу.

Далі видання пише: «Пацифікація України силою тих карних експедицій є найбільшим руйнівним нападом, учиненим будь-коли стосовно будь-яких національних меншин в Європі. І справді, культуру, і то високу культуру, польські пацифісти нищили в останні тижні, а це – кооперативи, школи, бібліотеки та інституції, які українці збудували впродовж довгих років праці, пожертв та ентузіазму, виключно за їхні власні засоби і при величезних труднощах. Вони відчувають втрату своїх здобутків майже так само, як свої надлюдські фізичні терпіння. Польська преса без жодного сумніву публікує урядові заперечення тих звірств. Тому невідкладне і безстороннє слідство на місці трагедії та охорона свідків перед переслідуванням польського уряду, є терміново необхідними».

Видання «The New York Herald Tribune»  15 жовтня 1930 року  опублікувало статтю «Armed Force loots, flogs and taxes the Peasantry as Incendiarism is Laid to Natonalist Schema. – Barbarity Kindling Sedition and Splite».

Джон Елліот, автор цього матеріалу, який у той час прибув у Львів та спостерігав за польською пацифікацією в українських селах, пише: «По українських селах Східної Галичини польська кіннота та поліція б’ють брутально священиків і селян нагайками, ґвалтують ганебно жінок, здирають солом’яні стріхи зі селянських хат, закривають школи і церкви, подекуди їх спалюють, обкрадають кооперативні крамниці, нищать бібліотеки і грабують населення через реквізицію харчів».

«Пацифікаційна система польських жовнірів полягає в рейдах у ті села, мешканців яких підозрюють, що вони були причетними до нищення фільварків польських землевласників. Головних осіб таких сіл  – війта, священика, голову кооперативних спілок, провідників спортивних і просвітних товариств, учителів, – кличуть до коменданта польського відділу. Від них вимагають інформацію про підпали і про зброю. Коли їхня відповідь видається невичерпною – а так зазвичай і буває – їм без суду присуджують по 60 або 90 нагаїв, яких раніше у Польщі застосовували тільки представники російського царя. Коли жертва побиття втрачала свідомість, її приводили до тями холодною водою і побиття починали наново. Польські жовніри не мають ніякої пошани навіть до жінок, у багатьох селах їх так само по-звірячому катували нагаями».

«Коли військо входить до села, воно реквізує зерно, молоко, хліб, яйця, городину, очевидно без оплати. Громада, до якої приходять такі «гості», мусить не тільки безкоштовно їх харчувати і квартирувати, але ще давати їм кошти «на тютюн». Деякі нещасні села зазнали таких рейдів по З або і 4 рази поспіль.

Українці мені розповіли, що жахіття, які вони пережили за останні тижні, перевищують всі лиха, яких довелось їм  зазнали під час світової війни або під час російсько-польської війни 1920 року. Становище українців тим більше трагічне, що хоча вони і творять найбільшу національну меншість у Європі, однак не мають своїх представників, які б  відстоювали їхні права перед Лігою Націй», – наголосив у своїй публікації журналіст Джон Елліот.

Отож Качинському та його  антиукраїнській кліці треба міцно затямити, що УПА виникла не тому, що українцям так заманулось, а як рух опору польському фашизму, помноженому на етнічний шовінізм. А тому кожна бандерівська куля в чоло тогочасним мазовецьким бандитам завжди буде трактуватись як акт героїзму, а не злочину. Відповідно і звільнення українських етнічних територій від польського загарбництва і політики східно-кресового колоніалізму – як вчинок шляхетний.

У 2011 році в Польщі надрукували книгу «Мрії і таємниці» – автобіографію Данути Валенси (Мирослави-Данути Голось). Ця книга швидко стала бестселером. У своїх спогадах дружина президента Леха Валенси дала вичерпну характеристику братам Качинським – покійному президентові та нинішньому лідерові консервативно-християнської партії «Право і Справедливість» (ПіС), яка своїми діями швидше паплюжить основи християнства та ідеали його Засновника, аніж дбає про їхнє поширення. Представниками цієї деструктивної політичної сили більше розходиться про матеріальне, аніж про духовне.

Пані Валенса пише: «Лех і Ярослав Качинські. Вони ніколи не були моїми друзями! Мій чоловік узяв їх на роботу до своєї президентської канцелярії… І панам Качинським здалося, що тепер вони зможуть керувати і Польщею, і Валенсою. Яка помилка! Вони прорахувалися і мусили піти.

Зізнаюсь, мені шкода було пана Лешека. Дуже шкода. Люди, які гуртувались довкола його брата Ярослава, дуже скривдили пана Лешека, заштовхнувши його у президентське крісло. Видно було, як нелегко йому було виконувати обов’язки президента. У братів Качинських були схожі характери, однак в очах пана Лешека можна було побачити якийсь людський відблиск, почуття. Цього не можна сказати про пана Ярослава. Його очі – наче скло: холодні, безжальні. Таким пам’ятаю цей погляд.

Настав день 10 квітня 2010 року. Смоленськ став особистою трагедією для родичів загиблих; більше того – це національна трагедія. Але Смоленськ не може змусити мене змінити своїх поглядів. Смоленськ навіть утвердив мене у деяких переконаннях.

На жаль, пан Ярослав Качинський та його прибічники, не маючи пошани до смерті, протягом кільканадцяти місяців зчиняли сцени (авантури) біля президентського палацу. Мені бракує слів!… Я іноді замислююсь, наскільки вчинки пана Ярослава Качинського та інших осіб після Смоленської катастрофи продиктовані болем, а наскільки – цинічним політичним розрахунком», – зазначила Данута Валенса.

У перспективі українці, поляки і литовці можуть стати основою для нової й прогресивної політичної конфігурації в Європі, але для цього потрібна добра воля польської сторони. Поляки повинні спокутувати перед Україною і Литвою своє шовіністичне і злочинне минуле за формулою «Глибоко каємось, і просимо вибачення». А потім свій деструктивний політичний релікт здати в історичний утіль.

Ярослав ЛЕВКІВ,  журналіст, політичний оглядач.  Випускник факультету журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка. Творчий шлях почав у львівській редакції «Трибуна робітника». Працював у прес-центрі УГКЦ, був головним редактором альманаху-двомісячника «Київська Церква», редактором у видавництвах «Стрім», «Українські технології». Займався журналістськими розслідуваннями.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.