дивись.info

«Господин Президент», або Як у Львові Саакашвілі з народом спілкувався (репортаж)

«Господин Президент», або Як у Львові Саакашвілі з народом спілкувався (репортаж)

Політичний і громадський діяч, екс-президент Грузії, колишній очільник Одеської ОДА Міхеїл Саакашвілі 20 грудня приїхав до Львова, аби зустрітися зі своїми прихильниками. Сьогодні він створив об’єднання «Рух нових сил» і обіцяє, що невдовзі спонукає владу провести позачергові вибори. Про те, що говорив Міхеїл Саакашвілі у місті Лева, хто прийшов на зустріч та які питання хвилювали людей, читайте у репортажі ІА Дивись.info.

***

— У залі місць уже немає. Проходьте на балкон, — каже і доброзичливо всміхається охоронець на вході до актової зали «Львівської політехніки», з якої вже лунають оплески та чується акцент, який важко переплутати з чиїмось. Там виступає Міхеїл Саакашвілі.

— Ми журналісти, нам треба ближче, — зауважуємо і проходимо вперед.

Зала дійсно переповнена: люди зайняли всі вільні сидячі місця та й у проході подекуди важко пробитися. Дехто усівся навіть на підлозі.

dv-pre-5

Поки дехто продовжує шукати собі місця, Міхеїл Саакашвілі продовжує промову: голосно, з запалом в очах і рухах. Виступає Саакашвілі на фоні червоних штор, що окутують сцену (насправді, вони коричневі, утім освітлення зіграло свою роль). Обабіч нього — державні стяги з тризубами.

Свій виступ Міхеїл Саакашвілі почав українською, але швидко перейшов на російську, пообіцявши, що буде вести розмову обома мовами.

— Когда-то у нас была злочинная влада, сайчас у нас власть барыг. Но когда-то власть барыг уйдет, а она обязательно уйдет, я уверен. Потенциал Украины сногсшибательный и ни с чем не сравнимый… Украина — потенциальная военная сверхдержава. Украина остановила на границах Европы самую агрессивную армию. Не мы должны Европе, а Европа нам должна. Они усадили Россию за свой стол, а мы где-то под столом…

dv-pre-2

Саакашвілі продовжує говорити щось на підвищених тонах, утім його вже не чути — зала вибухнула оплесками.

Далі ж Міхеїл заходиться ще кількадесят разів говорити про те, що Україна це «великая страна»: у плані економічному, сільскогосподарському, просто у розмірах тощо. Паралельно не забуває про заготовлений батіг для Президента, Кабміну, Верховної ради та обласних осереднків влади.

«Я точно знаю, что если мы сейчас ликвидируем все областные администрации, никто и не заметит! — у залі знову шквал оплесків. — Вы посмотрите, что сейчас делается с украинским фермерством!» — різко переходить до іншої теми Саакашвілі.

Пара слів про те, що його стан, фермерства, можна покращити удвічі, і знову нова тема. Індустріальний потенціал України, туристичний…

«В Грузии, когда я стал Президентом, приезжало меньше ста тысяч туристов. У нас была война, был кризис, нас знали меньше, чем Украину… Когда я закончил президентсвовать, в Грузию приезжало больше 6 миллионов туристов… Когда я говорю правительству, что Украина имеет большой туристический потенциал, они мне не верят. Потому что они не любят свою страну. Они ездят отдыхать и строить дома в Монако…. – і тут він невигадливо переходить на Львів. – Тот же Львов. Это даже не Восточная Европа. Эта лучшая часть Западной Европы по духу, по виду, по всему, что есть» — гучні оплески…

Взагалі Саакашвілі зриває оплески чи не після кожної частини своєї промови. «Порошенко має продати свої заводи!» — оплески, «суддів-хабарників треба посадити за ґрати» — оплески, «кількість чиновників потрібно скоротити» — знову оплески.

dv-pre6

У такому форматі минають півгодини і спікер переходить до відповідей на запитання народу. Його, імовірно, помічниця у цей час тільки те і робить, що підбігає до краю сцени і збирає папірці: на них гості вже встигли написати питання до свого обранця. За три-чотири «підходи» — від свого столу на сцені, до її краю, до Саакашвілі і назад — жінці це набридає і вона відповідною жестикуляцією відправляє усіх бажаючих ставити питання у центр залу — до мікрофона. Не минає і хвилини, як там, поміж стільців, збирається зо два десятки людей: зовсім старі, яким вже далеко за 50, студенти та ті, що представляють більшість залу, чоловіки років 40-45.

Спочатку Міхеїл зачитує те, що йому принесли у записках, утім за два питання до нього підбігає помічник, показує рукою у залу, мовляв, «на їх питання треба відповідати, чекають же». Саакашвілі киває, погоджуючись з ним, несподівано переходить на українську: «Вибачте, не побачив» і починає живе спілкування з народом.

«Уважаемый господин Президент, — не підтримавши порив говорити солов’їною, звертається до нього вусатий чоловік невеличкого зросту. Але потім передумує і продовжує українською. — Ми всі знаємо, що Львів — це є передова усіх останніх революцій. Я не буду задавати питання, скажу лише одне…».

У залі чутно невдоволений вигук жінки: «Та питання став!». Але чоловік не здається, переповідає про те, що він був другом Георгія Гонгадзе, трясе у руках якимись папірцями, запевняє, що «на цих двох з половиною аркушах» усі його питання, просить на них відповісти, а далі прямує передати написане та тисне руку Міхеїлу.

Далі лунають питання про корупцію в Україні, боротьбу з нею, боротьбу з вирубкою лісів, боротьбу з місцевими олігархами, про війну і її завершення… На все політичний діяч відповідає розгорнуто, витрачаючи по три-п’ять хвилин на кожного. Майже жодна з відповідей не обходиться без порівняння з Грузією.

«Коли і як закінчиться війна?» — стримано питається один з гостей.

«Война на востоке? — перепитує Саакашвілі, обережно ставлячи на кафедру пляшку з водою. У відповідь чує схвальне «так». — Украина может выиграть эту войну. Как нам нужно ее выиграть? В 2008 году, когда Россия напала на нас, у нас оттяпнутые территории признали независимой страной, Путин сказал: «Саакашвили, я подвешу за яйца», а Медведев сказал: «Саакашвили труп». Четыре года спустя, выступая в Госдуме, когда Президентом был Медведев, он сказал: «Да, я не люблю Саакашвили, но реформам, которые он провел в Грузии, стоит поучиться», — зала знову зривається на оплески. — И это была моя моральная победа. Вы представьте, если Украина будет быстро развиваться, вы представьте, если все россияне будут говорить: «А вы куда лезете в Донбасс, если мы сами хотим туда податься? Посмотрите, что происходит в Одессе, посмотрите, что происходит в Киеве, во Львове — какие вещи потрясающие!». Все, конец Путину. Если мы покажем, что Украина может быть сильным государством, которое наводит порядок, быстро развивается, ему конец…».

На фоні розмов про Путіна помічаю чоловіка, який сидить у першому ряді. Він застиг, опустивши голову донизу, підпирає її рукою. За кілька хвилин він шанобливо перепрошує у тих, хто поруч, і виходить із зали. Тоді естафету переймає його сусід.

dv-pre-4

У залі ж знову оплески. Чи то на честь того, що Україна переможе, чи то через те, що Саакашвілі пообіцяв не домовлятися з жодними олігархами у парламенті… У цей час до мікрофона підходить жінка, ймовірно, років п’ятидесяти та починає говорити тоном, притаманним Юлії Тимошенко. Подекуди вона зривається на крик, подекуди — на сльози.

«Я вас чекала цілий рік. Чекала і думала, коли ж знайдеться той чоловік, який підніметься? Я так звана мати-героїня. За правління нинішньої влади я стала стійким гіпертоніком. Мене ця влада поставила на коліна. Я вас прошу, досить розмов! Треба діяти! Я задихаюсь від цієї влади! — у залі її крик знаходить підтримку якогось чоловіка в літах: «А я то як задихаюсь…». — У мене ще четверо дітей вчаться. Я дуже хочу, щоби моє звернення побачив Петро Порошенко. Можливо це зняти, так? Пане Президенте, мені було б соромно обіцяти своїм дітям щось таке і не виконати. Я би стала чесно перед ними і сказала: вибачте, діти, я погана мати. Я хочу, щоб ви признали свої помилки. Коли почнем діяти? — сказала вона і різкою ходою пішла на своє місце під оплески залу і мовчання Міхеїла Саакашвілі.

Її тут же змінює чоловік, який питає про те, як у Грузії працює екстренна медична  допомога. Почути його і відповідь Саакашвілі заважають двоє людей, що стоять поруч та ведуть діалог:

— А у нас хто у медицині був? Квіташвілі був? – питається чоловік жінки.

— Був, — не зовсім пошепки відповідає вона.

— І що зробив?

— Та нічого. Він просто хлопець не такий. Тут такий, як він потрібен, — жінка киває на Саакашвілі і посміхається. — Такий щоб аж… ух! – вона спирається на краєчок сцени, підпирає обличчя обома руками і, подібно дитині, яка бачить різдвяне дійство, спостерігає за спікером на сцені.

Залу у мить розриває дещо зависокий голос тендітної жінки вже у віці. Вона — член української асоціації письменників — у кращих традиціях публічних виступів людей такого типу, розлого, голосно, з посмішкою і жестикуляцією, дякує Саакашвілі за «вільне слово та незламний дух». Від неї Міхеіл отримує збірку, яка, за словами авторки «присвячена саме такому духу».

Із холу потрохи починають виходити люди. Дехто ж і досі підпирає голову руками, не приховуючи втоми в очах, дехто — продовжує із запалом слухати свого революцінера, ловлячи поглядом кожен його рух, а вухом — слово. Не зникає і черга біля мікрофону. Як тільки один зацікавлений ставить питання і йде, інший підлаштовується у хвіст черги… На годиннику вже пів на дев’яту, на кафедрі перед Саакашвілі — дві спорожнілі пляшки води. Зустріч продовжується і на швидке завершення тут годі і очікувати.

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.